ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 січня 2018 року № 826/14188/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна»
доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0006431401 та №0006441401 від 11 серпня 2017 року,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна» (далі - позивач, ТОВ «Блок Майстер Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, Головне управління ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0006431401 від 11 серпня 2017 року та №0006441401 від 11 серпня 2017 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено перекручування норм податкового законодавства України з метою обґрунтування неправомірності віднесення ТОВ «Блок Майстер України» відповідних сум до податкового кредиту, що, як наслідок, призвело до прийняття оскаржуваних рішень. Також, позивач стверджує, що господарська операція між ТОВ «Блок Майстер Україна» та ТОВ «Авангард Сістемс» належним чином відображена в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, що підтверджує обґрунтованість та правомірність формування ТОВ «Блок Майстер Україна» податкового кредиту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 06 грудня 2017 року представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача заперечуючи проти задоволення позову повністю підтримав висновки акту перевірки №323/26-15-14-01-02/36387055 від 04 серпня 2017 року.
На підставі частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент проведення судового засідання), в судовому засіданні 06 грудня 2017 року суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Так, суд звертає увагу на положення пункту 10 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017р. № 2147-VIII, відповідно до якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
На підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС у м. Києві від 17 липня 2017 року №732/26-15-14-01-02, №733/26-15-14-01-02 відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 14 липня 2017 року №6564, посадовими особами відповідача проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна» за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року в частині встановлених порушень з податку на прибуток, податку на додану вартість, що стали предметом заперечення ТОВ «Блок Майстер Україна», за результатами якої складено відповідний акт перевірки №323/26-15-14-01-02/36387055 від 04 серпня 2017 року (далі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Блок Майстер Україна»: пункту 189.1 статті 189, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.5 статті 198, пункту 198.6 статті 198, пункт 201.1 статті 201, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено його заниження на 58703,00 грн., у т.ч. за грудень 2016 року на 58703,00 грн. та завищення від'ємного значення з податку на додану вартість на 146816,00 грн., у т.ч. за грудень 2016 року на 148816,00 грн., та пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого порушено граничний термін реєстрації податкових накладних в ЄРПН, що настають за днем виписки податкової накладної.
Висновки податкового органу про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту базуються на тому, що відповідно до договору купівлі-продажу товару, видаткової накладної АТ «Авангард Сістемз» здійснило поставку імпортного товару, виробництва країни Китай, однак в податковій накладній не вказано коди УКТ ЗЕД, який повинен зазначатись по всьому ланцюжку поставки товару до моменту продажу кінцевому споживачу чи до моменту продажу кінцевому споживачу чи до моменту, коли такі товари перетворюються в інший товар або стають частиною нового. Під час реалізації придбаних імпортованих або підакцизних товарів платники податків-продавці, які не є безпосередніми імпортерами чи виробниками зазначених товарів, також повинні зазначати код УКТ ЗЕД.
Використовуючи бази даних, Головним управлінням ДФС у м. Києві в ході перевірки встановлено, що постачання товару згідно вказаного вище договору на адресу ТОВ «Авангард системз» здійснено ТОВ «Атріум» (код ЄДРПОУ 40347689). Відповідно до ЄРПН ТОВ «Атріум ТМ» зареєстровано на адресу ТОВ «Авангард системз» податкову накладну від 29 грудня 2016 року №19 на суму 1 233 112,50 грн., у т.ч. ПДВ 205518,75 грн., яка є точною копією податкової накладної, що виписана АТ «Авангард системз» на адресу ТОВ «Блок Майстер Україна».
На підставі акта перевірки податковим органом 11 серпня 2017 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
- №0006431401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58703,00 грн. за основним зобов'язанням та у розмірі 14676,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;
- №0006441401, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146816,00 грн.
Не погоджуючись із правомірністю зазначених податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить із наступного.
Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1, пунктів 198.2 та 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях статті 201 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
У своєму листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України (чинний на момент вирішення справи по суті) одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
За приписами норм пунктів 44.1 та 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).
Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704).
Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).
В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).
При цьому, як зазначив Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 14 січня 2015 року К/9991/72258/12, від 21 жовтня 2014 року №К/800/6170/14 та від 26 серпня 2014 року №К/800/6501/14, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, податковим органом зроблено висновок, що позивачем допущено порушення норм податкового законодавства, абзацу «а» пункту 198.1 та абзаців першого та другого підпункту 198.3 статті 198, пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 ПК України внаслідок неправомірного визначення податкового кредиту у податковій звітності.
Так, між ТОВ «Блок Майстер Україна» (покупець) та ТОВ «Авангард Системз» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №28/09, згідно умов якого продавець зобов'язується передати на умовах даного договору у власність покупця металопродукцію, металовироби, сталь листову оцинковану з полімерним покриттям, а покупець зобов'язується сплатити повну вартість товару на умовах даного договору.
Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору, асортимент, кількість, характеристики та ціна товару визначаються обома сторонами договору. Узгодження ціни товару та способу оплати відбувається в усній формі або шляхом виставлення продавцем рахунку для його оплати покупцем. Покупець здійснює за власний рахунок самовивіз товару зі складу продавця. Навантаження товару на авто покупця здійснюється силами та за рахунок продавця.
