Ухвала
29 листопада 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Євграфової Є.П., Мазур Л.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитами, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року,
У липні 2016 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 20 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 0712/76, за умовами якого останній отримав кредиту розмірі 60 000 дол. США зі сплатою 14 % річних та строком повернення до 16 грудня 2010 року.
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 04 липня 2016 року становила 52 884,94 дол. США, з яких: 34884, 94 дол. США - заборгованість за кредитом та 18 000 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, які ПАТ «КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_4
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від
07 грудня 2016 року у задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів за користування кредитами відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого
2017 року рішення Рівненського районного суду Рівненської області від
07 грудня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення відсотків за користування кредитом, ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість по відсотках за користування кредитом у сумі 16 195, 80 дол. США.
У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду із даним позовом, оскільки строк зобов'язань за кредитним договором закінчився 16 грудня 2010 року, а з позовом банк звернувся 11 липня
2016 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом та ухвалюючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки кошти за кредитним договором не повернуто, з відповідача підлягають стягненню проценти за користування кредитом в межах строку позовної давності.
Висновок суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам та вимогам закону.
Судами встановлено, що 20 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 0712/76, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 60 000 дол. США зі сплатою 14 % річних та строком повернення до 16 грудня 2010 року.
Згідно з п. 1.3. кредитного договору, термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до даного договору), але не пізніше 16 грудня
2010 року. При цьому Графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток № 1 до даного договору) передбачено повернення кредиту шляхом сплати щомісячних платежів.
Відповідно до пункту 6.8. кредитного договору строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Станом на 04 липня 2016 року заборгованість за кредитним договором від 20 грудня 2007 року № 0712/76 становить 52 884,94 дол. США, з яких: 34884, 94 дол. США - заборгованість за кредитом та 18 000 дол. США - заборгованість за відсотками за користування кредитом
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Матеріалами справи підтверджено, що останнє погашення кредиту було здійснене відповідачем 03 листопада 2010 року (а.с. 3-4).
Беручи до уваги зазначене та враховуючи положення п. 1.3 кредитного договору, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором з 17 грудня 2010 року.
Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_4 в суді першої інстанції подав клопотання про застосування строків позовної давності
(а.с. 30-32).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).
Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 та від 25 травня
2016 року у справі № 6-157цс16.
Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку правильно визначився із характером спірних правовідносин, врахував, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором настав
17 грудня 2010 року, а з позовом ПАТ «КБ «Правекс-Банк» звернулось
11 липня 2016 року, тобто з пропуском передбаченого п. 6.8 кредитного договору строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому судом апеляційної інстанції було правильно зазначено, що оскільки заборгованість за кредитним договором не повернуто, ПАТ «КБ «Правекс-Банк» має право на стягнення процентів за користування кредитними коштами в межах строку позовної давності.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_4 у касаційній скарзі, були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції та при їх дослідженні і встановленні судом було дотримано норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого
2017 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: О.В. Попович
Є.П.Євграфова
Л.М.Мазур