Справа № 161/13784/17
Провадження № 2/161/3962/17
(заочне)
07 листопада 2017 року Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі: головуючого-судді Пушкарчук В.П. при секретарі Якушеву Р.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ», Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про розірвання трудового договору та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ», Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про розірвання трудового договору та зобов'язання вчинити дії. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.09.2014 року між позивачем та ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» в особі директора ОСОБА_3 укладено трудовий договір, згідно з яким його прийнято на посаду розробника веб-сайтів, про що у трудовій книжці зроблено запис №9 від 15.09.2014 року. Позивач написав заяву про звільнення з роботи в установлений законом термін із внесенням відповідного запису у трудову книжку. Проте, відповідач не ознайомив його з наказом про звільнення, а лише поштою надіслав трудову книжку, в якій не було запису про звільнення. Оскільки укладений безстроково трудовий договір не розірвано,позивач не може працевлаштуватися та отримувати соціальні пільги, які гарантовані йому як громадянину України. На підставі наведеного, позивач просив суд безстроковий трудовий договір укладений між ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» розірвати; зобов'язати пенсійний фонд внести запис до трудової книжки про звільнення у відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КзПП України та стягнути з ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» заборгованість по заробітній платі в сумі 18877,87 грн, де 14253,47-заробітна плата, 4390,03 - інфляційні нарахування, 234,28грн - 3 % річних від простроченої суми. Позивач на адресу суду подав клопотання про уточнення позовних вимог, а саме: просив встановити факт розірвання трудових відносин між позивачем та ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» згідно заяви про звільнення ОСОБА_1 від 31.05.2017 року; винести рішення про розірвання безстрокового трудового договору, укладеного 15 вересня 2014 року між ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» та ОСОБА_1 з 31.05.2017 року згідно написаної заяви про звільнення ОСОБА_1 від 31.05.2017 року; зобов'язати Пенсійний фонд м. Луцька внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення з ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ»з 31.05.2017 року, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 38 КзПП України.; стягнути з ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» заборгованість по заробітній платі в сумі 18877,87 грн, де 14253,47-заробітна плата, 4390,03 - інфляційні нарахування, 234,28грн - 3 % річних від простроченої суми. В судове засідання позивач подав заяву, в якій уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в уточненій позовній заяві, просив розгляд справи проводити у його відсутності. Проти заочного розгляду справи не заперечував.
Представник Луцького об'єднаного управління Пенсійного Фонду України у Волинській області подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги не визнала та просила відмовити в задоволенні позову. Представник відповідача ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. За погодженням позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України. Розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 197 ЦПК України. Дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). На підставі ст. 43 Конституції України гарантується кожному право на працю, яке включає до себе можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку добровільно дає згоду. Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути, зокрема, безстроковим, що укладається на невизначений строк (п. 1 ч. 1 ст. 23 КЗпП України). Судом встановлено, що 15.09.2014 року між позивачем та ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» в особі директора ОСОБА_3 укладено трудовий договір, згідно з яким ОСОБА_1 прийнято на посаду розробника веб-сайтів, про що у трудовій книжці зроблено запис №9 від 15.09.2014 року (а.с. 17)
Відповідно ст. 36 КЗпП України, однією з підстав для припинення трудового договору є розірвання трудового договору за ініціативою працівника. Відповідно до статті 38 КЗпПУ працівник, має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
31.03.2017 року ОСОБА_1 на ім'я директора ОСОБА_3 заяву про звільнення з роботи за власним бажанням (а.с.10 ).
Порядок реєстрації та зняття з реєстрації трудового договору, укладеного між підприємцем-фізичною особою та працівником, визначено Порядком реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики від 08 червня 2001 року № 260. Відповідно зазначеного порядку у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково у трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу Законів про працю, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів. Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи, які затверджуються посадовою особою центру зайнятості та печаткою. Іншого порядку реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору Порядком реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою не передбачено. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою Відповідно до ст. 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність працівника є його трудова книжка, а ст. 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 цього кодексу. Згідно з п. п. 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до п. 4.1 та 4.2 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. Досліджена в судовому засіданні копія трудової книжки позивача, свідчить про те, що останній і досі рахується працевлаштованим на роботі у відповідача за трудовим договором.
Судом встановлено, що на теперішній час трудові відносини між сторонами припиненні, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана і записи в трудовій книжці позивача не вчинені.
Відповідно до довідки Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду Укрїани №2504 від 02.08.2017 року інформація щодо ОСОБА_4 за період з 01.01.2015 до 31.07.2017 року по організації ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» в Державному реєстрі застрахованих осіб відсутня.
Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про зобов'язання Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області внести запис до трудової книжки про звільнення, не підлягають до задоволення.
Суд задовольняє позовні вимоги, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходячи з наступного. Згідно ст.115 КЗпП України відповідач повинен виплачувати позивачу заробітну плату регулярно в робочі дні у строки, встановлені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Частина 2 ст.233 КЗпП України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Так, абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Відповідно до п.5 розд. IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з п.8 розд. IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 розд. IV Порядку). Згідно з частиною шостою статті 95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до статті 33 Закону України "Про оплату праці"у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078. Індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"). Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру (частина перша статті 2Закону України "Про індексацію грошових доходів населення",)
Відповідно до п. 2, п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078,індексації підлягають грошові доходи населення, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств у грошовому вираженні, що включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами), доплати надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Згідно до розрахунку наданого позивачем заборгованість по заробітній платі станом на 31.08.2017 року складає 18 887, 78 грн (а.с. 9) Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації. Як встановлено у судовому засіданні позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням в порядку ст. 38 КЗпП. Однак його звільнення не було оформлене належним чином з вини відповідача, що порушує його конституційне право на працю, на оплату праці та на отримання соціальних пільг, які гарантовані йому як громадянину України. З урахуванням наведеного, суд вважає, що слід встановити факт розірвання трудових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» згідно заяви про звільнення ОСОБА_1 від 31.05.2017 року.
За правилами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів. Статтями 10 та 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна та зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях. На підставі ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 57, 88, 209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 3, 38, 47-48, 116, 235 КЗпП України, постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. суд, -
Позов задовольнити частково.
Встановити факт розірвання трудових відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» згідно заяви про звільнення ОСОБА_1 від 31.05.2017 року. Стягнути з ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в сумі 18877,78 (вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят сім гривень сімдесят вісім копійок) грн. Стягнути з ОСОБА_2 «ЮЕВЕБ» в дохід держави 640 ( шістсот сорок ) грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовити за безпідставності. Заочне рішення може бути переглянуте Луцьким міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подання скарги про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання скарги про апеляційне оскарження, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області В.П. Пушкарчук