Пунктом 2.2 даного договору передбачено, що покупець сплачує вартість товару, отриманого за накладною, протягом трьох робочих днів з дати отримання товару покупцем, або сторони узгоджують в специфікації чи в рахунку інший термін оплати партії товару.
Приймання-передача товару оформлюється видатковою накладною у двох примірниках, яка підписується уповноваженими представниками сторін та звіряється печатками сторін. Покупець або уповноважена ним особа здійснює огляд товару та приймання його за кількістю та якістю. Підпис покупця на видатковій накладній про отримання товару свідчить про те, що ним прийнято товар у відповідній кількості та належної якості, а претензії до товару відсутні (п.3.2 договору).
За фактом поставки позивачу товару, а саме - прокату плоского з вуглецевої сталі, оцинкованого з полімерним покриттям в рулонах, складено видаткову накладну №61 від 31 грудня 2016 року, а також товарно-транспортні накладні №61 та №61/1 від 31 грудня 2016 року.
Наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №50 від 30 листопада 2016 року підтверджується здійснення ТОВ «Блок Майстер Україна» оплати вартості поставленого товару у розмірі 1630756,75 грн.
Крім того, ТОВ «Авангард Системз» складено та зареєстровано податкову накладну №61 від 31 грудня 2016 року на суму 1233112,50 грн., в т. ч. ПДВ 205518,75 грн., на підставі чого позивачем сформовано суму податкового кредиту.
При цьому, факт реєстрації податкової накладної №61 від 31 грудня 2016 року в ЄРПН підтверджується квитанцією від 11 січня 2017 року, що наявна в матеріалах справи.
Суд зазначає, що реєстрація податкової накладної є достатньою підставою для формування покупцем податкового кредиту. Водночас, факт реєстрації податкової накладної спростовує порушення платником податку вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України.
За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.
На момент складання податкової накладної контрагент позивача був зареєстрований у встановленому законом порядку, що не заперечується відповідачем.
Стосовно доводів податкового органу щодо відсутності у видатковій накладній УКТ ЗЕД поставленого позивачу товару, суд зазначає наступне.
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, якщо надіслані податкові накладні сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 статті 201 (наявність обов'язкових реквізитів) цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.
Відповідно до підпунктів 1 та 5 пункту 9 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1246, причиною відмови у прийнятті податкової накладної до реєстрації є: 1) наявність помилок під час заповнення податкової накладної; 5) порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 (наявність обов'язкових реквізитів податкової накладної) та/або пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України.
Так, факт реєстрації податкової накладеної №61 від 31 грудня 2016 року, складеної ТОВ «Авангард Системз» під час реалізації в адресу ТОВ «Блок Майстер Україна» товару в Єдиному реєстрі, спростовує наявність будь-яких помилок під час їх заповнення та порушення вимог, установлених пунктом 201.1 статті 201 ПК України (наявність обов'язкових реквізитів).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому, саме відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Ідентичні вимоги містить і пункт 198.6 статті 198 ПК України, а саме: не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно зі статтею 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
При цьому, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Тобто, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Суд звертає увагу на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.
Більш того, Вищий адміністративний суд України у чисельних судових рішеннях зазначає, що відсутність одного із реквізитів податкових накладних не позбавляє позивача права включити до податкового кредиту суму податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів, підтверджених такою податковою накладною, з огляду на те, що вказані податкові накладні дають змогу ідентифікувати контрагента позивача, містять достатні дані про зміст господарської операції, підтверджують фактичність здійснення такої операції та інші обставини, що підлягають відображенню в податковому обліку, а окремий її недолік сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного документа, відтак, позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.
Зазначена позиція Вищим адміністративним судом України висловлена в ухвалі від 05 квітня 2016 року по справі №К/800/68656/14, ухвалі від 23 листопада 2016 року по справі №К/800/31156/13, ухвалі від 01 грудня 2016 року по справі №К/800/19354/15, ухвалі від 15 червня 2016 року по справі №К/800/16770/12, постанові від 01 червня 2016 року по справі №К/800/12625/15, ухвалі від 04 березня 2016 року по справі №К/800/33715/13 та інших.
За таких підстав та враховуючи, що матеріалами справи підтверджено формування позивачем податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, складеними в ході господарських операцій між ТОВ «Блок Майстер Україна» та ТОВ «Авангард Системз», суд приходить до висновку, що донарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість, а також зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість по вказаним господарським операціям є безпідставними, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення від 11 серпня 2017 року №0006431401 та №0006441401 є безпідставними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується правомірність формування податкового кредиту та, як наслідок, протиправність оскаржуваних рішень суб'єкта владних повноважень, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість винесених податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України., а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна» задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11 серпня 2017 року №0006431401 та №0006441401.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Блок Майстер Україна» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 72А, група приміщень №177, код ЄДРПОУ 36387055) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3302,93 грн. (три тисячі триста дві гривні 93 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві ( 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко