Справа № 219/13995/17
2-а/219/1903/2017
Артемівський міськрайонний суд Донецької області
Іменем України
18 грудня 2017 року м. Бахмут
Суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області Давидовська Т.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідача - Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області,
про визнання дій та бездіяльності неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
06 грудня 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1І.) звернулась з адміністративним позовом, в якому просить визнати дії Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Фонд) неправомірними та зобов'язати Фонд здійснити нарахування та виплату належної йому пенсії з 01 березня 2016 року.
Як на підставу позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що вона є пенсіонером і перебуває на обліку у Фонду та згідно довідки №1419059077 від 18 червня 2015 року перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Бахмут, вул. Миру 32/3. Стверджує, що з 01 березня 2016 року їй не виплачується пенсія, а Фонд без належних правових підстав не здійснив їй нарахування та виплату пенсії згідно її заяви. Зазначені дії Фонду, на думку позивача, є протиправними як такі, що суперечать Конституції України та Законам України.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
15 грудня 2017 року відповідач надав письмові заперечення проти позову, в яких просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зокрема, відповідач зазначив, що виплата пенсії дійсно була призупинена з 01 березня 2016 року з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», постановою Кабінету України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» та постановою Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постановою Кабінету Міністрів України №136 від 18 лютого 2016 року «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…» та деякими іншими і до теперішнього часу позивач із заявою про поновлення пенсії не звертався. З огляду на зазначене Фонд вважає, що діяв у відповідності до законодавства та правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши повідомлені сторонами обставини у їх сукупності, суддя вважає достатніми підстави для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Підстав для розгляду справи в судовому засіданні не встановлено.
Дослідивши матеріали справи, представлені сторонами документи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, приходжу до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України, пенсіонером та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України у м. Бахмут Донецької області згідно довідки №1419059077 від 18 червня 2015 року за адресою: м. Бахмут, вул. Миру 32/3. За заявою пенсійна справа ОСОБА_1 взята на облік у Фонді та останній виплачувалась пенсія щомісяця в період до 01 березня 2016 року і подальшому її виплата була призупинена.
Приймаючи рішення суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини «Мюллер проти Австрії», 1975 рік) та пов'язане з правом мирно володіти своїм майном.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Згідно із ст. 47 Закон № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закон № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення. У випадку прийняття рішення про припинення - лише з підстав визначених ст.49 Закону № 1058.
Судом установлено, що відповідне рішення Фондом як пенсійним органом щодо відмови у нарахуванні та виплаті або припинення виплати ОСОБА_1 пенсії не приймалося, що не заперечувалось відповідачем.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідач - суб'єкт владних повноважень не довів правомірності нездійснення відновлення виплати позивачеві пенсії, не представив жодних доказів обґрунтованості, добросовісності та розсудливості при здійсненні такої бездіяльності, а також дотримання принципу рівності перед законом та запобігання дискримінації внутрішньо переміщеної особи.
Крім того суд вбачає у діях управління Фонду ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.
Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, яким є управління та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України. Порушення одночасно норм Закону № 1058-IV щодо не визначення підстави припинення виплати пенсії передбаченої у ньому та способу реалізації владних управлінських функцій, а саме, припинення виплати пенсії без прийняття рішення є грубим порушенням права пенсіонера на пенсійне забезпечення.
Зважаючи на вищенаведене, дії Фонду щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01 березня 2016 не відповідають вимогам законодавства та принципу верховенства права і є протиправними. Відтак, із застосуванням положень ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає вимоги про визнання дій протиправними, зобов'язання поновити нарахування та виплату належної позивачу пенсії з 01 березня 2016 року є цілком правомірними, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають віднесенню на рахунок держави.
З огляду на викладене, керуючись статтями 9, 19-20, 257-263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірними дії Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати ОСОБА_1 призначеної їй пенсії з 01 березня 2016 року.
Зобов'язати Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області з 01 березня 2016 року поновити нарахування та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом 10 днів від дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Т.В. Давидовська