20 грудня 2017 року 14 год. 52 хв.Справа № 808/3529/17 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прасова О.О. при секретарі Гудименко Я.А., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача-1 ОСОБА_2, представника відповідача-2 ОСОБА_3, розглянувши у місті Запоріжжі у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_4 (69002, АДРЕСА_1)
до Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області (69002, м.Запоріжжя, вул.Залізнична, буд.17), Прокуратури Запорізької області (69057, м.Запоріжжя, вул.Матросова, буд.29-А)
про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_4 (надалі - позивач або ОСОБА_4Г.) звернулася до суду з адміністративним позовом до Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області (надалі - відповідач-1, Запорізька місцева прокуратура №1), Прокуратури Запорізької області (надалі - відповідач-2), в якому позивач просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати Наказ керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області №17 від 05.10.2017; 2) поновити ОСОБА_4 на посаді спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області; 3) зобов'язати прокуратуру Запорізької області виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до часу поновлення на посаді спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області.
У позовній заяві (а.с.3-9) позивачем зазначено, що Наказом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області №3 від 15.12.2015 позивача призначено на посаду спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області. Наказом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області №17 від 05.10.2017 позивача звільнено з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області за власним бажанням на підставі п.3 ч.1 ст.83, ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу» з 18.10.2017. ОСОБА_4 вважає, що вищевказаний Наказ керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області, виданий ним як суб'єктом владних повноважень, є незаконним, оскільки прийнятий всупереч повноважень та у спосіб, що не передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. За час роботи на вказаній посаді жодних дорікань та претензій до роботи позивача у керівництва прокуратури ніколи не було, дисциплінарним стягненням не піддавалась. Разом з тим, 05.10.2017 керівник Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_5 повідомила ОСОБА_4, що прокурор Запорізької області Романов В.П. дав їй усний наказ звільнити її до кінця дня, у разі відмови виконати його наказ, вона також втратить посаду. Під психологічним тиском керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_5 ОСОБА_4 змушена була написати заяву про звільнення за власним бажанням. При цьому, після написання заяви ОСОБА_5 запевнила позивача, що вона реєструвати наказ про її звільнення не буде, а лише покаже його прокурору області на підтвердження виконання його наказу. З її слів, через кілька днів він забуде про її звільнення та ОСОБА_4 продовжить працювати на своїй посаді. Разом з цим, 18.10.2017 позивача було звільнено із займаної посади. При написанні заяви про звільнення з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 за власним бажанням у ОСОБА_4 власного волевиявлення, спрямованого на припинення трудових відносин не було, так як на неї здійснювався психологічний тиск керівником Запорізької місцевої прокуратури №1. Після написання під психологічним примусом заяви про звільнення за власним бажанням, ОСОБА_4, 17.10.2017 на адресу керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 направлено заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення за власним бажанням. Тобто, позивачем, до закінчення строку попередження відкликано свою заяву і звільнення в цьому випадку не повинно було бути проведено. Факт того, що заява позивача від 05.10.2017 про звільнення за власним бажанням не мала реального волевиявлення та носила формальний характер, підтверджується тим, що в ній не зазначено дату, з якої ОСОБА_4 просила її звільнити. Крім того, нікчемність вказаної заяви підтверджується тим, що вона не була зареєстрована у встановленому Інструкцією з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом ГПУ №103 від 24.02.2016 порядку у системі документообігу Запорізької місцевої прокуратури №1 (системі ЄССА - єдина система статистики та аналізу органів прокуратури). Окрім цього, при виданні Наказу №17 від 05.10.2017 було порушено вимоги ст.38 КЗПП та ст.86 Закону України «Про державну службу» в частині дотримання 14-денного строку звільнення після написання заяви. Враховуючи те, що заява ОСОБА_4 датована 05.10.2017, то за загальним правилом, останнім робочим днем повинно було бути 19.10.2017 (чотирнадцятий день). Натомість, з метою порушення її прав, позивача фактично звільнено 18.10.2017. Крім того, свідченням того, що заява ОСОБА_4 від 05.10.2017 та у подальшому Наказ №17 про її звільнення не мали дійсного волевиявлення на звільнення свідчить, на думку позивача, також той факт, що у день нібито звільнення позивача не проведено розрахунок, відповідно до вимог ст.