Номер справи 623/2649/17
Номер провадження 2-а/623/181/2017
іменем України
20 грудня 2017 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
у складі: головуючого судді Герцова О. М.
при секретарі Рзаєвої І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради про скасування рішення відповідача, -
В жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ізюмської міської ради, про скасування рішення. Позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення 44 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 27 липня 2017 року № 1148 в частині скасування пунктів 2 та 2.1 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” та стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі.
Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на підставі рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29.11.2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” ОСОБА_1, передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 478 кв.м., що розташована за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна, 53/5 (кадастровий номер 6310400000:19:002:0029), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Так, пунктом 2 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29.11.2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність площею 478 кв.м., що розташована за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна, 53/5 (кадастровий номер 6310400000:19:002:0029), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Пунктом 2.1 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29.11.2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” передано йому безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 478 кв.м., що розташована за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна, 53/5 (кадастровий номер 6310400000:19:002:0029), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.,
Пунктом 2.2 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29.11.2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” його зобов'язано у 3-місячний термін укласти безоплатні договори особистого сервітуту з суміжними землекористувачами на право проходу через земельну ділянку.
Його право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 32886744 від 13.12.2016 р. державним реєстратором Виконавчого комітету Ізюмської міської ради ОСОБА_3 Тобто з часу державної реєстрації ван набув право приватної власності на вищезазначену земельну ділянку.
27 липня 2017 року Ізюмська міська рада прийняла рішення № 1148, яким скасовано пункти 2.;2.1.;2.2. рішення 26 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”.
Отже, у зв'язку із тим, що пункти 2 та 2.1 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” вичерпали свою дію фактом їхнього виконання, так як право власності на земельну ділянку позивач вже зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому Ізюмська міська рада не мала право їх скасовувати.
З огляду на вищезазначене, вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Ізюмською міською радою від 27.07.2017 р. № 1148 щодо скасування пунктів 2 та 2.1 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” суб'єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку.
У відповідності до ст. 98- 100 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Зокрема, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, передбачених ст. 99 ЗК України.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 ЗК України).
Таким чином, щоб мати право на земельний сервітут та вимагати його встановлення, у тому числі шляхом укладання відповідного договору, особа повинна бути власником або землекористувачі сусідньої земельної ділянки.
Ізюмська міська рада, обґрунтовуючи підстави для прийняття оскарженого рішення, посилається на те, що гр. ОСОБА_4, яка звернулась до комісії, має право власності на сарай, розташований за адресою вул. Соборна, 53-а, в м. Ізюмі, Харківської області, та має право на укладання договору особистого строкового сервітуту із ОСОБА_5
ОСОБА_1 має право на земельну ділянку кадастровим номером № 6310400000:19:002:0029, що розташована за адресою: вул. Соборна, 53/5 в м. Ізюмі, Харківської області.
У відповідності до ст. 125 та ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Ізюмською міською радою не надано доказів того, що гр. ОСОБА_4 є власником чи землекористувачем суміжної з позивачем земельної ділянки. Фактично на час прийняття оскарженого рішення ОСОБА_4 не була особою, що має право вимагати від ОСОБА_1 укладання договору особистого земельного сервітуту, так як документи, що посвідчують право на земельну ділянку за адресою вул. Соборна, 53-а, в м. Ізюмі, Харківської області - відсутні.
Як зазначалось вище сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Згідно ст. 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст не належить право встановлювати сервітути чи зобов'язувати громадян укладати договори особистого сервітуту. У відповідності до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, просив справу розглядати за їх відсутності, відмовити у задоволенні адміністративного позову та надав заперечення у яких зазначив, що до Ізюмської міської ради неодноразово зверталась гр. ОСОБА_4 з приводу перешкод, що створює гр. ОСОБА_1, унеможливлюючи їй доступ до сараю шляхом заборони проходу через земельну ділянку, яка розташована за адресою: місто Ізюм, вулиця Соборна, 53/5 (кадастровий номер - 6310400000:19:002:0029). Право власності на сарай гр. ОСОБА_4 набула на підставі рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 23 серпня 2007 року, справа №2-1306/2007 р.. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових на нерухоме майно, згідно витягу про державну реєстрацію прав (номер витягу 30822669, дата - 02.08.2011 року). Нерухоме майно розташовано за адресою: місто Ізюм, вулиця Соборна, 53-«А».
Ізюмська міська рада рішенням від 26 червня 2017 року №1114 надала дозвіл гр. ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення в, оренду забудованої земельної ділянки площею 0,0014 гектара, що розташована за адресою: місто Ізюм, вулиця Соборна, 53-«А», для обслуговуванню і експлуатації господарської будівлі (сараю) за рахунок земель комунальної власності житлової та громадської забудови.
Ізюмська міська рада на підставі пунктів 2.; 2.1. рішення від 29 листопада 2016 року №0694 затвердила гр. ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність площею 478 квадратних метрів, яка розташована за адресою: місто Ізюм, вулиця Соборна, 53/5 (Кадастровий номер:6310400000:19:002:0029) та передала дану ділянку у власність.
