ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 січня 2018 року № 826/11275/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Київській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати судді Ірпінського міського суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік»;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити судді Ірпінського міського суду Київської обл. ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2017 по 30.08.2017, за період фактичної роботи та щорічної основної та додаткової відпусток у розмірі, встановленому частиною 2, 3, 5 статті 133, статті 134 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2017 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 №1801-VІІІ, в розмірі 3200 грн., з виплатою доплати за вислугу років - з 01.01.2017 по 30.08.2017 в розмірі 50% від посадового окладу, з урахуванням проведених позивачу виплат у вказаному періоді.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.01.2017 позивачу, як судді, що не проходив кваліфікаційного оцінювання, суддівська винагорода обраховується за правилами, встановленими статтею 133 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», тому, посадовий оклад повинен визначатися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 3200 грн. згідно із статтею 8 Закону України від 21.12.2016 року №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Водночас, Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким передбачена «розрахункова величина 1600 грн.», не може бути застосований при визначенні посадового окладу судді, що не проходив кваліфікаційного оцінювання, оскільки Законами України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI та від 02.06.2016 №1402-VІІІ встановлено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідач подав відзив на позов, у якому заперечив проти задоволення позову. Зазначив, що згідно положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ та у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата, як розрахункова величина не застосовується. З огляду на зазначене, вважає, що підстави для здійснення позивачу перерахунку суддівської винагороди відсутні.
Від позивача надійшла заява, у якій ОСОБА_1 просив розглядати справу без його участі, позов підтримує в повному обсязі.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент постановлення ухвали), суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Указом Президента України від 25.12.2004 №1540/2004 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду суддів Ірпінського міського суду Київської області. Постановою Верховної Ради України від 13.05.2010 ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково.
Згідно штатного розпису Ірпінського міського суду Київської області на 2017 рік посадовий оклад судді становить 16 000 грн.
Наказом Ірпінського міського суду Київської області від 23.01.2017 №1/К встановлено з 22.01.2017 судді ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу.
Відповідно до довідки від 28.08.2017 №242, з січня по липень 2017 року заробіток судді ОСОБА_1 склав 181 891,71 грн.
Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Пунктом 7 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України.
Конституційний Суд України, даючи офіційне тлумачення статті 95 Конституції України, зазначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами та територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України.
Відповідно до правової позиції Конституційного суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Частиною 2 статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України (доповнено згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя») передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
Пунктом 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, NN 41 - 45, ст. 529; 2015 рік, №№ 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами).
Суд встановив, що на час розгляду даної справи позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено підпунктом 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пунктом 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Дана обставина визнається і не заперечується сторонами по справі.
Оскільки позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання у розумінні підпункту 4 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України, пункту 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402, суддівська винагорода позивачу визначається, відповідно до Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453).
Відповідно до частини 2 статті 133 Закону №2453, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 133 Закону №2453, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.
З 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774).
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.
Згідно зі статтею 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України, законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.
Адміністративний суд повноважний відмовитися від застосування закону, який є аналогічним до того, що був визнаний неконституційним. Аналіз практики Конституційного Суду України засвідчує відсутність його рішень про неконституційність певного положення (яке може бути предметом регулювання виключно закону про державний бюджет) через його закріплення не у законі про державний бюджет на певний рік, а в іншому законі.
Отже, на теперішній час положення пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1744 не визнані неконституційними та приймаються судом при вирішенні даної справи.
При цьому, Закон №1744 не містить вказівки щодо незастосування пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону до Законів України №1402 та №2453.
Отже, з 01.01.2017 суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16000 грн (1600 грн. (розрахункова величина відповідно до Закону №1774) х 10).
Згідно з частиною першою статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Відповідно до частини 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 119 Бюджетного кодексу України, нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:
- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);
- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;
- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що суддівська винагорода за період з 01.01.2017 по 30.08.2017 визначена позивачу в межах і спосіб, передбачені Конституцією України та Законами України та доводи позивача про бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди спростовуються вищенаведеними нормами законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 28.11.2017 №К/800/39635/17, від 28.11.2017 №К/800/39631/17ю
Стосовно решти позовних вимог, суд зазначає, що вони є похідними, а тому задоволенню не підлягають.
У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, а також усні та письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки, адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись положеннями статей 6, 8, 9, 77, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 повністю.
Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Є.В. Аблов