ст.47, 116 КЗпП України. У порушення вимог законодавства, 18.10.2017 розрахунок прокуратурою Запорізької області з позивачем проведений не був. Враховуючи вищевикладене, Наказ керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області №17 від 05.10.2017 є, на думку ОСОБА_4, незаконним та підлягає скасуванню. За змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Відповідачем-1 подано до суду письмові заперечення (а.с.66-69), в яких зазначено, що доводи позивача в частині не дотримання вимог законодавства при зазначенні у Наказі №17 від 05.10.2017 керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 дати її звільнення з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 саме з 18.10.2017 є слушними та обґрунтованими. З посиланням на ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу» відповідач-1 зазначає, що Наказом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 за №21 від 12.12.2017 до Наказу керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 за №17 від 05.10.2017 внесено зміни щодо дати звільнення ОСОБА_4 з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1, замість 18.10.2017 слід вважати ОСОБА_4 звільненою з 19.10.2017. Про внесення змін до Наказу керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 за №17 від 05.10.2017 ОСОБА_4 повідомлено поштою з надсиланням їй примірника Наказу. Інші доводи позовної заяви ОСОБА_4 відповідач-1 вважає безпідставними та необґрунтованими. Доводи ОСОБА_4 щодо здійснення на неї психологічного тиску керівником Запорізької місцевої прокуратури №1 не обґрунтовані з посиланням на будь-які докази. Відповідач-1 з посиланням на приписи ч.1, ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», ч.1 ст.38 КЗпП України зазначає, що при звільненні за власним бажанням або з ініціативи працівника законодавством не передбачено зазначення у заяві про звільнення дати з якої працівник має намір звільнитися. У випадку зазначення ОСОБА_4 у заяві про звільнення іншої дати з якою погодився б суб'єкт призначення, тоді вона підлягала б звільненню за взаємною домовленістю за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу». Відповідно до вимог «Інструкції з діловодства в органах прокуратури України», затвердженої наказом Генеральної прокуратури України від 24.02.2016 №103, реєстрація заяв про звільнення працівників у програмному комплексі «Єдина система статистики та аналізу роботи органів прокуратури України» не передбачена. Реєстрація документів та внесення даних до системи ЄССА відповідно до посадової інструкції покладались на спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_4 За даними відділу інформаційних технологій прокуратури Запорізької області обліковий запис ОСОБА_4 у період з 05.10.2017 по 18.10.2017 був активний та міг бути використаний для доступу в систему ЄССА. Позивачем зазначено, що нею 17.10.2017 надіслано поштою заяву про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням. З додатків до адміністративного позову, вбачається, що 17.10.2017 позивачем на адресу Запорізької місцевої прокуратури №1: 69002, м.Запоріжжя, вул.Залізнична, 17 ймовірно надсилався лист №6900524494372. Разом з тим, вказана заява на адресу Запорізької місцевої прокуратури №1 - не надходила, що підтверджується довідкою спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 від 01.12.2017. Відповідно до інформації Запорізької дирекції ПАТ «Укрпошта» від 08.12.2017 поштове відправлення №6900524494372 доставці не підлягало, у зв'язку із тим, що сплачено відправником за тарифом «відділення - відділення», тобто підлягало видачі у відділенні поштового зв'язку. До позовної заяви доказів на підтвердження надсилання позивачем саме заяви про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням долучено лише копію фіскального чеку ПАТ «Укрпошта». Водночас, достеменно стверджувати, що саме 17.10.2017 надіслано поштою позивачем неможливо, адже фіскальний чек сам по собі лише може свідчити про факт надсилання листа, а не про його зміст.
