Справа № 202/1/18
Провадження № 1-кс/202/13/2018
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
03 січня 2018 року м. Дніпро
слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_3 ,
розглянувши клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 420170426300000026,-
У провадженні СВ Індустріального ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області перебуває кримінальне провадження № 42017042630000026 від 09.02.2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.
02 січня 2018 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшло клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 42017042630000026.
Дане клопотання, згідно з протоколом автоматичного визначення слідчого судді, було передано слідчому судді 02 січня 2018 року.
Згідно матеріалів клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що невстановленими особами надано до Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції завідомо підроблені документи для реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Частки вказаного об'єкту нерухомого майна реалізовуються в якості квартир багатоквартирного житлового будинку.
У своєму клопотанні прокурор просить накласти арешт - позбавлення права на відчуження, розпорядження, та заборонити будь-які реєстраційні дії щодо нерухомого майна - багатоквартирного житлового будинку літ. Б-4, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з метою запобігання можливості його пошкодження, псування, знищення, використання, перетворення, передачі, відчуження, як об'єкту кримінального правопорушення та речового доказу по справі.
На підставі ч. 2 ст. 163 КПК України просив розглянути клопотання без виклику осіб, у власності який перебуває майна, з клопотанням про накладення арешту на яке звернувся прокурор.
Прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області ОСОБА_3 клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.
На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України слідчий суддя розглядає клопотання без виклику власника майна.
Заслухавши думку прокурора, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 42017042630000026 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя має враховувати можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Як на підставу необхідності накладення арешту прокурор у клопотанні та у судовому засіданні посилався на те, що багатоквартирний житловий будинок літ. б-4, який розташований за адресою: м. Дніпро. вул. Поштова, 137а, є речовим доказом у кримінальному провадженні, на підтвердження чого надав постанову про визнання зазначеного будинку речовим доказом.
Слідчий суддя не погоджується з доводами прокурора, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. ст. 84, 85 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Разом з цим, слідчий суддя вважає, що будівля на яку просить накласти арешт прокурор не може вважатися належним доказом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України (Використання завідомо підробленого документа), та тим паче, речовим доказом, як предмет, що був об'єктом кримінально протиправних дій, оскільки об'єктом кримінально протиправних дій за ч. 4 ст. 358 КК України є встановлений законом порядок обігу і використання офіційних документів, а не право власності на майно.
Таким чином, враховуючи, що прокурором не доведено можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні № 42017042630000026 від 09.02.2017 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, спів розмірність обмеження права власності на багатоквартирний житловий будинок завданням кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність правового обґрунтування для задоволення клопотання прокурора.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 2, 84, 85, 110, 131, 132, 170-175, 309, 369-372, 395 КПК України, -
У задоволенні клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 420170426300000026 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області, шляхом подачі протягом 5-ти днів з дня проголошення ухвали, апеляційної скарги.
Слідчий суддя ОСОБА_1