проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"09" січня 2018 р. Справа № 917/880/17
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Слободін М.М., суддя Терещенко О.І. , суддя Сіверін В. І.
при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_3 та кредит" (вх.№3459П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 25.07.2017, ухвалене суддею Паламарчук В.В. в приміщенні зазначеного суду, повний текст якого складено 29.08.2017 року
за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_3 та кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4, м. Київ
до приватного підприємства "Оріол-Ойл", с. Копили, Полтавський район, Полтавська область,
про звернення стягнення на предмет застави
та за зустрічним позовом приватного підприємства "Оріол-Ойл", с. Копили, Полтавський район, Полтавська область,
до публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_3 та кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4, м. Київ,
про визнання договору застави основних засобів недійсним, а заставу за договором застави - припиненою
Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.07.2017 року у справі №917/880/17 (суддя Паламарчук В.В.) відмовлено в задоволенні первісного позову повністю. Зустрічний позов задоволено частково, а саме: визнано договір застави основних засобів № 8695-90700/1114 від 07.11.2014р. укладений між ПАТ "Банк "ОСОБА_3 та кредит" та ПП "Оріол-Ойл" - недійсним, в решті позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_3 та кредит" на користь Приватного підприємства "Оріол-Ойл" - 1600,00 грн. судового збору.
Не погодившись з рішенням суду, ПАТ "Банк "ОСОБА_3 та кредит" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а зустрічний позов залишити без задоволення.
Позивач за первісним позовом - публічне акціонерне товариство "Банк "ОСОБА_3 та кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Оріол-Ойл", в якому просив суд звернути стягнення на предмет застави за договором застави основних засобів №8695-90700/1114 від 07.11.2014р. на основні засоби вартістю 1162690,00 грн. згідно з переліком, вказаним у позовній заяві.
Відповідач звернуся до суду із зустрічною позовною заявою про визнання договору застави основних засобів №8695-90700/1114 від 07.11.2014р. - недійсним, а заставу за договором застави - припиненою.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.07.2017 року відмовлено в задоволенні первісного позову повністю. Заява первісного позивача №3-243110/3330 від 01.06.2017р. (вхід. №7348 від 12.06.2017р.) про забезпечення позову визнана такою, що не підлягає задоволенню. Зустрічний позов задоволено частково - визнано договір застави основних засобів № 8695-90700/1114 від 07.11.2014р. укладений між ПАТ "Банк "ОСОБА_3 та кредит" та ПП "Оріол-Ойл" - недійсним, в решті позовних вимог - відмовлено.
Клопотання первісного відповідача про призначення судової експертизи від 20.07.2017р. (вхід. №9064 від 20.07.2017р.) та клопотання (вхід. №9065 від 20.07.2017р.) про витребування від первісного позивача матеріалів кредитної справи за договором про невідновлювальну кредитну лінію №123-01-14 від 30.10.2010р., з висновком всіх служб банку та первісних заяв директора ПП "Оріол-Ойл" на отримання кредиту та Положення Банку про кредитування - визнано такими, що не підлягають задоволенню.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_3 та кредит" (вул. Січових Стрільців, 60, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 09807856, інші відомості: відсутні) на користь Приватного підприємства "Оріол-Ойл" (пров. Лісний, 12, с. Копили, Полтавський район, Полтавська область, 38761, код ЄДРПОУ 38223185, інші відомості: відсутні) - 1600,00 грн. судового збору. Видати наказ про стягнення судового збору після набрання рішенням законної сили.
Не погодившись з рішенням суду, первісний позивач - ПАТ "Банк "ОСОБА_3 та кредит", подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, а зустрічний позов залишити без задоволення.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає, що місцевим господарським судом було неповно досліджено обставини, що мають значення для справи.
Так, заявник стверджує, що між сторонами у справі 07.11.2014 року було укладено декілька договорів, зокрема, і оскаржуваний договір. У варіанті, визнаним судом недійсним, договір був підписаний сторонами помилково та не мав правових наслідків. Договори різняться редакцією пункту 18 щодо моменту набуття чинності договору. При поданні позову, за твердженням представника позивача, суду був помилково наданий невірний договір, а належало подати договір, в якому п.18 передбачав набрання чинності договором без нотаріального посвідчення правочину.
Крім того, позивач зазначає, що договір № 8695-90700/1114 від 07.11.2014р., що містить пункт 18 в редакції: "набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення" є не недійсним, а є неукладеним, а тому місцевий суд, на думку позивача, мав би відмовити у задоволенні позову з міркувань того, що неукладений договір не може бути визнано недійсним.
Позивач зазначає про те, що оскаржуваним рішенням фактично вирішено питання чинності одразу двох договорів, оскільки в резолютивній частині рішення не зазначено з якою саме редакцією пункту 18 договір визнано недійсним.
Відповідач у відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечує. Вказує, що місцевим господарським судом вірно визначено, що оригіналом спірного договору є екземпляр, наданий представником приватного підприємства "Оріол-Ойл" в судовому засіданні, оскільки на його кожній сторінці наявні підписи та оригінальні відбитки печаток сторін. Відповідач зазначає, що спірних договір визнано недійсним відповідно до положень статті 14 Закону України "Про заставу" через недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення, а тому просить залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи №917/880/17, заслухавши представників сторін, суд встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
30 жовтня 2010 року між публічним акціонерним товариством “Банк “ОСОБА_3 та Кредит” (надалі - ОСОБА_3) та приватним підприємством “Оріол-Ойл” (далі - Позичальник, Заставодавець) укладено Договір про відновлювальну кредитну лінію №123-01-14 (надалі - Кредитний договір).
У відповідності до п. 1.1. Кредитного договору ОСОБА_3 відкриває Позичальникові невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 420 000.00 (один мільйон чотириста двадцять тисяч) гривень 00 коп., а Позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 30.10.2015р. і сплатити за користуванні кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 Кредитного договору.
За приписами п. 2.4. Кредитного договору Позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти Банку в строк, що вказаний в п. 1.1. Кредитного договору, шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок .
Відповідно до п. 3.1. Кредитного договору Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту за процентними ставками:
а) 10,5% річних за період з дня надання до терміну повернення кредиту, що зазначений в п. 1.1. Кредитного договору;
б) 15,75% річних за період з терміну повернення кредиту, що зазначений в п.1.1. Кредитного договору.
Відповідно до п. 3.4. Кредитного договору нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно, в повному обсязі. Позичальник сплачує проценти в строк з 26 числа кожного місяця та не пізніше за останній робочий день кожного місяця. У зазначений строк сплачуються проценти, нараховані за користування коштами з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця (включно).
Позичальник сплачує проценти за останній звітні період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п.1.1. Кредитного договору.
Якщо Позичальник скористається своїм правом достроково повернути отримані кредитні кошти, тобто достроково погасити заборгованість за всім кредитом або його частиною, то одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (чи його частиною) Позичальник зобов'язаний сплатити Банку проценти за увесь строк користування, нараховані на суму заборгованості за кредитом (на частину заборгованості за кредитом, яка погашається) до терміну його погашення.
Як зазначає у позовній заяві первісний позивач, заборгованість ПП “Оріол-Ойл” за Договором відновлювальну кредитну лінію №1334-10 від 30.10.2014 за період з 30.10.2014 по 18.05.2017 складає 2 131 654,96 грн., в т.ч.:
№ п/пЗаборгованість по Кредитному договоруСума заборгованості
1сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту1 395 228,00
2сума простроченої заборгованості по відсоткам486 256,00
3пеня за прострочення погашень основної заборгованості по кредиту191 992,31
4пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитом58 178.65
5Всього заборгованість з пенею2 131 654,96
За приписами п. 5.1. Кредитного договору забезпеченням виконання зобов'язань за Кредитним договором є обладнання комбікормового заводу в кількості 102 шт.. розташоване за адресою: Полтавська область, Полтавський район, с. Копили, пров. Лісний, буд. 12.
В забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором між AT “Банк “ОСОБА_3 та Кредит” та ПП “Оріол-Ойл” 07.11.2014 укладено Договір застави основних засобів №8695-90700/1114 (оригінал даного договору залучений до матеріалів справи - а.с.102 - 103 т.1).
Відповідно до п.1. Договору застави Заставодавець передає Заставодержателю - основні засоби, найменування, кількість, ціна та загальна вартість, якого визначена в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору застави (надалі - предмет застави). Узгоджена Сторонами ринкова вартість предмету застави, становить: 1 162 690 грн. без врахування ПДВ (пункт 3 Договору застави).
Місцезнаходження предмету застави: Полтавська область, Полтавський район, с. Копили, пров. Лісний, буд. 12 (пункт 4 Договору застави).