У судовому засіданні представник відповідача-1 проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідачем-2 подані до суду письмові заперечення (а.с.26-27), в яких зазначено, що у частині доводів та вимог до прокуратури Запорізької області відповідач-2 вважає, що вказаний позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Наказ від 05.10.2017 №17 щодо звільнення ОСОБА_4 надійшов з Запорізької місцевої прокуратури №1 до відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області 25.10.2017. У цей же день прокуратурою області проведено повний розрахунок з позивачем, шляхом подачі документів до органів Державної казначейської служби України у Запорізькій області. Згідно з вказаними документами ОСОБА_4 виплачена заробітна плата за 2 робочих дні за другу половину місяця (заробітна плата за 1 половину місяця була виплачена 13.10.2017), компенсація за 16 календарних днів невикористаної відпустки, оплата по листку непрацездатності за 5 календарних днів за рахунок підприємства. Окрім того, відповідно до ст.117 КЗпП України позивачу нараховано та виплачено середній заробіток за 5 робочих днів затримки (з 19 жовтня по 25 жовтня, по день фактичного розрахунку виплати заробітної плати при звільненні). Оплата по листку непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування була перерахована ОСОБА_4 після отримання коштів від Фонду 06.11.2017. З огляду на відсутність позивача в прокуратурі області 25.10.2017, відповідач-2 позбавлений можливості повідомити ОСОБА_4 письмово про нараховані суми при звільненні. З викладеного, спростовуються доводи позивача щодо порушення прокуратурою області вимог ст.116 КЗпП України. У своєму позові ОСОБА_4 просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. При цьому не наводить ні конкретної суми, яка має бути їй виплачена, ні її розрахунок.
У судовому засіданні представник відповідача-2 проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представників відповідачів-1,2, розглянувши матеріали справи, суд з'ясував наступне.
У Наказі №17 від 05.10.2017 керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 зазначено наступне: «… Звільнити ОСОБА_4 з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області за власним бажанням на підставі п.3 ч.1 ст.83, ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу» з 18 жовтня 2017 року. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку виплатити компенсацію за невикористану відпустку за шість календарних днів за відпрацьований період з 18.06.2016 по 17.06.2017 та за десять календарних днів невикористаної відпустки за відпрацьований період з 18.06.2017 по 18.10.2017. Підстава: заява ОСОБА_4Г …» (а.с.31, 181).
У той же час, позивачем надано до суду не завірену копію Наказу №17 від 05.10.2017 за підписом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, в якому відсутнє речення: «Відділу фінансування та бухгалтерського обліку виплатити компенсацію за невикористану відпустку за шість календарних днів за відпрацьований період з 18.06.2016 по 17.06.2017 та за десять календарних днів невикористаної відпустки за відпрацьований період з 18.06.2017 по 18.10.2017» (а.с.10).
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що вказана обставина на правовідносини, які виникли між позивачем і відповідачами-1,2, на вирішення спору по суті - не впливає.
Судом досліджено Заяву ОСОБА_4, датовану 05.10.2017, на адресу керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, в якій зазначено наступне: «Прошу звільнити мене з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області за власним бажанням на підставі п.3 ч.1 ст.83, ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу». 05.10.2017 (підпис) ОСОБА_4» (а.с.11).
Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв'язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю є злочином, передбаченим ст.172 Кримінального кодексу України.
Позивач наполягаючи на тиск під час написання Заяви про звільнення, датованої 05.10.2017, не надав до суду ані звернень до правоохоронних органів, ані доказів відкриття кримінального провадження по ст.172 Кримінального кодексу України за фактом грубого порушення законодавства про працю.
Також, позивачем не надано до суду доказів звернення за психологічною допомогою до клінічних психологів медичних закладів, Центрів допомоги, кризисних центрів тощо відразу після примусу його до написання Заяви про звільнення.
Будь-яких достовірних доказів відсутності волевиявлення під час написання Заяви про звільнення позивач до суду - не надав.
Відповідачем-2 надано до суду супровідний лист (вих.№119-11886вих17 від 24.10.2017), яким керівник Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_5 направила начальнику відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Запорізької області Наказ №17 від 05.10.2017 (а.с.30).
