18 січня 2018 року м. Житомир
справа № 806/3208/17
категорія 11.5
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати неправомірною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частині невиконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду в справі №806/2971/16;
- визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині ненадання роз'яснення про порядок повторного пред'явлення виконавчого документа виконавчого листа №806/2971/16;
- зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 надати роз'яснення про порядок повторного пред'явлення виконавчого документа виконавчого листа №806/2971/16 до виконання.
З урахуванням змісту заяв ОСОБА_1 на адресу суду за вхідним номером 90/18 та 187/18 від 03.01.2018 та 04.01.2018 відповідно, позивач не погоджується з прийнятим відповідачем рішенням у формі повідомлення від 27.06.2017 про повернення виконавчого документу - виконавчого листа №806/2971/16 від 12.06.2017 виданого Житомирським окружним адміністративним судом, стягувачу без прийняття до виконання.
В обґрунтування позову зазначає, що відповідач не виконав вимоги ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки жодної підстави щодо повернення виконавчого документа, визначеної вказаною статтею немає, та не застосована відповідачем. Зазначив, що відповідач не направив за належністю та не роз'яснив, який орган державної виконавчої служби приймає виконавчий лист та виконує рішення суду України, що визначено в Наказі Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2017 "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень".
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року провадження у справі відкрито.
Позивач та представник позивача до суду не з'явились, подали до суду заяви, в яких просять справу розглядати без їх участі (а.с. 15, 20).
Представник відповідача в судове засідання 18 січня 2018 року не прибув, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження та надав письмові пояснення на запитувану судом в ухвалі про відкладення розгляду справи від 22.12.2017 інформацію (а.с.28-29).
07 грудня 2017 року надіслав до суду письмові заперечення, у прохальній частині яких просить у задоволенні вимог, викладених в адміністративному позові відмовити повністю та розглянути справу без участі його повноважного представника у порядку письмового провадження. Зазначає, що право вибору місця відкриття виконавчого провадження надано стягувачу лише у разі підвідомчості виконавчого провадження одночасно кільком органам державної виконавчої служби, тобто тоді, коли вчинення виконавчих дій щодо виконання рішення на певній території відноситься до функцій кількох органів державної виконавчої служби. Вважає, що повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання винесено відповідно вимог чинного законодавства, тому, на його думку, позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, просить суд залишити їх без задоволення (а.с.12-13).
Представник відповідача був присутній у судовому засіданні 22.12.2017, надав пояснення по даній справі аналогічні, викладеним в письмових запереченнях.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2017 розгляд справи було відкладено з мотивів витребування у відповідача додаткових доказів та пояснень по справі (а.с.28-29).
Відповідно до вимог ч.9. ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2017 у справі №806/2971/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено: постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 25 листопада 2016 року із наданням у встановлений строк відповіді по суті порушених питань.
Вказане судове рішення набрало законної сили 25.05.2017.
12.06.2017 Житомирським окружним адміністративним судом на виконання судового рішення у справі № 806/2971/16 видано виконавчий лист.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виконання зазначеного судового рішення у справі №806/2971/16 від 15.05.2017.
27 червня 2017 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 прийняв рішення у формі повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (а.с.6-7).
Зміст повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання свідчить, що виконавчий документ повернено стягувачу без прийняття до виконання на підставі п.10 ч.4 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження" з тих мотивів, що його пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача в частині невиконання судового рішення у справі №806/2971/16 та ненадання роз'яснення про порядок повторного пред'явлення виконавчого документа, виконавчого листа №806/2971/16 до виконання, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч.1 ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом), учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Положеннями п.1 ч.1 ст.3 та ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Частиною 3 статті 24 Закону №1404-VIII передбачено, що виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Приписами статті 25 Закону №1404-VIII визначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (у разі якщо виконавчі провадження про стягнення коштів з одного боржника відкрито у кількох органах державної виконавчої служби, якщо боржник та його майно перебувають на території адміністративно-територіальних одиниць, віднесених до підвідомчості різних органів державної виконавчої служби, тощо), або у разі виконання зведеного виконавчого провадження в органах державної виконавчої служби можуть утворюватися виконавчі групи в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
У разі хвороби державного виконавця, його перебування у відрядженні чи відпустці, звільнення чи відсторонення від посади державного виконавця, включення державного виконавця до складу виконавчої групи при іншому органі державної виконавчої служби, відводу (самовідводу) державного виконавця, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного державного виконавця до іншого.