Пунктом 2.2. вищевказаного рішення гр. ОСОБА_1 зобов'язано згідно ст. 99., ст. 100. чинного Земельного кодексу України у 3-місячний термін укласти безоплатні договори особистого сервітуту з суміжними землекористувачами на право проходу через земельну ділянку. Станом на 11.05.2017 року договір особистого строкового сервітуту між гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 не укладено.
Постійна комісія Ізюмської міської ради з питань містобудування, архітектури та земельних відносин дійшла до висновку, що гр. ОСОБА_1 не повністю виконав вищевказане рішення Ізюмської міської ради, а саме: право власності на земельну ділянку зареєстрував у відділі державної реєстрації виконавчого комітету Ізюмської міської ради, а договір особистого строкового сервітуту з гр. ОСОБА_4 на право проходу через земельну ділянку не уклав. Також комісія з'ясувала, що акт приймання межових знаків на зберігання гр. ОСОБА_5 не оформлювався.
Постійна комісія Ізюмської міської ради з питань містобудування, архітектури та земельних відносин з'ясувала, що гр. ОСОБА_1 одержав листом з повідомленням про вручення витяг з протоколу засідання постійної комісії Ізюмської міської ради , з питань містобудування, архітектури та земельних відносин від 11 травня 2017 року, яким комісія попереджала його про необхідність виконання пункту 2.2. рішення Ізюмської міської ради від 29 листопада 2016 року №0694, але гр. ОСОБА_1 не прийняв його до виконання.
ОСОБА_1 не оскаржував у судових органах рішення Ізюмської міської ради від 29 листопада 2016 року №0694, а вибірково виконав ту частину рішення, яку він забажав та, проігнорував пункт 2.2. рішення, яким його зобов'язано згідно ст. 99., ст. 100. чинного Земельного кодексу України у 3-місячний термін укласти безоплатні договори особистого сервітуту з суміжними землекористувачами на право проходу через земельну ділянку.
ОСОБА_1. О.Ю. одержав у встановленому порядку витяг з протоколу засідання постійної комісії Ізюмської міської ради з питань містобудування, архітектури та земельних відносин від 11 травня 2017 року, витяг з протоколу засідання постійної комісії Ізюмської міської ради з питань містобудування, архітектури та земельних відносин від 14 червня 2017 року та рішення Ізюмської міської ради від 29 листопада 2016 року №0694.
Постійна комісія Ізюмської міської ради з питань містобудування, архітектури та земельних відносин попереджала гр. ОСОБА_1, що у випадку, якщо на протязі 10-ти днів ним не буде виконано пункт 2.2. рішення Ізюмської міської ради від 29 листопада 2016 року №0694, то комісія буде змушена ініціювати скасування пунктів 2.; 2.1. рішення Ізюмської міської ради №0694 від 29 листопада 2016 року.
ОСОБА_1 не оформлював акт приймання межових знаків на зберігання згідно Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18.05.2010 року №376. Це означає, що межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не встановлювалися, місце проходження межі в натурі (на місцевості) не позначалося.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.
Відповідно до вимог ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Як зазначено у ст. 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом.
У відповідності до ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як зазначено у ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Так судом достовірно встановлено і не оспорюється сторонами, наступне:
на підставі рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29.11.2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” ОСОБА_1, передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 478 кв.м., що розташована за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна, 53/5 (кадастровий номер 6310400000:19:002:0029), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Так, пунктом 2 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29.11.2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 площею 478 кв.м., що розташована за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна, 53/5 (кадастровий номер 6310400000:19:002:0029), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Пунктом 2.1 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29.11.2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” передано ОСОБА_1 безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 478 кв.м., що розташована за адресою: м. Ізюм, вул. Соборна, 53/5 (кадастровий номер 6310400000:19:002:0029), для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Пунктом 2.2 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29.11.2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” ОСОБА_1 зобов'язано у 3-місячний термін укласти безоплатні договори особистого сервітуту з суміжними землекористувачами на право проходу через земельну ділянку.
27 липня 2017 року Ізюмська міська рада прийняла рішення № 1148, яким скасовано пункти 2.;2.1.;2.2. рішення 26 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”.
Вказані вище факти визнані як стороною позивача, так і стороною відповідача.
Вказане оскаржуване рішення відповідача містить наступну його мотивацію: «Керуючись ст. 12 Земельного кодексу України, ч. 34 ст. 26, ч. 1 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні" ...та у зв'язку із невиконанням гр. ОСОБА_5 пункту 2.2. рішення 26 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 ...”.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земельні відносини в України регулюються, зокрема, Земельним кодексом України.