На вказаному супровідному листі міститься відбиток штемпелю Відповідача-2 від 25.10.2017 за вх.№18-43442вх-17.
Відтак, лише після 25.10.2017 Відповідач-2 міг розрахувати та виплатити ОСОБА_4 заробітну плату.
У Наказі №18 від 25.10.2017 керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 зазначено наступне: «… Відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України відділу фінансування та бухгалтерського обліку виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за п'ять робочих днів затримки розрахунку при звільненні, за рахунок винної особи …» (а.с.182).
У Наказі №21 від 12.12.2017 керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, надісланого позивачу поштою з описом вкладення, зазначено наступне: «… Керуючись ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу» внести зміни до наказу керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 від 05.10.2017 №17 щодо дати звільнення ОСОБА_4 з посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області та вважати звільненою ОСОБА_4 з 19 жовтня 2017 року …» (а.с.71-73, 183).
Таким чином, доводи ОСОБА_4 про те, що при виданні Наказу №17 від 05.10.2017 відповідачем-1 порушено вимоги ст.38 Кодексу законів про працю України та ст.86 Закону України «Про державну службу» в частині дотримання 14-денного строку звільнення після написання заяви спростовуються Наказом №21 від 12.12.2017 керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, який не оскаржується позивачем.
Перевіряючи доводи ОСОБА_4 про надіслання 17.10.2017 поштою Заяви про відкликання Заяви про звільнення за власним бажанням судом досліджено Заяву позивача з фіскальним чеком відділення зв'язку 69005 Запорізької дирекції ПАТ «УКРПОШТА» (поштове відправлення №6900524494372) (а.с.12).
17.10.2017 о 09:52:40 год. позивачем на адресу Запорізької місцевої прокуратури №1: 69002, м.Запоріжжя, надсилався лист.
У листі Запорізької дирекції ПАТ «УКРПОШТА» (вих.№20-15-Б-576 від 08.12.2017) на адресу Запорізької місцевої прокуратури №1 зазначено наступне: «… поштове відправлення «Укрпошта експрес» №6900524494372 від 17.10.2017 до адресного відділення поштового зв'язку №2 м.Запоріжжя надійшло 18.10.2017… Повідомлення про надходження поштового відправлення «Укрпошта експрес» №6900524494372 доставлялося листоношею за вказаною адресою та було залишено в канцелярії уповноваженій особі згідно до договору. Поштове відправлення «Укрпошта експрес» №6900524494372 доставці не підлягало, з причини того, що відправником сплачено за тарифом відділення - відділення. У разі, коли адресат не з'явився за одержанням поштового відправлення протягом трьох робочих днів після доставки першого повідомлення про надходження зазначеного поштового відправлення, йому доставляється повторне повідомлення. Повторне повідомлення про надходження поштового відправлення доставлено листоношею простим порядком, без приписки до виробничої книги. Підтвердження про його вручення відсутнє. Термін зберігання поштового відправлення «Укрпошта експрес» в адресному відділенні поштового зв'язку (ВПЗ) складає 15 днів із дня надходження, після чого воно повертається відправнику. Поштове відправлення «Укрпошта експрес» повернуто за зворотною адресою 31.10.2017 по закінченню терміну зберігання …» (а.с.76).
Позивачем, його представником не надано до суду доказів оскарження дій/бездіяльності Запорізької дирекції ПАТ «УКРПОШТА» щодо доставлення адресату поштового відправлення «Укрпошта експрес» №6900524494372.
За Довідкою спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 від 01.12.2017 заява ОСОБА_4 на адресу Запорізької місцевої прокуратури №1 - не надходила (а.с.75).
Відтак, навіть якщо 17.10.2017 ОСОБА_4 надіслано поштою Заяву про відклик попередньої Заяви про звільнення, то достовірних відомостей про її отримання керівником Запорізької місцевої прокуратури №1 до суду - не надано.