Відповідно до п. 8 Договору застави в разі неналежного виконання Заставодавцем умов Основного зобов'язання (несвоєчасне повернення суми кредиту, несвоєчасна сплата процентів, комісійної винагороди та інших зобов'язань) та/або порушення справи про банкрутство Заставодавця, Заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави або провести його відчуження, задовольнити свої вимоги в повному обсязі, в тому числі відшкодувати збитки.
Згідно з положеннями Договору застави Заставодержатель має право на свій розсуд використовувати для звернення стягнення на предмет застави будь-який порядок і будь-які права і процедури, дозволені чинним законодавством України, в тому числі, але не обмежуючись нижчезазначеним.
Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на розсуд Заставодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або Заставодержателем самостійно позасудовим способом відповідно до чинного законодавства України та Договору застави.
Позасудовий спосіб звернення стягнення здійснюється Заставодержателем шляхом отримання предмету застави у власність, шляхом продажу предмету застави Заставодержателем відповідно до договору купівлі-продажу та інше.
Прийняття/набуття Заставодержателем предмету застави у власність, в рахунок виконання Основного зобов'язання здійснюється в порядку, визначеному законодавством України (пункт 9 Договору застави).
За таких обставин, Первісний позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави вартістю 1 162 690,00 грн. в рахунок часткового погашення заборгованості Приватного підприємства “Оріол-Ойл” за Кредитним договором в сумі 2 131 654,96 грн., шляхом передачі у власність ПАТ "ОСОБА_3 та Кредит" заставного майна.
Ознайомившись із змістом позовної заяви та враховуючи існуючи правовідносини, ПП “Оріол-Ойл” на підставі ст. 60 ГПК України звернулось до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним договору застави основних засобів № 8695-90700/1114 від 07.11.2014 року, а заставу за договором застави № 8695-90700/1114 від 07.11.2014р. - припиненою.
В обґрунтування зустрічного позову ПП “Оріол-Ойл” зазначає наступне.
30.10.2010 року між Публічним акціонерним товариством “Банки “ОСОБА_3 та Кедит” (надалі - ОСОБА_3) та Приватним підприємством “Оріол-Ойл” (далі - Позичальник) було укладено договір про невідновлювальну кредитну лінію №123-01-14 (надалі - Кредитний зговір), відповідно до п. 1.1 Кредитного договору ОСОБА_3 відкриває Позичальникові невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 420 000 (один мільйон чотириста двадцять тисяч) гривень 00 коп., а Позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 30.10.2015 року і сплатити за користування кредитними коштами проценти відповідно до розділу 3 Кредитного договору.
В забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором між AT “Банк “ОСОБА_3 та Кредит” та ПП “Оріол-Ойл” 07.11.2014 укладено договір застави основних засобів № 8695-90700/1114 (далі - Договір застави ).
Відповідно до п. 1 Договору застави Заставодавець передає в заставу Заставодержателю майно - основні засоби, найменування, кількість, ціна та загальна вартість якого визначена в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору застави (надалі - предмет застави).
Згідно з п. 4 Договору застави місцезнаходження предмету застави: Полтавська область, Полтавський район, с. Копили, пров. Лісний, 12.
Відповідно до п. 18 Договору цей договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання Заставодавцем своїх зобов'язань за Основним зобов'язанням.
Як зазначає первісний відповідач, з аналізу договору застави основних засобів, який доданий до матеріалів позовної заяви № 8695-90700/1114 від 07.11.2014 року слідує, що він укладений з недодержанням, визначеної сторонами форми, а саме за відсутності нотаріального посвідчення. Його нотаріальне посвідчення вимагається для даного договору в силу п. 18 Договору, а тому є обов'язковим згідно з частиною 4 ст. 13 Закону України “Про заставу” відповідно до якої угодою сторін може бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках, коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України “Про заставу” недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.
У зв'язку з цим первісний відповідач просить визнати недійсним вище вказаний Договір застави. Крім того, первісний відповідач просить визнати припиненою заставу за договором застави № 8695-90700/1114 від 07.11.2014 посилаючись на Закон України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18.11.2003 №1255-ІУ, Порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Інструкцію про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв.
Колегія суддів, розглянувши та дослідивши представлені докази в їх сукупності приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову слід відмовити, зустрічний позов підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.
Так, заперечуючи проти зустрічного позову, первісний позивач (відповідач за зустрічним позовом) після початку вирішення спору по суті подав місцевому господарському суду ще один правочин - договір застави, дата і номер якого співпадають із реквізитами договору застави, раніше поданого обома сторонами, однак який містить інший зміст п. 18, а саме п. 18 нового правочину не пов'язує набрання ним чинності із моментом нотаріального посвідчення. Відповідно до змісту п. 18 цього правочину (далі - Другий договір застави): «договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання застоводавцем своїх зобов'язань Основним зобов'язанням).
Вирішуючи цю колізію, колегія суддів приходить до ряду наступних висновків.
По-перше, колегія суддів вважає, що поданий обома сторонами договір застави № 8695-90700/1114 від 07.11.2014р. та Другий договір застави є двома різними правочинами, тобто двома окремими договорами. В цьому судженні колегія суддів опирається на приписи ч. 1,2 ст. 180 ГК України і зазначає, що оскільки істотні умови двох досліджених договорів не співпадають (умова щодо порядку набрання чинності, безумовно, є істотною умовою цих договорів), поданий сторонами договір і Другий договір застави не можуть бути кваліфіковані як один і той самий договір. Такого тлумачення дотримуються і представники сторін, що зафіксовано технічною фіксацією судового засідання.
По-друге, поданий обома сторонами договір застави входить до підстав позову і визначає предмет доказування у справі, в той час як Другий договір застави не входить до підстав позову, а тому не може бути включений в предмет доказування у даному спорі.
Так, згідно приписів ч.3 ст. 22 ГПК України (ред. 1992 року), який діяв під час вирішення спору місцевим господарським судом, позивач має право до початку розгляду справи по суті змінити підставу позову.
Для колегії суддів очевидно, що навіть за відсутності заяви позивача про зміну підстав позову, саме подання позивачем нового договору, який є підставою звернення стягнення на заставне майно, є зміною підстав позову de facto.
В судовому засіданні колегією суддів встановлено, що зміна підстав позову шляхом подання нового договору, яким позивач обґрунтовує свої вимоги, відбулася після початку вирішення спору по суті, тобто із порушенням приписів ч.3 ст. 22 ГПК України. Цей факт визнали як позивач, так і відповідач у даній справі, а також цей факт підтверджений змістом протоколу судового засідання від 04.07.2017 (а.с. 117 т.1).
Таким чином, в силу принципу верховенства права така зміна підстав позову є нікчемною, оскільки в силу наведеного принципу процесуальна дія, здійснена із порушенням закону, не може тягти ті ж самі наслідки, що і легітимна процесуальна дія.
На підставі викладеного колегія суддів вирішує спір в межах підстав, зазначених сторонами до початку вирішення спору по суті, і доходить до висновку про нікчемність договору застави № 8695-90700/1114 від 07.11.2014.
Так, відповідно до ч.4 ст.14 Закону України "Про заставу" угодою сторін можу бути передбачено нотаріальне посвідчення договору застави і в тих випадках , коли це є не обов'язковим в силу законодавства України, але на цьому наполягає одна із сторін.
Відповідно до частини 1 ст. 14 Закону України "Про заставу" недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.
В п.18 Договору застави основних засобів № 8695-90700/1114 від 07.11.2014р. зазначено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання Заставодавцем своїх зобов'язань за Основним зобов'язанням.
Згідно із частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Первісним позивачем не надано суду доказів нотаріального посвідчення договору застави основних засобів № 8695-90700/1114 від 07.11.2014р. (п. 18 Договору застави).
Відповідач, в свою чергу пояснив суду, що договір застави № 8695-90700/1114 від 07.11.2014 не був нотаріально посвідчений сторонами.
За таких умов до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи ч.2 ст. 215 ЦК України та ч.1 ст. 219 ЦК України.
Так, згідно ч.1 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ч.1 ст. 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
Крім того, колегія суддів зазначає, що нікчемність правочину не є перешкодою для визнання його недійсним у судовому порядку, якщо цього вимагає мета захисту інтересів позивача. Так, в постанові ВСУ від 21 травня 2012 у справі 6-48704св10, Верховний Суд України зазначив таке: «Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призвело до неправомірної відмови особі в реалізації його права на судовий захист».