Діяльність органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб регулюються спеціальними нормами Закону України “Про місцеве самоврядування в України”, ст. 26 якого до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення питань з регулювання земельних відносин. Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 цього Закону виключно на пленарному' засіданні міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в України” рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
У відповідності до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:
а) розпорядження землями територіальних громад;
б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;
ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;
д) організація землеустрою;
е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;
ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;
з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;
и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;
і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;
ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;
й) вирішення земельних спорів;
к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
У повноваженнях міської ради відсутнє право скасовувати передачу земельної ділянки у приватну власність.
Рішення 44 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 27.07.2017 р. № 1148, яким скасовано пункти 2.;2.1.;2.2. рішення 26 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок”, тобто скасовано затвердження проекту землеустрою та передача позивачу у приватну власність земельної ділянки, фактично направлене на позбавлення позивача права власності на землю, а тому є незаконним.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Крім того право власності на земельну ділянку може бути припинено тільки з підстав, визначених зокрема ст. 140 та ст. 143 ЗК України.
Так, згідно ст. 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є:
а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
д) конфіскація за рішенням суду;
е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
У відповідності до норм ст. 143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально- паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару фунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;
в) конфіскації земельної ділянки;
г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;
ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки;
д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
З огляду на зміст оскаржуваного рішення в ньому відповідачем не наведено жодної з передбачених ст. 140 чи ст. 143 Земельного кодексу України належної підстави для припинення мого права власності на земельну ділянку.
Слід додати, що у рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7- рп/2009 (справа № 1-9/2009) надано офіційне тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Зокрема у висновках Конституційного Суду України зазначено наступне.
У Конституції України зазначено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (частина друга статті 144). Цьому конституційному положенню відповідають Закон, у частині десятій статті 59 якого визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку, та інші закони України, зокрема "Про столицю України - місто-герой Київ", згідно з частиною третьою статті 8 якого рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
Системний аналіз цих конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчить, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України "Про прокуратуру", прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України "Про прокуратуру").
У зв'язку з наведеним Конституційний Суд України дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України "Про прокуратуру" порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначає, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).
Зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного СУДУ України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Згідно ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими.
Отже у зв'язку із тим, що пункти 2 та 2.1 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” вичерпали свою дію фактом їхнього виконання, так як право власності на земельну ділянку позивач вже зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому Ізюмська міська рада не мала право їх скасовувати.
У відповідності до ст. 98- 100 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Зокрема, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, передбачених ст. 99 ЗК України.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (ст. 100 ЗК України).
Таким чином, щоб мати право на земельний сервітут та вимагати його встановлення, у тому числі шляхом укладання відповідного договору, особа повинна бути власником або землекористувачі сусідньої земельної ділянки.
Ізюмська міська рада, обґрунтовуючи підстави для прийняття оскарженого рішення, посилається на те, що гр. ОСОБА_4, яка звернулась до комісії, має право власності на сарай, розташований за адресою вул. Соборна, 53-а, в м. Ізюмі, Харківської області, та має право на укладання договору особистого строкового сервітуту із ОСОБА_5
ОСОБА_1 має право на земельну ділянку кадастровим номером № 6310400000:19:002:0029, що розташована за адресою: вул. Соборна, 53/5 в м. Ізюмі, Харківської області.
У відповідності до ст. 125 а ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та виникає з моменту державної реєстрації цих прав.
Ізюмською міською радою не надано доказів того, що гр. ОСОБА_4 є власником чи землекористувачем суміжної з позивачем земельної ділянки. Фактично на час прийняття оскарженого рішення ОСОБА_4 не була особою, що має право вимагати від ОСОБА_1 укладання договору особистого земельного сервітуту, так як документи, що посвідчують право на земельну ділянку за адресою вул. Соборна, 53-а, в м. Ізюмі, Харківської області - відсутні.
Доказів на якій правовій підставі гр. ОСОБА_4 посилається на наявність в неї права щодо встановлення особистого земельного сервітуту та порушення її прав землевласника чи землекористувача не надано.
Як зазначалось вище, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Згідно ст. 12 ЗК України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст не належить право встановлювати сервітути чи зобов'язувати громадян укладати договори обистого сервітуту. У відповідності до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином рішення 44 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 27 липня 2017 року № 1148 в частині скасування пунктів 2 та 2.1 рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29 листопада 2016 року № 0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок” є незаконним та підлягає скасуванню, а тому суд вважає адміністративний позов ОСОБА_1, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 6,8,9, 10, 11, 241- 246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради про скасування рішення відповідача задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення 44 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 27 липня 2017 року №1148 в частині скасування пунктів 2 та 2.1. рішення 26 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 7 скликання від 29 листопада 2016 року №0694 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок."
Стягнути з Ізюмської міської ради( місце знаходження: 64309 Харківська область, м. Ізюм, пл. Центральна, 1) судовий збір у сумі 640 грн.00 коп. - (отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне Управління Державної казначейської служби України у м. Києві; код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету:22030106) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації та мешкання: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного адміністративного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 30 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: суддя - О. М. Герцов
Повний текст рішення складено 26 грудня 2017 року.