При цьому, суд погоджується з думкою відповідача-1, що позивачем, представником позивача не доведено, що 17.10.2017 надсилалась (та взагалі надсилалась) саме Заява про відклик попередньої Заяви про звільнення, оскільки з фіскального чеку відділення зв'язку 69005 Запорізької дирекції ПАТ «УКРПОШТА» (поштове відправлення №6900524494372) цього не вбачається.
Також, ОСОБА_4, її представник не надали до суду обґрунтованих пояснень, що заважало позивачці особисто звернутись 17.10.2017 до Запорізької місцевої прокуратури №1 з відповідною Заявою про відклик попередньої Заяви про звільнення, зареєструвати її в канцелярії, або направити її електронною поштою, тощо.
Судом з'ясовано, що керівник Запорізької місцевої прокуратури №1 станом на останній робочий день позивача у Запорізькій місцевій прокуратурі №1 не знав про відкликання позивачем Заяви про звільнення. Протилежного позивач, представник позивача не довели.
За відсутності об'єктивних доказів оповіщення керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 про зміну волевиявлення ОСОБА_4 щодо її звільнення, доводи позивача стосовно наміру продовжити працювати у Запорізькій місцевій прокуратурі №1 є необґрунтованими.
На день судового засідання (20.12.2017) конкурсною комісією Запорізької місцевої прокуратури №1 Запорізької області 21.11.2017 проведено конкурс на заміщення вакантної посади спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 та визначено переможця ОСОБА_7 Наказом керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 від 05.12.2017 за №19 ОСОБА_7 призначено на посаду спеціаліста Запорізької місцевої прокуратури №1 як переможця конкурсу (а.с.78-79).
Судом досліджено платіжні документи, надані відповідачем-2 щодо розрахунку з ОСОБА_4 (а.с.28-29, 32-35).
Згідно вказаних документів ОСОБА_4 виплачена заробітна плата за 2 робочих дні за другу половину місяця (заробітна плата за 1 половину місяця була виплачена 13.10.2017), компенсація за 16 календарних днів невикористаної відпустки, оплата по листку непрацездатності за 5 календарних днів за рахунок підприємства. Окрім того, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України позивачу нараховано та виплачено середній заробіток за 5 робочих днів затримки (з 19 жовтня по 25 жовтня, по день фактичного розрахунку виплати заробітної плати при звільненні). Оплата по листку непрацездатності за рахунок Фонду соціального страхування була перерахована ОСОБА_4 після отримання коштів від Фонду 06.11.2017.
У суду відсутні зауваження щодо розрахунку з ОСОБА_4
Позов не підлягає задоволенню враховуючи вище викладене та через наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 Закону України №889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу» державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
Як зазначено у ч.1 ст.86 Закону України №889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу», державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом (ч.2 ст.86 Закону України №889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу»).
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю (ч.3 ст.86 Закону України №889-VIII від 10.12.2015 «Про державну службу»).
Згідно з ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч.2 ст.38 Кодексу законів про працю України).
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України).
З урахуванням виправлень, здійснених Наказом №21 від 12.12.2017 керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 у суду відсутні зауваження щодо строків та порядку звільнення ОСОБА_4
Доводи позивача про відсутність її волевиявлення на звільнення, написання Заяви під дією примусу, психологічного тиску, суд до уваги не бере через недоведеність.
Як передбачено ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З урахуванням змісту Наказу №18 від 25.10.2017 керівника Запорізької місцевої прокуратури №1, наданих до суду відповідачем-2 розрахункових документів доводи ОСОБА_4 стосовно несвоєчасної сплати заробітної плати не знайшли свого фактичного підтвердження.
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України).
Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як передбачено ст.240-1 Кодексу законів про працю України, у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України "Про зайнятість населення".
Судом не встановлено факту незаконного звільнення ОСОБА_4 (або звільнення без законної підстави, або з порушенням встановленого порядку), а відтак відсутні і підстави застосовувати ст.235, ст.240-1 Кодексу законів про працю України (на чому наполягає у позові позивач).
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 12, 77, 132, 139, 143, 243-246, 257, 262 КАС України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.
Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.295 КАС України.
Рішення виготовлено у повному обсязі 26.12.2017.
Суддя О.О. Прасов