Справа № 349/1412/17
Провадження № 11-кп/779/29/2018
Категорія ч. 2 ст. 186 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
03 січня 2018 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області
в складі суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря ОСОБА_6 ,
розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12017090210000221 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2017 року, згідно якого
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, жителя АДРЕСА_1 , який не працює, неодружений, з середньою освітою, раніше судимий: 21 жовтня 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 4 місяці; 20 липня 2012 року Овідіопольським районним судом Одеської області за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 місяців арешту; 24 жовтня 2013 року Малинівським районним судом м. Одеси за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Запобіжний захід ОСОБА_8 , тримання під вартою, до набрання вироком законної сили залишено без змін.
Строк відбування покарання визначено рахувати ОСОБА_8 з часу його затримання, тобто з 04 серпня 2017 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 строк тримання під вартою з 04 серпня 2017 року до дня набрання вироком законної сили у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено питання про речові докази відповідно до ст. 100 КПК України.
за участю прокурора ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_7 ,
Захисник ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить змінити оскаржений вирок, на підставі ст. 69 КК України призначити основне покарання нижче він найвищої межі, встановленої в санкції статті, а саме - призначити покарання у виді позбавлення волі строком на один рік.
Вважає зазначений вирок в частині призначеного покарання незаконним та таким, що підлягає скасуванню з мотивів надмірної суворості покарання, яке є явно неспівмірним із суспільною небезпекою вчиненого кримінального правопорушення та було призначено судом першої інстанції без належного врахування особи обвинуваченого і пом'якшуючих покарання обставин. Зазначає, що незважаючи на вимоги п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд не надав істотного значення повному відшкодуванню обвинуваченим збитків потерпілій, примиренню обвинуваченого з потерпілою та не в повній мірі врахував пом'якшуючі покарання обставини. Посилається на те, що протиправна діяльність ОСОБА_8 обмежується одним епізодом, жодних інших випадків вчинення протиправних дій встановлено не було, ні тяжких наслідків для майна, ні будь-який наслідків для здоров'я потерпілої не настало. Наголошує, що ОСОБА_8 є особою молодого віку, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, щиросердечно розкаявся перед потерпілою та усунув заподіяну шкоду. Вважає, що перелічені пом'якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та однозначно характеризують обвинуваченого як особу, яка не становить великої суспільної небезпеки для оточуючих. Підсумовує, що за таких обставин, керуючись вимогами ст. ст. 66, 69 КК Україна, п. п. 1-5 вказаної Постанови Пленуму, з урахуванням перелічених пом'якшуючих обставин, суд повинен був вирішити питання про призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 повторно вчинив грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого.
Кримінальне правопорушення вчинено за таких обставин.
04 серпня 2017 року приблизно о 15 год. ОСОБА_8 по вул. Галицькій в м. Рогатині, поблизу відділення ПАТ «Укрпошта» по вул. Галицькій, 73, діючи з прямим умислом на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, зірвав з шиї ОСОБА_10 , яка проходила повз нього йому назустріч, золотий ланцюжок вартістю 26640 грн із золотим хрестиком вартістю 8064 грн та втік з місця злочину, однак за 100 метрів був затриманий перехожими, які почули крики потерпілої та наздогнали його. Своїми насильницькими діями ОСОБА_11 спричинив ОСОБА_10 тілесне ушкодження у вигляді садна шиї справа, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Потерпіла ОСОБА_10 в судове засідання не з'явилася, про час та місце апеляційного розгляду повідомлена належним чином, заяв про розгляд апеляційної скарги за її участю та про відкладення розгляду до суду апеляційної інстанції не надходило.
Тому, оскільки згідно ч. 4 ст. 405 КПК України це не перешкоджає проведенню розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути вказане кримінальне провадження за її відсутності.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній, просили пом'якшити покарання; зазаначили, що фактичні обставини скоєного не оспорюють;
- прокурор просив залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а вирок суду - залишити без змін, з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції згідно вимог ст. 404 КПК України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Так, фактичні обставини скоєного ОСОБА_8 , доведеність його вини та кваліфікація дій за статтею КК України, за якою він визнаний винуватим, у поданій апеляційній скарзі не оспорюється і апеляційним судом не перевіряється. Захисник ОСОБА_7 висловив свою незгоду щодо призначеного ОСОБА_8 покарання, тому колегія суддів перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При розгляді кримінального провадження та ухваленні вироку суд першої інстанції в частині призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, дотримався вказаних вимог закону.
