Справа № 462/7228/15-ц
13 грудня 2017 року Залізничний районний суд м.Львова у складі головуючої судді Румілової Н.М., при секретарі Кіптіла В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на дії державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ,
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» звернулося до суду зі скаргою, якою просить визнати дії державного виконавця Залізничного ВДВС ЛМУЮ при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.06.2017 року неправомірними, скасувати вказану постанову та зобов'язати державного виконавця відновити виконавче провадження про стягнення заборгованості за спожитий природний газ з ОСОБА_1 Свої вимоги мотивує тим, що 19.10.2015 року Залізничним районним судом м. Львова видано судовий наказ у справі №462/7228/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 1607,60 грн. заборгованості за спожитий газ. 29.06.2017 р. державним виконавцем Залізничного ВДВС ЛМУЮ винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, однак державним виконавцем не вжито всіх заходів для примусового виконання рішення, зокрема не вчинено виконавчі дії, щодо перевірки майнового стану боржника. Таким чином права скаржника, як сторони виконавчого провадження, були порушені, оскільки державним виконавцем не додержано вимог ст.ст.57, 62 Закону України «Про виконавче провадження» та не вжито заходів для виконання покладених на державного виконавця обов'язків відповідно до ст.11 цього ж Закону.
Представник Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз», боржник ОСОБА_1 та представник Залізничного ВДВС ЛМУЮ в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомили і суд вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.
Дослідивши матеріали скарги, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
У відповідності до ч.1 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження", рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Судом встановлено, що 19.10.2015 року Залізничним районним судом м.Львова видано судовий наказ 462/7228/15-ц про стягнення з ОСОБА_1на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» заборгованості за спожитий газ у розмірі 1607 грн.60 коп. та судовий збір 609 грн.
Також встановлено, що 29.06.2015р. державним виконавцем Залізничного ВДВС ЛМУЮ ОСОБА_2 винесено постанову ВП № 51141423 про повернення виконавчого документа стягувачеві -на підстраві п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
З вказаної постанови від 29.06.2017 р. вбачається, що при виході за адресою, вказаною у виконавчому документі, майно, яке б підлягало для опису та арешту за боржником ОСОБА_1відсутнє, про що складено відповідний акт державного виконавця. Згідно відповіді РСЦ МВС у Львівській обл., за боржником транспортний засіб рахується на який накладено арешт та який оголошено в розшук.
Відповідно ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання на всій території України.
Статтею 14 ЦПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
У відповідності до ст.ст. 1, 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у
цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб; зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Частинами 1 та 2 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України в абзаці першому пункту 20 своєї Постанови від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" державний виконавець зобов'язаний здійснювати необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом. Водночас, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" (що відповідає пункту 2 частини 1 статті 47 цього Закону у чинній редакції), виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч.3 ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища, а також накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Державний виконавець Залізничного ВДВС ЛМУЮ не надав суду матеріали виконавчого провадження, та не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про те, що ним були проведені всі необхідні дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», які були направлені на розшук майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення.
Відповідно до ч.2 ст.387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльності неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимоги заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 51141423 від 29.06.2017 р. слід скасувати, а дії державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції визнати неправомірними, так як такі не відповідають вимогам п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Керуючись ст.ст. 368, 383, 384, 385, 387 ЦПК України, ст.ст. 6, 11 Закону України «Про виконавче провадження», суд-
Скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» - задовольнити.
Визнати дії державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського міського управління юстиції щодо винесення постанови ВП № 51141423 від 29.06.2017 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві неправомірними.
Скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 51141423 від 29.06.2017 р., винесену державним виконавцем Залізничного ВДВС Львівського МУЮ.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя: Н.М.Румілова