ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
14 грудня 2017 року № 826/4003/17
Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Дніпропетровського апеляційного господарського суду про зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач 1), Дніпропетровського апеляційного господарського суду (далі - Відповідач 2) та просить суд:
зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити кошти Дніпропетровському апеляційному господарському суду для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти заробітних плат за останньою посадою;
зобов'язати Дніпропетровський апеляційний господарський суд здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти заробітних плат за останньою посадою.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачами незаконно відмовлено у нарахуванні та виплаті позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти заробітних плат за останньою посадою.
Зокрема позивач зазначає, що двадцять років необхідного стажу він набув 01 серпня 2009 року під час дії Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції 1992 року), який передбачав виплату при виході у відставку вихідної допомоги.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги.
Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.
Відповідач 2 явку представника в с удове засідання не забезпечив та заперечення проти позову не надавались. Надано до суду копію довідки про здійснені позивачу виплати при виході у відставку.
В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України.
В силу частини першої статті 41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд
З матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 1989 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду державного арбітра Дніпропетровського обласного державного арбітражу. В подальшому з 03 вересня 2001 року по 19 вересня 2016 року позивач працював суддею Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
13 червня 2016 року ОСОБА_1 подав до Верховної Ради України заяву про звільнення з посади судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду на підставі пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, та до Вищої ради юстиції з проханням внести подання про звільнення у зв'язку з відповідним зверненням до Верховної Ради України.
Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 звільнено з посади судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
Наказом голови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року № 244-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку та доручено відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку і звітності виплатити компенсацію за невикористані частини щорічної та додаткової відпустки.
В подальшому ОСОБА_1 звернувся до Державної судової адміністрації України та Голови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з проханням провести нарахування та виплату вихідної допомоги при виході у відставку у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за останньою посадою.
За результатами розгляду вказаних заяв, листами від 17 лютого 2017 року № 03-23/125/17 та від 22 лютого 2017 року № П173-17-179/17 Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Державна судова адміністрація України відповідно повідомили позивача про відсутність законодавчо вмотивованих підстав для виплати останньому вихідної допомоги, оскільки положення статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» були виключені, відповідно до вимог Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України».
Не погоджуючись із відмовою у виплаті вихідної допомоги, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонам докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто від 07 липня 2010 року) (далі - Закон), Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, встановлених законом.
Положеннями статті 148 Закону передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, а також у цілому за кожним видом та спеціалізацією щодо місцевих та апеляційних судів. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті в окремому додатку.
Відповідно до статті 109 Закону, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
Підставами для виплати вихідної допомоги є відповідна норма Закону, яка передбачає таку виплату, постанова Верховної Ради України про відставку судді та наказ голови відповідного суду, де працював суддя до виходу у відставку до відрахування із штату суду.
Відповідно до статті 100 Закону, суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Частиною першою статті 136 Закону передбачено що, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Разом з тим, пунктом 28 розділом II Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції 2010 року), а саме виключено статтю 136.
В подальшому дані зміни були відображені і у наступних редакціях Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З матеріалів справи вбачається, що заяву про звільнення у відставку ОСОБА_1 подав 13 червня 2016 року.
Відповідно до частини четвертої статті 120 Закону суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Частиною третьою статті 122 Закону України передбачено, що повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення.
Постановою Верховної Ради України від 08 вересня 2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Дніпропетровського апеляційного господарського суду відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
Таким чином, на момент звільнення позивача з посади судді та відрахування його зі штату Дніпропетровського апеляційного господарського суду діяв Закон України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Конституційним Судом України не приймалось.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часті. Цей принцип закріплено у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце.
Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 висловив думку, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.
Із системного аналізу вищезазначеного, зважаючи на те, що в даному випадку до спірних правовідносин необхідно застосувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача та яким не було передбачено виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Окрім того, відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежів з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Статтею 26 Бюджетного кодексу України передбачено, що контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямовано на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень.
Відповідно до статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання. А саме нецільове використання бюджетних коштів.
Нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).
Судді перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов'язки.
Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або припинення конкретних трудових відносин особи, як судді з державою. За таких обставин, у зазначених правовідносинах роботодавцем є держава, тоді як Державна судова адміністрація є державним органом, який фінансується з державного бюджету України і у своїй діяльності керується Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови у їх задоволенні.
Керуючись статтями 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя В.І. Келеберда