У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог в частині призначення обвинуваченому покарання дотримався. Призначене покарання є справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин по кримінальному провадженню у їх сукупності, відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_8 , є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а доводи апеляційної скарги щодо суворості призначеного покарання обвинуваченому безпідставними.
Як вбачається зі змісту вироку, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 суд першої інстанції визнав обставиною, що пом'якшує його покарання, щире каяття. До обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_11 , відніс рецидив злочинів. Суд не врахував зазначену в обвинувальному акті обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину особою повторно, оскільки вона передбачена в ч. 2 ст. 186 КК України як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію. Суд першої інстанції, врахувавши характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину (тяжкий злочин), особу ОСОБА_11 , який є неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, за місцем проживання характеризується позитивно, дійшов висновку, що необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів буде покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 186 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Дійсно, відповідно до вимог ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Разом з тим, твердження апелянта в частині наявності підстав для призначення ОСОБА_8 покарання з застосуванням ч.1 ст. 69 КК України є помилковим, оскільки це є правом суду, а не його обов'язком, та вирішується у кожному конкретному випадку окремо.
Захисник ОСОБА_7 вважає обставинами, які дають суду підстави для застосування ст. 69 КК України, те, що ОСОБА_8 є особою молодого віку, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, щиросердечно розкаявся перед потерпілою та усунув заподіяну шкоду.
Як слідує зі змісту вироку, суд першої інстанції визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_8 , щире каяття та врахував вказану обставиною при призначенні покарання.
Щодо доводів про те, що ОСОБА_8 щиросердечно розкаявся перед потерпілою, на якому наголошує в своїй апеляційній скарзі його захисник, то колегія суддів зазначає, що ця обставина є складовою щирого каяття як обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого, яка визнана такою та в повній мірі врахована судом при призначенні покарання.
Під молодим віком як обставиною, яка пом'якшує покарання, визнається вік винного у вчиненні злочину, що межує з досягненням ним повноліття. Це пояснюється тим, що в інтелектуальній та емоційній сфері цих осіб відбуваються певні зміни, які можуть знижувати здатність особи до самоконтролю та сприяти вчиненню ними суспільно-небезпечних діянь.
Захисником не наведено переконливих мотивів, про те, що, незважаючи на факт досягнення ОСОБА_8 33-річного віку, йому характерні такі вікові особливості.
Виходячи з обставин даного кримінального провадження, молодий вік обвинуваченого ОСОБА_8 колегія суддів не розцінює, як об'єктивний чи суб'єктивний чинник, що свідчить про знижений ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння.
При цьому, вік обвинуваченого ОСОБА_8 і та обставина, що він щиросердечно розкаявся перед потерпілою, враховано при призначенні покарання як дані, що характеризують винного.
Колегія суддів вважає, що під активним сприянням розкриттю злочину необхідно розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття злочину. При цьому за сприяння винної особи розслідування злочину може бути поліпшено.
Доводи про те, що ОСОБА_8 активно сприяв розкриттю злочину не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Стороною захисту не зроблено як посилань на докази, так і не наведено переконливих доводів з приводу поведінки обвинуваченого, яка б свідчила, що він добровільно та ініціативно будь-яким чином діяв з метою допомогти органам досудового розслідування в рамках даного кримінального провадження.
Твердження захисника про факт відшкодування ОСОБА_8 заподіяної шкоди, як на одну з підстав для застосування ст. 69 КК України, є неспроможним, оскільки таке відшкодування відбулося не за волею обвинуваченого, а внаслідок затримання останнього разом з викраденим майном безпосередньо після вчинення ним злочину та вилучення вказаного майна.
Колегія суддів вважає, що при зазначених обставинах, які врахував суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі на строк у найменшому розмірі, встановленому для такого виду покарання в санкції ч. 2 ст. 186 КК України, з дотриманням вимог ст. 65 КК України, підстав для застосування ч. 1 ст. 69 КК України немає.
З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_8 покарання, оскільки покарання, призначене судом першої інстанції, відповідає меті та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що підстави для зміни вироку суду за мотивами викладеними в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 відсутні.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Вирок Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2017 року щодо ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК України залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
ОСОБА_5
Згідно з оригіналом
Суддя ОСОБА_3