Справа № 619/894/16-ц Головуючий суддя І інстанції Жорняк О. М.
Провадження № 22-ц/790/4815/17 Суддя доповідач Піддубний Р.М.
Категорія: Спори, що виникають із договорів
12 грудня 2017 року м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого: судді Піддубного Р.М.,
суддів: Котелевець А.В., Кружиліної О.А.,
за участю секретаря: Кравченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 червня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
встановила:
У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з 10 серпня 1990 року перебувала з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 25 листопада 1998 року. 24 січня 1992 року ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, за яким він набув право власності на житловий будинок № 6 по вул. Пушкіна в с. Пересічне Дергачівського району Харківської області. Рішенням виконавчого комітету Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області № 167 від 14 липня 1992 року було дозволено ОСОБА_1 знести старий будинок та побудувати замість нього новий житловий будинок за типовим проектом, а також закріплено за домоволодінням № 6 земельну ділянку площею 1500 кв.м. Посилаючись на те, що готовність житлового будинку літ. «А-1» становить 100%, мезоніну літ. «Мз» 47%, надвірних споруд 100%, окрім гаражу літ. «Д» 56%, але відповідачем не вчиняються дії щодо прийняття будинку в експлуатацію та проведення державної реєстрації права власності на нього, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за нею право власності на ? частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку та господарських будівель, що розташовані за адресою: Харківська область, Дергачівський район, сел. Пересічне, вул. Пушкіна 6.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 23 червня 2017 року позов задоволено. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 як співзабудовником право власності на 1\2 частину збудованого під час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об'єкта незавершеного будівництва (готовністю 81%) - житлового будинку та господарських будівель, що розташовані за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт. Пересічне. вул. Пушкіна 6. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування скарги зазначив серед іншого, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано позовну давність, оскільки з позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя, предметом якого був спірний будинок, ОСОБА_2 вперше звернулась до суду у 1999 році, цей позов було залишено без розгляду, а рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2015 року, у задоволенні позову про поділ спірного будинку було відмовлено ОСОБА_2 у зв'язку зі спливом позовної давності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 10 серпня 1990 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який розірвано 15 листопада 1998 року.
23 січня 1992 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким останній набув право власності на житловий будинок буд. № 6.з надвірними будівлями по вул. Пушкіна в селищі Пересічне Дергачівського району Харківської області.
Рішенням виконавчого комітету Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області № 167 від 14 липня 1992 року ОСОБА_1 дозволено замість старого будинку побудувати новий житловий будинок.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №2564 від 21 вересня 2007 року процент готовності будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: селище Пересічне Дергачівського району Харківської області, вул. Пушкіна буд. № 6 на вересень 1997 року становить 81 %, надвірних будівель встановити неможливо, оскільки не надано даних. Процент готовності будівництва становить: житлового будинку літ. «А-1» - 100%, мезоніну літ. «Мз» - 47%, надвірних споруд - 100%, окрім гаражу літ. «Д» - 56%.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний об'єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; його будівництво завершено й фактично він експлуатується за своїм цільовим призначенням, але не приймається до експлуатації, право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості вчинити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Проте погодитись з такими висновками не можна з наступних підстав.
Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), (чинного на час будівництва спірного будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно з ч. 1 ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Аналогічні положення закріплені в ст.ст. 60, 63, 70 СК України.
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Частиною 3 статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як убачається із матеріалів справи, у серпні 1999 року ОСОБА_2 зверталась до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя просила визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку № 6 по вул. Пушкіна в с. Пересічне Дергачівського району Харківської області.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2011 року вказаний позов ОСОБА_2 було залишено без розгляду.
Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 265 ЦКУ України).
Крім того, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 липня 2015 року, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначеним судовим рішення встановлено, що строк звернення до суду пропущено ОСОБА_2 без поважних причин, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції на загачені положення закону уваги не звернув, не врахував, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 25 листопада 1998 року, про порушення свого права ОСОБА_2 довідалася у серпні 1999 року, про що свідчить її звернення у вказаний період до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя - житлового будинку № 6 по вул. Пушкіна в с. Пересічне Дергачівського району Харківської області, який ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2011 року було залишено без розгляду, повторно ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у березні 2016 року, поважних причин пропущення позовної давності не навела, відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заявленого ОСОБА_2 позову.
Оскільки ОСОБА_2 є інвалідом 2-ї групи, понесені ОСОБА_1 судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 23 червня 2017 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя відмовити.
Понесені ОСОБА_1 судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Р.М. Піддубний
Судді А.В. Котелевець
ОСОБА_4