21 грудня 2017 рокуЛьвів№ 876/12101/17
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Шинкар Т.І.,
суддів Пліша М.А.,
Ільчишин Н.В.,
секретаря судового засідання Чигер І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області (головуючий суддя Пушкарчук В.П.) про забезпечення позову, постановлену у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку 31 жовтня 2017 року, у справі №161/3439/17 за позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання протиправними дій та скасування рішень,-
01.03.2017 ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, просила, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.05.2017, визнати протиправними дії відповідача спрямовані на неправомірне знесення без відповідного рішення суду шляхом демонтажу господарських будівель, що належать до житлових будинків по АДРЕСА_1, що перебувають у власності мешканців даних будинків та розміщені на відведеній прибудинковій території, визнати протиправними та скасувати рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради №428-5 від 20.07.2016 «Про демонтаж дерев'яних конструкцій на АДРЕСА_1» та від 20.07.2016 №428-6 «Про демонтаж конструкцій по АДРЕСА_1, як такі, що не відповідають вимогам Конституції та законам України, заборонивши відповідачеві зносити зазначені господарські будівлі на майбутнє.
26.09.2017 ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення адміністративного позову, просила забезпечити позов шляхом зупинення виконання рішень Виконавчого комітету Луцької міської ради №428-5 від 20.07.2016 «Про демонтаж дерев'яних конструкцій на АДРЕСА_1» та від 20.07.2016 №428-6 «Про демонтаж конструкцій по АДРЕСА_1.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2017 клопотання задоволено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Виконавчий комітет Луцької міської ради подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2017 та винести нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Вказує, що судом першої інстанції не вказані очевидні ознаки протиправності рішень та дій відповідача, не наведені ознаки небезпеки заподіяння шкоди правам, свободи та інтересам позивача. Крім того, зазначає, що у клопотанні про забезпечення позову, з урахуванням предмету спору, позивачем не наведено реальних обставин та обґрунтування щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Також, апелянт вказує, що в оскаржуваній ухвалі суду не наведено жодних обґрунтованих мотивів, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, не вказано ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.129 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), шляхом надсилання на електронну адресу тексту повістки та сканкопії апеляційної скарги.
Вказані, в поданій позивачем заяві про відкладення розгляду справи від 20.12.2017, причини неявки судом апеляційної інстанції визнано неповажними та такими, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджають розгляду справи.
Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з наступних підстав.
Задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходить з того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, шляхом знесення вищезазначених споруд, до ухвалення рішення в адміністративній справі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 117 КАС України, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної ухвали, передбачено, що суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому, інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу в адміністративному судочинстві, а також однією з гарантій реального виконання можливого позитивного для особи рішення.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суд України №2 від 06.03.2008 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ», згідно з ч.3 та ч.4 ст.117 КАС України забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: 1)зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; 2) заборони вчиняти певні дії. Наведений перелік підстав забезпечення позову є вичерпним.
В свою чергу, зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень є основним способом забезпечення адміністративного позову та полягає в тому, що на час дії цього способу забезпечення позову положення зупиненого акта не застосовуються (не реалізуються).
Підставами для забезпечення адміністративного позову, передбаченими ст.117 КАС України, є: 1) наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття таких заходів; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Очевидність небезпеки полягає в тому, що з високим ступенем вірогідності можуть настати такі дії або події, які безумовно призведуть до порушення прав та інтересів позивача. Неможливість захисту прав може мати місце, зокрема, у разі знищення предмету спору, відчуження його іншим особам, якщо для відновлення прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, зокрема, необхідно буде звертатися до суду, визнавати недійсними договори чи рішення, вилучати майно тощо.
Суд, при розгляді клопотання про забезпечення позову повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з передбачених ст.117 КАС України обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти; врахувати пов'язаність заходів щодо забезпечення позову з його предметом, співмірність таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам.
