Справа № 761/38586/16-ц
Провадження № 2/761/2141/2017
13 листопада 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Макаренко І.О.
при секретарі: Триндюк А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому, просив суд: стягнути з відповідача суму стархового відшкодування пов'язаного із витратами на лікування у розмірі 21231,07 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 11 травня 2014р., близько 15:26 год., водій ОСОБА_2, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись у м. Києві по пр. Палладіна в напрямку руху до вул. Стеценка біля електроопори №5, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, яка від отриманих тілесних ушкоджень, ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла у Київській міській клінічній лікарні №17.
На лікування покійної сестри, позивач, за період з дати ДТП 11.05.2014 по дату її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року включно, витратив 21231,07 грн., відповідно до фіскальних та товарних чеків.
Цивільно-правова відповідальність водія, який на законних підставах здійснює експлуатацію транспортного засобу «AUDI 80», д.н.з. НОМЕР_2, на час пригоди, була застрахована у відповідача відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Поліс № АС/9360274.
26 липня 2016р., позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся з заявою на виплату страхового відшкодування понесених витратах поховання потерпілої, в якій просив перерахувати суму страхового відшкодування на свої банківські реквізити, однак, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідач так і не виплатив страхове відшкодування та про прийняте рішення позивача не повідомив, що і стало причиною звернення останнього до суду за захистом свого порушеного права.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, просив суд позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку, в своїх запереченнях просив проводити розгляд справи за їх відсутності.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч.1 ст. 509 ЦК України).
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України ).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч. 5 цієї статті особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у п. 8 Постанови від 01 березня 2013р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Як вбачається із матеріалів справи і це встановлено судом, 10 січня 2014р. між ОСОБА_4 та відповідачем ТДВ «СТ «Домінанта» було укладено договір (Поліс) №АС/9360274 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким об'єктом страхування є цивільна відповідальність водія (в тому числі ОСОБА_2.), який на законних підставах здійснює експлуатацію транспортного засобу «AUDI 80», д.н.з. НОМЕР_2, строк дії якого становив з 11 січня 2014р. до 10 січня 2015р., і за яким страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, і внаслідок якої настає цивільно - правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).
Згідно вищезазначеного Полісу розмір страхової суми за шкоду завдану життю і здоров'ю потерпілих становить 100000,0 грн.
11 травня 2014р., приблизно о 15:26 год., сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_2, який керуючи технічно справним автомобілем, рухаючись у м. Києві по пр. Палладіна в напрямку руху до вул. Стеценка біля електроопори №5, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка від отриманих тілесних ушкоджень, ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла у Київській міській клінічній лікарні №17.
Постановою слідчого СВ Святошинського управління ГУ МВС України у м. Києві про закриття кримінального провадження від 06 жовтня 2014р., кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100080004035 від 13 травня 2014р. про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Даною постановою, зокрема, встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась через необачливі дії пішохода ОСОБА_3, в результаті чого їй були спричинені тілесні ушкодження від яких вона померла у Київській міській клінічній лікарні №17.
На лікування покійної сестри, позивач, за період з дати ДТП 11.05.2014 по дату її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року включно, витратив 21231,07 грн., відповідно до фіскальних та товарних чеків, оригінали яких оглянуті судом, та долучені до матеріалів справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції чинній на дату пригоди, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Як вбачається з матеріалів справи і це не заперечується відповідачем, позивач, 26 липня 2016р., повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з заявою на виплату страхового відшкодування, в якій просив перерахувати суму страхового відшкодування на свої банківські реквізити, вказану заяву відповідач отримав 26 липня 2016р. та зареєстрував за вхідним №34001.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції чинній на дату пригоди встановлено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Згідно вищевказаної норми Закону, відповідач зобов'язаний був до 26 жовтня 2016р. включно, прийняти рішення за результатами розгляду заяви про страхове відшкодування. Проте, відповідачем не було повідомлено, ні позивача, ні суд, про поважність причин неприйняття рішення за результатами розгляду заяви про страхове відшкодування.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги, що відповідач, не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, - суд дійшов висновку, що з відповідача, незалежно від наявності вини володільця джерела підвищеної небезпеки, на користь позивача підлягає стягненню спричинена матеріальна шкода, у зв'язку з витратами на лікування.
Щодо заперечень відповідача, в яких останній зазначає, що відповідно до п. 32.1. ст. 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до Закону.
Вказані обставини судом не приймаються до уваги та оцінюються критично, так як, відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано смертю фізичної особи.
Під час розгляду справи відповідачем не було доведено суду та не було надано доказів, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 3000,0 грн., відповідно до понесених витрат на цю допомогу, а також у дохід держави підлягає стягненню судовий збір, у розмірі 551,2 грн..
Керуючись ст. ст. 10, 11, 57-61, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294, 360-7 ЦПК України; ст. ст. 509, 525, 526, 988, 1166,1187, 1192, 1193, 1195, 1201 ЦК України; ст. ст. 9, 12, 22, 23, 24, 30, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», суд, -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди - задовольнити.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (ідентифікаційний код 35265086) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4) 21231,07 грн. страхового відшкодування пов'язаного із витратами на лікування; 3000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (ідентифікаційний код 35265086) судовий збір на користь держави в сумі 551,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: