21 грудня 2017 рокум. Ужгород№ 807/994/16
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилка С.Є., суддів Рейті С.І. та Шешені О.М.
з участю секретаря судового засідання Кубічек Н.І.
за участі сторін:
позивача - не з'явився;
представник відповідача - Державної судової адміністрації України - не з'явився;
представника відповідача - Господарського суду Закарпатської області - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України та Господарського суду Закарпатської області про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою та зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою,-
Відповідно до статей 243 частини 3, 250 частини 1 КАС України, 21 грудня 2017 року було проголошене скорочене рішення суду (його вступну та резолютивну частини). Рішення суду складено у повному обсязі 02 січня 2018 року. Розгляд даної справи здійснено за правилами загального позовного провадження із врахуванням відкриття провадження та призначення справи до судового розгляду відповідно до вимог КАС України, у редакції, що діяв до 15 грудня 2017 року.
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної судової адміністрації України та господарського суду Закарпатської області, згідно якої просила суд: "визнати протиправними дії господарського суду Закарпатської області щодо відмови судді у відставці ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язати Державну судову адміністрацію України та господарський суд Закарпатської області нарахувати та виплатити судді у відставці ОСОБА_1 вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відшкодувати судові витрати".
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 17 березня 2015 року позивачем на адресу Вищої ради юстиції надіслано заяву про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою відповідно до статті 126 Конституції України та згідно з статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 № 788-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді господарського суду Закарпатської області у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом голови господарського суду Закарпатської області від 17 листопада 2015 №02.6-07/71-к суддю Якимчук Лілію Миколаївну відраховано зі штату господарського суду Закарпатської області днем 17 листопада 2015 року у зв'язку із поданням заяви про відставку. У зв'язку з фактичною невиплатою передбаченої законом вихідної допомоги при виході у відставку, позивач письмово звернулася до відповідача 2 з вимогою про нарахування та виплату їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до вимог статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" № 2453 від 07 липня 2010 року. 01 серпня 2015 року господарський суд Закарпатської області листом №01-26/4562/16 відмовив позивачу у проведенні виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, мотивуючи свою відмову тим, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що діяла на час звільнення із посади та на даний час, виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, не передбачена. В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Конституцію України, Закони України "Про судоустрій і статус суддів", "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" та зазначає, що їй протиправно відмовлено у виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, а тому вважає що вказаними діями та бездіяльністю відповідачів порушено її законні права та інтереси, у зв'язку з чим остання змушена звернутись за захистом свого порушеного права до суду.
Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з'явилась, однак надіслала на адресу письмове клопотання про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві та просила суд адміністративний позов задовольнити повністю.
Представник Державної судової адміністрації України, будучи належним чином повідомленим судом про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з'явилась, однак надіслала на адресу суду письмові заперечення відповідно до яких проти задоволення даного адміністративного позову заперечила, мотивуючи свою правову позицію тим, що Бюджетним кодексом України, Конституцією України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддям, які виходили у відставку після 31 березня 2014 року виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була.
Представник господарського суду Закарпатської області будучи належним чином повідомленим судом про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з'явився, однак надіслав на адресу суду письмові заперечення, відповідно до яких проти задоволення даного адміністративного позову заперечив, посилаючись на те, що на час прийняття Верховною Радою України постанови від 12 листопада 2015 року № №788-VIII "Про звільнення суддів", якою позивача було звільнено з посади судді господарського суду Закарпатської області, був чинним (до 30 вересня 2016 року) Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2753-VI, у якому відсутня норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги. Крім цього, відповідач вказує на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та кошторисом господарського суду Закарпатської області на 2015 рік видатки на виплату вихідної допомоги суддям, які йдуть у відставку не передбачені. Зважаючи на викладені обставини, відповідач зазначив, що у нього були відсутні правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні позивача з посади судді господарського суду Закарпатської області.
Відповідно до статті 42 КАС України учасниками справи є сторони, треті особи.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з існуванням на те об'єктивних причин.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши сторони та їх представників, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Під час розгляду справи по суті було встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 № 788-VIII "Про звільнення суддів" (пункт 4) звільнено ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Закарпатської області у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с. 17 на звороті).
Наказом голови господарського суду Закарпатської області від 17 листопада 2015 року № 02.6-07/71-к, відраховано зі штату ОСОБА_1 з посади судді господарського суду Закарпатської області днем 17 листопада 2015 року (а.с. 19).
Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 17 листопада 2015 року стаж роботи станом на 17 листопада 2015 року ОСОБА_1 становить 26 років 08 місяців 16 днів (а.с. 20).
Позивач 22 липня 2016 року звернувся до голови господарського суду Закарпатської області із заявою про нарахування та виплату їй вихідної допомоги у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді. Зокрема, позивач зазначив, що під час її звільнення з роботи господарським судом Закарпатської області були порушені її права матеріального характеру, зокрема, не нараховано та не виплачено вихідну допомогу, що була передбачена статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453 від 07 липня 2010 року (а.с. 21).
Листом за № 01-26/4562/16 від 01 серпня 2016 року голова господарського суду Закарпатської області повідомив позивача, що на час звільнення позивача й на час надання відповіді виплата вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою не передбачена (а.с. 22).