З матеріалів справи встановлено, що підставою звернення із позовом до суду стало винесення Виконавчим комітетом Луцької міської ради рішення №428-5 від 20.07.2016 «Про демонтаж дерев'яних конструкцій на АДРЕСА_1» та №428-6 від 20.07.2016 «Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1», пунктом 1 яких зобов'язано власників дерев'яних конструкцій, що розташовані без правовстановлюючих та дозвільних документів на АДРЕСА_1 (11 дерев'яних конструкцій) та АДРЕСА_1 (1 металевий гараж та 9 дерев'яних конструкцій), протягом 5 днів з дати ухвалення цього рішення демонтувати їх за власний рахунок. У разі невиконання власниками пункту 1 вказаних рішень департаменту муніципальної поліції міської ради надано вказівку демонтувати конструкції в законом встановлений спосіб і метод.
Як зазначено у позовній заяві спірні споруди зведені Луцьким авіаремонтним заводом господарським способом в 1958 році разом із будинками по АДРЕСА_1, на спеціально відведеній для будівництва земельній ділянці. Спірні господарські споруди складаються з двох суцільно-спарених сараїв, у яких розміщуються господарські приміщення власників квартир, будинки знаходяться на обслуговуванні Житлово-комунального підприємства №11, яке прийняло будинки на баланс разом з прибудинковою територією і розміщеними на ній об'єктами на підставі розпорядження Виконавчого комітету Луцької міської ради №36рв від 01.07.2000. Позивач зазначає, що згідно витягу генерального плану забудови району міста спірні господарські споруди нанесені на плані на час його складання.
Як встановлено Рішенням Луцької міської ради від 30.07.2015 № 76/143 «Про департамент муніципальної поліції Луцької міської ради та внесення змін до рішення міської ради від 30.12.2010 № 3/6 «Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» здійснення демонтажу незаконно встановлених споруд, ТС чи інших самовільно встановлених об'єктів на території міста віднесено до завдань Департаменту муніципальної поліції Луцької міської ради.
Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що незважаючи на реєстрацію 30.08.2017 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 та 26 до майна якого належать зазначені будівлі та споруди, що розміщенні на їх прибудинковій території, 26.09.2017 Департамент муніципальної поліції Луцької міської ради на виконання оскаржуваних рішень приступив до знесення спірних надвірних будівель (споруд) і частково зніс сараї, які знаходились в напівзруйнованому стані та щодо яких не визначені власники.
Суду апеляційної інстанції зауважує, що подаючи до суду першої інстанції клопотання про забезпечення позову, який, в свою чергу, поданий на захист порушеного права, позивач акцентував увагу на очевидність небезпеки, яка полягає в тому, що з високим ступенем вірогідності можуть настати такі події, які безумовно призведуть до руйнації (знесення) об'єктів нерухомості, а для відновлення таких слід буде докласти значних зусиль та матеріальних витрат.
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», Конвенція разом з практикою Суду застосовуються при розгляді судами як джерело права).
У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).
Так у п.49 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» (Case of Immobiliare Saffi v. Italy) (Заява № 22774/93) від 28.07.1999р. Суд знову наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою. З'ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими рамками свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і в з'ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом.
Підсумовуючи вказане, з врахуванням практики Європейського Суду з прав людини, враховуючи предмет позову, обставини заявленого клопотання, зміст інституту забезпечення позову та мету вжиття відповідних заходів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що за вказаних вище обставин існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам позивача та наявні підстави вважати, що в подальшому позивачу необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушених прав.
Відтак, оскільки забезпечення позову є складовою комплексу заходів, спрямованих на охорону публічно-правового та матеріально-правового інтересу позивача та на виконання вимог ст.2 КАС України (ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень), суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимоги позивача щодо вжиття заходів забезпечення позову.
У відповідності до вимог ч. 3 ст.3 КАС України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 жовтня 2017 року про забезпечення позову у справі №161/3439/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді М. А. Пліш
Н. В. Ільчишин
Повне судове рішення складено 22.12.2017