Провадження № 22-ц/790/6839/17 Головуючий 1 інст. - Ших Т.В.
Справа № 638/4764/16-ц
Категорія: правочини Доповідач - Котелевець А.В.
20 грудня 2017 року Апеляційний суд Харківської області в складі:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Піддубного Р.М., Швецової Л.А.,
за участю секретаря - Огар І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2017 року,
В березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
На обґрунтування вимог позивач вказала, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 15 серпня 1997 року за реєстраційним номером № 1-97-86364.
Вона є людиною похилого віку, потребує матеріальної допомоги та стороннього догляду. У зв'язку з цим мала намір укласти договір довічного утримання.
10 червня 2015 року між нею та відповідачем укладено Договір дарування вказаного житла, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. за реєстровим номером № 1732.
Вказувала, що такий правочин є недійсним, оскільки вона не мала наміру дарувати квартиру відповідачу та помилялася щодо обставин, які мають істотне значення. Крім того правочин вчинено під впливом тяжкої обставини, а саме - хвороби та безпорадного стану.
В уточнених вимогах, посилаючись на те, що вона не мала наміру дарувати квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, ОСОБА_1 просила визнати недійсним Договір дарування вказаного житла, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. за реєстровим номером № 1732; повернути сторони у первісний стан; скасувати реєстрацію права власності на дане житло.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. за реєстровим номером № 1732, визнано недійсним.
В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 919 грн. 00 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального, матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема зазначає, що договір дарування було укладено на прохання самої ОСОБА_1, яка є рідною сестрою його діда; обставини виконання правочину судом не з'ясовано.
Позивач рішення суду першої інстанції не оскаржила, своїх заперечень на апеляційну скаргу не надала.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Визнаючи недійсним договір дарування, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 помилялася щодо правової природи правочину та наслідків його вчинення, прав та обов'язків сторін та вважала, що укладає саме договір довічного утримання.
Інші вимоги суд першої інстанції вважав такими, що не підлягають задоволенню, оскільки визнання договору дарування недійсним скасовує реєстрацію права власності, а питання скасування реєстрації підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Однак погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначені вимоги закону залишились поза увагою суду першої інстанції.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 15 серпня 1997 року за реєстраційним номером № 1-97-86364.
10 червня 2015 року між сторонами укладено Договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв у дар належну ОСОБА_1 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 житловою площею 39,2 кв. м., загальною площею 58,4 кв. м. Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. за реєстровим № 1732 (а. с. 151 т. 1).
В пункті 5 договору дарування зазначено, що сторони, однаково розуміючи значення і умови цього правочину та його правові наслідки для кожної із сторін, підтверджують відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а також відсутність стороннього впливу на волевиявлення, підтверджують дійсність намірів при укладенні, а також те, що правочин не носить характеру фіктивного та удаваного. Кожна із сторін на час укладення цього правочину не визнані судом недієздатними або обмеженими у цивільній дієздатності, правочин не вчинено під впливом помилки та насильства, тяжких обставин, умови договору для кожної із сторін вигідні.
Частиною 3 статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (стаття 717 ЦК України).
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних та допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказуються на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.
В суді апеляційної інстанції сторони пояснили, що на виконання договору дарування ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 комплект ключів від квартири; сім'я відповідача проживала з позивачем до пред'явлення позову, надавала ОСОБА_1 необхідну допомогу, зробила частковий ремонт в спірному житлі, сплачувала комунальні послуги; нотаріус роз'яснював позивачу наслідки вчинення правочину, а саме - попереджав, що внаслідок укладення договору дарування ОСОБА_1 втратить право на субсидію.
Такі обставини свідчать про те, що сторони під час укладення правочину мали повне уявлення не тільки про предмет, а й досягли згоди про всі його істотні умови, які були виконані в повному обсязі.
Оскільки позивач не довела наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, підстав для визнання правочину недійсним у суду першої інстанції не було.
Рішення суду першої інстанції підлягає скасування з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись статтями 374, 376 ч. 1 п. 1, п. 4, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2017 року скасувати та ухвалити нову постанову.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 26 грудня 2017 року.
Головуючий А.В.Котелевець
Судді Р.М.Піддубний
Л.А.Швецова