У разі відводу (самовідводу) всіх державних виконавців органу державної виконавчої служби, утворення виконавчої групи, якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника відкриті в різних органах державної виконавчої служби, наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення, виконавче провадження може бути передане від одного органу державної виконавчої служби до іншого.
Передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що за загальним правилом, у разі відсутності умов, наведених у ст. 25 Закону №1404-VIII, підвідомчість виконавчих проваджень органам державної виконавчої служби визначається за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження надано стягувачу лише у разі підвідомчості виконавчого провадження одночасно кільком органами державної виконавчої служби, тобто тоді, коли вчинення виконавчих дії щодо виконання рішення на певній території відноситься до функцій кількох органів державної виконавчої служби.
Відповідно до п. 3 розд. І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року №2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1302/29432 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція), органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Підвідомчість цих органів державної виконавчої служби встановлена пунктом 4 розд. І вказаної Інструкції.
Так, за змістом абзаців 1-3 пункту 4 розділу І Інструкції, відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими: боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.
Відділу примусового виконання рішень управлінь державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підвідомчі рішення, за якими: боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, місцеві прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов'язання становить від десяти до двадцяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті (абз. 4-6 п. 4 розд. І Інструкції).
Судом встановлено, що боржником за виконавчим листом, виданим 12.06.2017 на виконання судового рішення у справі №806/2971/16 є Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" №889 від 28.10.2015 та Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1393 від 07.11.2015 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України №401 від 19.05.2017) Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України.
Отже, боржником за виконавчим листом №806/2971/16, виданим Житомирським окружним адміністративним судом 12.06.2017, є Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України, який підпорядковується центральному органу виконавчої влади - Міністерству внутрішніх справ України та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг МВС України, та знаходиться за адресою: м.Київ, вул. Лук'янівська,62.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконавчий лист №806/2971/16, виданий 12 червня 2017 року Житомирським окружним адміністративним судом на виконання судового рішення у справі, пред'явлено не за підвідомчістю та не за місцем виконання.
Матеріали справи доказів, які б свідчили про поширення функцій відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання рішень суду за яким боржником є Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України на територію місцезнаходження боржника та його майна не містять.
Суд вважає необґрунтованими посилання позивача, як на підставу позову, на положення ст.37 Закону №1404-VIII, зважаючи на таке.
Згідно зі ст. 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Отже змістом ст.37 Закону №1404-VIII визначено вичерпний перелік причин повернення виконавчого документа стягувачу вже після прийняття виконавчого документу до виконання.
В свою чергу процедура повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання визначена ст. 4 Закону №1404-VIII.
Пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Враховуючи викладене, суд вважає, що є необґрунтованою позовна вимога про визнання неправомірною бездіяльності Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частині невиконання судового рішення у справі №806/2971/16.
Щодо позовних вимог, в яких позивач просить визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині ненадання роз'яснення про порядок повторного пред'явлення виконавчого документа виконавчого листа №806/2971/16 до виконання та зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_2 надати роз'яснення про порядок повторного пред'явлення виконавчого документа - виконавчого листа №86/2971/16 до виконання, суд зазначає наступне.
Згідно з п. 4 розд. ІІІ Інструкції виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Пунктом 4 розд. ІІІ Інструкції не встановлено обов"язку органу державної виконавчої служби роз'яснювати порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання у разі повернення його стягувачу без прийняття до виконання.
В обґрунтування даної позовної вимоги позивач зазначає, що в порушення пункту 19 розд. ІІІ Інструкції, відповідач не роз'яснив порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Однак в пункті 19 розд. ІІІ Інструкції врегульовано питання повернення виконавчого документа стягувачу за наявності підстав, визначених у статті 37 Закону. Про повернення виконавчого документу стягувачу в порядку передбаченому ст.37 Закону органом державної виконавчої служби виноситься постанова, а не повідомлення (4 розд. ІІІ Інструкції).
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, повертаючи виконавчий документ ОСОБА_1 без прийняття до виконання, шляхом прийняття відповідного повідомлення від 27 червня 2017 року, діяв на підставі Закону та у межах своїх повноважень.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання відповідача надати роз'яснення про порядок повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання є безпідставними, а тому позов задоволенню не підлягає.
У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем доведено правомірність дій щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, у зв'язку з пред'явленням позивачем виконавчого документа не за підвідомчістю, та винесення повідомлення від 27.06.2017. У той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є безпідставними і задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 4, 6, 7, 8, 9, 32, 77, 90, 139, 205, 242-246, 255, 271, 272, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (проспект Миру,1 "В", кв.16, м.Житомир, 10020) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м.Київ, 01001) про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Повне рішення суду складено 18 січня 2018 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.В. Горовенко