Тож, не погодившись із діями і бездіяльністю відповідачів та прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідно до статті 126 частини 5 пункту 9 Конституції України, в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема, подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
У відповідності до статті 136 частини 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції, що діяла до прийняття Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України" (який набрав чинності з 01 квітня 2014 року), було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Однак, у подальшому Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме - виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою. Таким чином станом на 17 березня 2015 року - дата звернення позивачем до Вищої ради юстиції заяви про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою законодавчо не було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
При цьому, суд зауважує, що рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 із Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Конституційним Судом України не приймалося.
Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 02 лютого 2015 року за № 192-VIII Закон України "Про судоустрій і статус суддів" викладено у новій редакції, яка почала діяти із 29 березня 2015 року.
Відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", в редакції Закону України № 192-VIII, після призначення на посаду суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду, апеляційного, місцевого суду, який потребує поліпшення житлових умов, забезпечується службовим житлом за місцем знаходження суду органами місцевого самоврядування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Вказана норма не передбачала права судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.
Отже, на момент прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1, з посади судді господарського суду Закарпатської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку не було визначено суб'єктивного права, як і не передбачено підстав, порядку реалізації, обов'язку відповідача щодо нарахування вихідної допомоги. Такого ж суб'єктивного права не було визначено (передбачено) й на час звернення позивача із заявою про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою відповідно до статті 126 Конституції України та згідно з статті 120 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що адресувалася Вищій раді юстиції 17 березня 2015 року.
Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19.11.2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Тож, суд не приймає до уваги доводи позивача із посиланням на рішення Конституційного Суду України щодо наявності підстав для виплати ОСОБА_1, вихідної допомоги, оскільки Конституційним Судом України така не відноситься до конституційних гарантій незалежності судді.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено у рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також ґарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Більш того, необхідно також зауважити, що за статтею 22 Загальної декларації прав людини кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення та на реалізацію необхідних для підтримання її гідності та для вільного розвитку її особистості прав в економічній, соціальній і культурній сферах за допомогою ресурсів кожної держави.
При цьому, згідно зі статтею 2 частини 1 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19 жовтня 1973 року), кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законодавчих заходів.
Тобто, міжнародними договорами, які ратифіковані Україною, передбачено можливість встановлення розмірів соціального забезпечення населення у межах наявних ресурсів держави.
Крім того, право встановлювати тимчасові обмеження щодо виплати соціальної допомоги узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі "Великода проти України" та "Суханов та Ільченко проти України", яка полягає в тому, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, суд стверджує, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинно переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційними переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс ("золоту середину") до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. У той же час, ЄСПЛ зазначає, що зменшення розміру пенсії мабуть було зроблено державою через економічну політику і фінансові труднощі.
Таким чином, оскільки на день припинення повноважень позивача як судді, як і на день звернення позивача із заявою про звільнення з посади судді у зв'язку з відставкою, що адресувалася Вищій раді юстиції 17 березня 2015 року, стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" була виключена, а інші законодавчі акти виплати вихідної допомоги не передбачали, то у відповідачів не було законодавчо встановленого відповідного обов'язку, оскільки у позивача не було відповідного законодавчо передбаченого права.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Вищим адміністративним судом України, зокрема, у постановах від 01.12.2016 року у справі №826/22688/15, від 26.01.2017 року у справі №823/5424/15, від 28.02.2017 року у справі №821/427/16, від 23.03.2017 року у справі №809/4211/15.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання Державної судової адміністрації України та господарського суду Закарпатської області здійснення нарахування та виплати належної суми вихідної допомоги при звільненні з посади судді у відставку, суд зазначає, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до частини 3 статті 145 Закону України Закону України "Про судоустрій та статус суддів" № 2453-VI, видатки кожного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку. Статтею 146 цього ж Закону передбачено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Тобто, будь-яка виплата, у тому числі і виплата вихідної допомоги, здійснюється відповідно до наказу голови суду, як розпорядника бюджетних коштів, а не Державною судовою адміністрацією України.
Оскільки у господарського суду Закарпатської області не було підстав для виплати такої допомоги ОСОБА_1, тому не було підстав для фінансування господарського суду Закарпатської області на здійснення виплат суми вихідної допомоги судді при звільненні з посади у відставку.
Враховуючи те, що позивач реалізував свою власну волю на вихід у відставку, а також був звільнений у відставку постановою Верховної Ради України у період відсутності норми про виплату вихідної допомоги, суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на отримання такої допомоги.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачами, як суб'єктами владних повноважень у відповідності до статті 77 КАС України покладеного на них обов'язку щодо доказування правомірності свого рішення, в судовому засіданні доведено, доводи позивача спростовано, а позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що прийнята за наслідками розгляду заяви позивача відмова у виплаті вихідної допомоги є протиправною, так як відповідачі діяли в межах та спосіб встановлений чинним законодавством.
Даючи оцінку оскаржуваним діям відповідачів, суд дійшов висновку, що відмова у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги господарським судом Закарпатської області, відповідає вимогам Закону України "Про судоустрій та статус суддів" № 2453-VI, а тому у задоволені позовних вимог слід відмовити.
Застосоване судом законодавство - використане в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин.
Рішення у повному обсязі було складено 02 січня 2018 року - у перший робочий день (30 та 31 грудня 2017 року - вихідні дні, 01 січня 2018 року - святковий день).
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 72, 77, 242-246 КАС України , суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (88015, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ідентифікаційний код 26255795) та Господарського суду Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, ідентифікаційний код 03499922) про визнання протиправними дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою та зобов'язання нарахувати та виплатити вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
Головуючий суддя Судді:ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4