ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 листопада 2017 року 15:40 № 826/6722/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., суддів Костенка Д.А., Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, до Міністерства юстиції України та заступника Міністра - керівника апарату Іванченко Оксани Павлівни про визнання бездіяльності протиправною,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1, (далі - позивач), подана адвокатом Кравчуком Андрієм Сергійовичем, (далі - представник позивача), до Міністерства юстиції України, (далі - відповідач 1), та заступника Міністра - керівника апарату Іванченко Оксани Павлівни, (далі - відповідач 2), про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України та заступника Міністра - керівника апарату Іванченко О.П., яка полягає у невиконанні постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015 року у справі №826/16708/15 в частині її негайного виконання, а саме у непоновленні ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя з 17.07.2015 року та присудження виплатити їй заробітну плату в межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача адвокат Кравчук Андрій Сергійович зазначив, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/16708/15 від 22.12.2015 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя з 17.07.2015 року та присудження виплатити їй заробітну плату в межах суми стягнення за один місяць, мала бути виконана негайно, однак відповідачами протиправно вищевказана постанова Окружного адміністративного суду м. Києва вчасно не виконана, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідачів позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржувані дії (бездіяльність) вчинені відповідачами на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, звертала увагу суду на те, що відповідач-1 звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України на рішення суду апеляційної інстанції та, що на виконання вказаної постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015 року у справі №826/16708/15 відповідачем -1 прийнято наказ від 06.06.2016 р. № 3483/к про поновлення позивача на роботі.
В судове засідання позивач, представник позивача, представник відповідачів не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином. Представником позивача надано суду додаткові докази, пояснення та подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та її представника. Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015 року у справі №826/16708/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу від 16.07.2015 року №2191/к, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку частково задоволено вимоги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2015 р. у вказаній справі виправлено описку, допущену у резолютивній частині вступної та резолютивної частини постанови від 22.12.2015 р. у справі, а саме: Пункт 2 правильно читати: «Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16.07.2015 р. № 2191/к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Управління представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи».
Пункт 3 правильно читати: «Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя з 17 липня 2015 p.».
Пункт 5 правильно читати: «Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя з 17 липня 2015 р. та присудження виплатити їй заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць».
Повний текст Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.12.2015 р. у справі №826/16708/15 виготовлений 24.12.2015 р. та містив резолютивну частину, сформульовану згідно з ухвалою суду від 24.12.2015 р. про виправлення описки.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 постанову суду першої інстанції від 22.12.2015 р. у справі №826/16708/15 залишено без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.04.2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.12.2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 року у справі 826/16708/15.
У контексті викладеного, суд зазначає наступне.
Стаття 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно - правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Правовий порядок в Україні, за визначенням ст. 19 Конституції України, ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно - технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних програм. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України). Кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь - якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як визначено постановою Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.1992, № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менше двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 і змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).
Відповідно до вимог с235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно положень частини другої статті 235 зазначеного Кодексу, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.
Відповідно до положень частини першої статті 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Частиною другою статті 257 КАС України, встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
При цьому пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Частиною четвертою статті 257 КАС України законодавець визначив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», (далі - Закон № 606-ХІV). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 606-ХІV, примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили та самі по собі і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
З аналізу вищевикладених норм слідує, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року в частині поновлення позивача на роботі підлягала виконанню незалежно від наявності або відсутності виконавчого провадження.
З урахуванням викладеного, бездіяльність відповідачів щодо невиконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у зв'язку з виправленням судом першої інстанції описки, а також у зв'язку із поданням касаційної скарги, не відповідає вище вказаним вимогам законодавства України.
Також представник відповідачів стверджувала, що повноваження Міністерства юстиції України щодо вчинення дій, направлених на виконання постанови від 22.12.2016 по справі №826/16708/15 є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією Міністерства юстиції України.
Згідно змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-1 нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Як вже зазначалося, згідно із приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до положень статті 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду. З вказаною конституційною нормою кореспондуються приписи статей 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких, - принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є, зокрема, обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили.
Отже, цей принцип, як одна з основних засад судочинства, сприяє утвердженню режиму законності й зміцненню правопорядку в державі.
Процесуальне законодавство встановлює, що постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для всіх державних і громадських підприємств і організацій, службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України.
Твердження відповідача, що виконання судового рішення є його дискреційним повноваженням, яке він може здійснювати з певною свободою розсуду, є необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства, суперечить вимогам ст. 129 Конституції України, оскільки обов'язковість рішень суду - це не повноваження, а обов'язок кожного.
В контексті практики Європейського Суду з прав людини, обов'язковість судових рішень виступає однією із організаційно-правових гарантій доступності правосуддя та характеризує судову владу не лише з процесуальної, а й з організаційної сторони.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове рішення залишалось недіючим на шкоду одній зі сторін (Хорнсбі проти Греції).
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у справі Брумареску проти Румунії однією з основних складових верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким, зокрема, остаточне рішення судів у вирішеній ними справі не може піддаватись сумніву.
Враховуючи те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києві від 22.12.2015 по справі № 826/16708/15, в частині поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу представництва інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя, з урахуванням виправлення описки та, приймаючи до уваги те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 постанову суду першої інстанції від 22.12.2015 р. у справі №826/16708/15 залишено без змін, виконана відповідачем шляхом прийняття наказу лише 06.06.2016 року, колегія суддів дійшла висновку про протиправність бездіяльності Міністерства юстиції України та заступника Міністра - керівника апарату Іванченко О.П., щодо непоновлення негайно ОСОБА_1 на відповідній посаді.
Згідно з положеннями частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, із системного аналізу вищевикладених норм та з'ясованих обставин суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1, поданий адвокатом Кравчуком Андрієм Сергійовичем до Міністерства юстиції України та заступника керівника апарату Іванченко О.П., про визнання бездіяльності протиправною є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вище викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 24, 25, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1, до Міністерства юстиції України та заступника Міністра - керівника апарату Іванченко Оксани Павлівни задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та заступника Міністра - керівника апарату Іванченко Оксани Павлівни, яка полягає у невиконанні постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 22.12.2015 року у справі №826/16708/15 в частині її негайного виконання, а саме у непоновленні ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу представника інтересів держави в судах України Департаменту судової роботи та експертного забезпечення правосуддя з 17.07.2015 року та присудження виплатити їй заробітну плату в межах суми стягнення за один місяць
3. Судові витрати в сумі у сумі 551 грн. 20 коп. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок) присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622).
Відповідно до ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
Згідно зі ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Ю.Т. Шрамко
Судді Д.А. Костенко
Н.Г. Вєкуа