Тому колегія суддів, враховуючи, що визнання правочину недійсним судом вносить правову певність у правовідносини сторін і дійсно є ефективним способом захисту інтересів відповідача (позивача за зустрічним позовом), вважає за можливе задоволення зустрічного позову в частині визнання спірного правочину недійсним.
Оцінюючи заперечення позивача за первісним позовом, який, посилаючись на приписи ч.1 ст. 638 ЦК України та ст. 209, ч.1 ст. 210 ЦК України, стверджував про те, що спірний договір є неукладеним, колегія суддів зазначає, що заперечення позивача не ґрунтуються на законі або опираються на невірне його тлумачення.
Так, відповідно до положень ч.1 ст. 210 ЦК України неукладеним є тільки той правочин, який підлягає державній реєстрації, і тільки у випадку, коли така реєстрація не була вчинена. Очевидно, що спірний правочин у даному спорі не є таким, що підлягає державній реєстрації, а якщо позивач ототожнює державну реєстрацію правочину із державною реєстрацією застави, то остання була вчинена, що визнано усіма учасниками правочину.
В законодавстві України відсутні нормативні приписи, які пов'язують недодержання нотаріальної форми правочину саме із неукладеністю цього правочину.
Крім того, колегія суддів звертає увагу учасників спору на одноманітну та послідовну судову практику всіх судових інстанцій, відповідно до якої договір, який вимагає нотаріального посвідчення і таке посвідчення не відбулось, є нікчемним, а не неукладеним.
В частині зустрічної позовної вимоги про визнання застави припиненою колегія суддів вважає за необхідне відмовити, оскільки, по-перше, така вимога є надлишковою, оскільки нездатність до створення правових наслідків випливає з факту визнання правочину недійсним і не вимагає додаткових судових рішень, по-друге, вирішення цієї вимоги, на думку колегії суддів, можливо тільки в окремому провадженні, предметом дослідження в кому будуть всі укладені сторонами договори застави з однаковим номером і датою, з метою визначення, на підставі якого саме правочину накладені обтяження.
Оцінюючи заперечення позивача щодо того, що суд визнав недійсним договір застави № 8695-90700/1114 від 07.11.2014, що автоматично тягне недійсність всіх самостійних правочинів із даними реквізитами, колегія суддів зазначає, що відкидає це заперечення з наступних міркувань.
По-перше, зі змісту даного рішення чітко вбачається, який саме правочин визнаний недійсним, і цей правочин підлягає безпомилковій ідентифікації з огляду на зміст п. 18 спірного договору. Ніякий інший правочин недійсним судом не визнавався.
По-друге, ризики помилкового, невірного тлумачення змісту даного рішення несуть сторони договору, які уклали декілька договорів із однаковими номером і датою. Саме розсуд сторін, спрямований на таку химерну реалізацію своїх прав у цивільному обороті, породив ризики невірного тлумачення судового рішення сторонніми суб'єктами.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову, відповідно заява первісного позивача №3-243110/3330 від 01.06.2017р. (вхід. №7348 від 12.06.2017р.) про забезпечення позову - не підлягає задоволенню. Зустрічний позов підлягає задоволенню частково, а саме слід визнати договір застави основних засобів № 8695-90700/1114 від 07.11.2014р. недійсним, в решті позовних вимог - відмовити.
З урахуванням вищевикладеного, клопотання первісного відповідача про призначення судової експертизи від 20.07.2017р. (вхід. №9064 від 20.07.2017р.) та клопотання (вхід. №9065 від 20.07.2017р.) про витребування від первісного позивача матеріалів кредитної справи за договором про невідновлювальну кредитну лінію №123-01-14 від 30.10.2010р., з висновком всіх служб банку та первісних заяв директора ПП "Оріол-Ойл" на отримання кредиту та Положення Банку про кредитування - не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що, відповідно до положень статті 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_3 та кредит" на рішення господарського суду Полтавської області від 25.07.2017 у справі № 917/880/17 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 25.07.2017 у справі № 917/880/17 залишити без змін.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_3 та кредит" (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60, код ЄДРПОУ 09807856) на користь Державного бюджету України (одержувач платежу - УДК у Шевченківському районі м. Харкова, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, код банка одержувача - 851011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, номер рахунку - 31216206782003) 1760, 00 грн. недоплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.
Повний текст постанови складено 15.01.2018.
Головуючий суддя Слободін М.М.
Суддя Терещенко О.І.
Суддя Сіверін В. І.