ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
18 січня 2018 року справа №826/3982/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Яцюти М.С. та представників:
позивача: ОСОБА_1;
відповідача: Хорольського С.В.
розглянувши у судовому засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1)
доГенеральної прокуратури України (далі по тексту - відповідач)
простягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18 лютого 2016 року по 29 грудня 2016 року, тобто 218 робочих днів (із розрахунку середньоденної заробітної плати 1 137,47 грн.)
На підставі частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 січня 2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення).
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва у зв'язку із відмовою відповідача у виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи з того, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року у справі №826/4369/16 поновлено ОСОБА_1 як незаконно звільненого працівника.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3982/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідач письмового заперечення проти позову до суду не надав, проте, подав клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду, встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач подав пояснення, у яких зазначив про помилковість доводів відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, зокрема вказавши, що ОСОБА_1 скористалася можливістю досудового врегулювання спору.
В судовому засіданні 18 січня 2018 року позивач заявив підтримав позовні вимоги; представник відповідача проти позову заперечив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року в адміністративній справі №826/4369/16 за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, яка набрала законної сили, адміністративний позов задоволено повністю: визнати протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 17 лютого 2016 року №180ц в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень та посади прокурора у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та скороченням кількості прокурорів Генеральної прокуратури України відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України; зобов'язано Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України та на відповідній посаді прокурора; допущено негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на посаді.
Наказом Генеральної прокуратури України від 18 січня 2017 року №33-ц поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління організації прийому громадян та розгляду звернень Генеральної прокуратури України на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року в адміністративній справі №826/4369/16.
09 лютого 2017 року позивач звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою про виплату середнього заробітку на час вимушеного прогулу як незаконно звільненому працівнику у добровільному порядку.
У листі від 02 березня 2017 року №11-22118-17 Генеральна прокуратура України повідомила позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку із тим, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року в адміністративній справі №826/4369/16 не містить вимог щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України "Про прокуратуру".
Разом з тим, вказаний Закон не регулює питання поновлення незаконно звільнених працівників прокуратури та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зауважено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Таким чином, суд приходить до висновку, що до спірних правовідносин застосовуються застосовуватись загальні норми Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Частина друга статті 235 Кодексу законів про працю України встановлює, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Наведені норми вказують, що незаконно звільненому працівникові належить виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за весь час вимушеного прогулу, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника.
Як встановлено у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року в адміністративній справі №826/4369/16, звільнення ОСОБА_1 відбулось за відсутності законодавчо встановлених підстав, а, отже, протиправно.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.
Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.
Згідно з довідкою Генеральної прокуратури України від 12 липня 2017 року №18-569 зп середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, обчислена відповідно до Порядку, складає 1 137,47 грн.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в даному випадку з 18 лютого 2016 року по 29 грудня 2016 року, що становить 218 робочих днів.
Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 247 968,46 грн. (1 137,47 грн. х 218).
З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.
В частині дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду із вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Оскільки, на відповідача покладено обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, на думку суду, до вимог про стягнення таких сум не застосуються строки.
Крім того, суд звертає увагу, що звернувшись до Генеральної прокуратури України після набрання постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2016 року в адміністративній справі №826/4369/16 законної сили, позивач розраховував на виплату спірних сум у добровільному порядку, і лише після отримання листа від 02 березня 2017 року №11-22118-17 про відмову у виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права.
Отже, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з дотриманням місячного строку, встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому клопотання відповідача про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, дане рішення про стягнення з Генеральної прокуратури України на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) задовольнити повністю.
2. Стягнути з Генеральної прокуратури України (01011, місто Київ, вул. Різницька, 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 247 968,46 грн. (двісті сорок сім тисяч дев'ятсот шістдесят вісім гривень сорок шість копійок).
3. Допустити негайне виконання рішення у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.А. Кузьменко