Справа № 11-cc/796/549/2018 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
16 січня 2018 рокуколегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю:
ОСОБА_6
представника власника майна, ОСОБА_7
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника власника майна Департаменту патрульної поліції, ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотанняслідчого в ОВС першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва ОСОБА_8 , погоджене прокурором першого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_9 ,та накладеноарешт наавтомобіль«Toyota Prius»,службовий № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , із забороною відчуження, розпорядження та користування.
Приймаючи рішення, слідчий суддя врахував наявність правових підстав для накладення арешту, та прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на автомобіль«Toyota Prius»,з метою забезпечення збереження речових доказів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник власника майна ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати,постановити нову ухвалу, якоювідмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту із забороною відчуження, розпоряджання та користування службовим автомобілем.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про необгрунтованість застосування слідчим суддею заборони відчуження, розпорядження та користування службовим автомобілем. Додає, що у даному кримінальному провадженні відсутній цивільний позов, а сам автомобіль не належить особі, яка несе цивільну відповідальність, оскільки на праві власності належить Департаменту патрульної поліції, у зв'язку із чим, як зазначає апелянт, відсутні підстави для накладення арешту з метою забезпечення цивільного позову.
Далі в апеляційній скарзі апелянт звертає увагу суду на посилання слідчого судді на вимоги ст. 358 КК України, оскільки дане посилання не має відношення до даного кримінального провадження.
У підсумку автор апеляційної скарги зазначає про порушення слідчим суддею при розгляді даного клопотання вимог ст. 172 КК України.
Одночасно автор апеляційної скарги зазначає, що копію оскаржуваного судового рішення отримано Департаментом патрульної поліції 06.12.2017 року, апеляційна скарга подана до суду 11.12.2017 року (відповідно до штампу на конверті), а отже в строки, визначені ст. 395 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, позицію прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, у відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що апелянт в судовому засіданні суду першої інстанції участі не приймав, копію оскаржуваної ухвалиотримав 06.12.2017 року, апеляційна скарга подана до суду 11.12.2017 року, відповідно до штампу на конверті, п'ятиденний строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді апелянтом не порушено, а тому і не підлягає поновленню.
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст. 131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів.
При апеляційному розгляді встановлено, що у даному кримінальному провадженні слідчим суддею обґрунтовано застосовано такий захід забезпечення кримінального провадження як арешт майна та правильно визначені правові підстави для цього.
Як вбачається з представлених в апеляційний суд матеріалів, у провадженніпершого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києваперебувають матеріали кримінального провадження №12017100000001332, відомості про яке25.10.2017 рокувнесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань,за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Слідчий в ОВС першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва ОСОБА_10 , за погодженням ізпрокурором першого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури міста Києва ОСОБА_9 ,звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту наавтомобіль«Toyota Prius»,службовий № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , яке ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від26 жовтня2017 рокузадоволено.
Жодних об'єктивних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів законність прийнятого слідчим суддею рішення, колегія суддів в матеріалах судової справи по розгляду клопотання по накладенню арешту не вбачає, оскільки покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, слід визнати доведеними, а доводи апеляційної скарги необгрунтованими, виходячи з наступного.
КПК України вимагає обов'язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер.
Отже, якщо закон визначив, що клопотання слідчого про накладення арешту повинно відповідати вимогам ст. 171 КПК України, то слідчий повинен неухильного їх дотримуватися.
Так, згідно ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Задовольняючи клопотання слідчого про арешт майна, слідчий суддя, як вбачається з журналу судового засідання, заслухав пояснення слідчого та, прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідає вимогам ст. 171 КПК України та містить достатньо правових підстав для його задоволення.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно зазначене в клопотанні, з метою забезпечення збереження речових доказів.
Зважаючи на вищезазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні слідчого, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
Підстав сумніватися в співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження у колегії суддів не виникає.
Посилання апелянта на те, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення власників майна, є необгрунтованими, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна, що мало місце в даному випадку.
Твердження представника власника майна про відсутність у даному кримінальному провадженні цивільного позову, у зв'язку із чим відсутні підстави для накладення арешту з метою його забезпечення, слід визнати необгрунтованими, з урахуванням того, що метою арешту у даному конкретному випадку є не забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), а забезпечення збереження речових доказів.
Що стосується твердженьавтора апеляційної скаргипро необґрунтоване посилання слідчого судді в ухвалі на вимоги ст. 358 КК України, колегія суддів не бере їх до уваги,оскільки, з урахуванням того, що кримінальне провадження, в рамках якого подане клопотання, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, слідчим суддею в ухвалі допущена описка, що, в свою чергу, не позбавляє сторону провадження звернутися до суду із відповідною заявою про її виправлення.
Посилання апелянта на необґрунтоване застосування слідчим суддею заборони відчуження, розпорядження та користуванняарештованим автомобілем, не заслуговують на увагу, з урахуванням дотримання слідчим суддею при постановленні оскаржуваного судового рішення вимог ч. 11 ст. 170 КК України.
Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на автомобіль«Toyota Prius»,службовий № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , із забороною відчуження, розпорядження та користування, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді, слід визнати непереконливими.
За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2017 року, якою задоволено клопотанняслідчого в ОВС першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва ОСОБА_8 , та накладеноарешт наавтомобіль«Toyota Prius»,службовий № НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , із забороною відчуження, розпорядження та користування, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника Департаменту патрульної поліції, ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4