ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
14.12.2017Справа №910/21852/17
За позовом Державного підприємства «Укркомунобслуговування»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ-ЛЮКС»
про стягнення 22 189,89 грн.
Суддя Демидов В.О.
Представники сторін:
від позивача - Мельніченко А.В. (дов. №08 від 07.12.2017);
від відповідача - не з'явився;
встановив :
05.12.2017 Державне підприємство «Укркомунобслуговування» звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ-ЛЮКС» про стягнення 22 189,89 грн., з яких: основна заборгованість - 11 676,00 грн., пеня - 6 918,49 грн., 3% річних - 646,00 грн., інфляційні втрати - 2943,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем договірних зобов'язань щодо поставки оплаченого товару відповідно до умов договору про надання послуг №01/2015-гот.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.12.2017 порушено провадження у справі № 910/21852/17 та призначено до розгляду на 14.12.2017.
14.12.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник Ходос Д.С., на якого згідно з наказом директора ДП «Укркомунобслуговування» покладено обов'язок представляти підприємство в судах, перебуває у відряджені.
При цьому представник позивача Мельніченко А.В. з'явилася у судове засідання 14.12.2017, надала пояснення по суті справи.
Представник відповідача в судове засідання 14.12.2017 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується роздруківкою з офіційного вебсайту Публічного акціонерного товариства «Укрпошта» (http://ukrposhta.ua/ua/vidslidkuvati-forma-poshuku).
Розглянувши в судовому засіданні 14.12.2017 клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд відмовив в його задоволенні, виходячи з наступного.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Неможливість представника позивача Ходоса Д.С. взяти участь у судовому засіданні 14.12.2017 у зв'язку із перебуванням у відрядженні, не може бути належними підставами для відкладення розгляду справи, враховуючи, що позивач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
При цьому, відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 14.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
01.01.2015 між Державним підприємством «Укркомунобслуговування» (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ-ЛЮКС» (далі - відповідач, виконавець) укладено договір про надання послуг №01/2015-гот (далі - договір), відповідно до умов п.1.1 якого виконавець зобов'язується надати послуги замовнику відповідної якості, а замовник зобов'язується прийняти замовлення, згідно документів (накладна, акт виконаних робіт) та здійснити його оплату на умовах даного договору.
Відповідно до п. 1.2.5 договору предметом даного договору є послуги з пошиття та дрібного ремонту постільної білизни та спецодягу.
За умовами п. 3.1 договору оплата замовлення проводиться у національній грошовій одиниці на розрахунковий рахунок виконавця на підставі рахунків-фактур не пізніше 3-х банківських днів після передачі-приймання замовлення та підписання сторонами накладних та актів виконаних послуг.
Згідно з п. 4.2.5 договору за несвоєчасне виконання робіт виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожень день прострочення від вартості замовлення.
Строк виконання послуг по кожному замовленню складає не більше 3-х робочих днів з моменту надання замовлення в повному обсязі. Строки виконання послуг по фасонним виробам узгоджуються додатково (п. 5.1 договору).
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.01.2015. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах (п. 7.1 договору).
Відповідно до п. 7.2 договору, він залишається чинним після закінчення терміну його дії у частині невиконаних зобов'язань.
Матеріали справи містять рахунок-фактуру №12/10 від 12.10.2015, виставлений відповідачем позивачу на оплату 11 676,00 грн. за поставку товару, а саме: підодіяльника (145*215) у кількості 20 шт. вартістю 3268,33 грн. без ПДВ., простирадло (90*200) у кількості 20 шт. вартістю 2245,00 грн. без ПДВ, рушник банний (70*140) у кількості 20 шт. вартістю 2700,00 грн. без ПДВ, рушник махровий у кількості 22 шт. вартістю 1516,67 грн. без ПДВ.
Позивач на виконання умов договору та вказаного рахунку-фактури №12/10 від 12.10.2015, перерахував на поточний рахунок відповідача оплату у сумі 11 676,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №100 від 20.10.2015 та випискою ПАТ «Райффайзен банк Аваль» по рахунку позивача.
Також матеріали справи містять гарантійний лист відповідача №27/11 від 17.11.2015, яким останній гарантував, що на підставі сплаченого позивачем рахунку в сумі 11676,00 грн. на пошиття постільної білизни, поставку товару буде здійснено не пізніше 29.11.2015.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем неодноразово направлялися листи -претензії на адресу відповідача з вимогою повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 11676,00 грн., а саме: №228 від 30.11.2015, №204 від 02.09.2016, №172 від 22.06.2017, які були отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Доказів поставки погодженого сторонами товару матеріали справи не містять, як і доказів повернення відповідачем проведеної позивачем оплати.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо своєчасної поставки товару, позивач звернувся до суду з цим позовом, та просив стягнути з нього 22 189,89 грн., з яких: основна заборгованість - 11 676,00 грн., пеня - 6 918,49 грн., 3% річних - 646,00 грн., інфляційні втрати - 2943,40 грн.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Спір між сторонами виник у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної поставки товару за договором про надання послуг №01/2015-гот
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до приписів частини першої та другої статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. При цьому, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця, що, як встановив господарський суд, покупцем і було зроблено у даному випадку.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладено у постанові від 28.11.2011 у справі №3-127гс11.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач на виконання умов договору та вказаного рахунку-фактури №12/10 від 12.10.2015, перерахував на поточний рахунок відповідача оплату у сумі 11 676,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №100 від 20.10.2015 та випискою ПАТ «Райффайзен банк Аваль» по рахунку позивача.
Також матеріали справи містять гарантійний лист відповідача №27/11 від 17.11.2015, яким останній гарантував, що на підставі сплаченого позивачем рахунку в сумі 11676,00 грн. на пошиття постільної білизни, поставку товару буде здійснено не пізніше 29.11.2015.
У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивачем неодноразово направлялися листи -претензії на адресу відповідача з вимогою повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 11676,00 грн., а саме: №228 від 30.11.2015, №204 від 02.09.2016, №172 від 22.06.2017, які були отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Доказів поставки погодженого сторонами товару матеріали справи не містять, як і доказів повернення відповідачем проведеної позивачем оплати.
Отже, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснив попередньою оплату товару згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору не поставив обумовлений сторонами товар.
Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо поставки товару, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача попередньої оплати відповідно до вимог ст. 693 ЦК України у розмірі 11 676,00 грн.
Крім того позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 6 918,49 грн.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).
Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з п. 4.2.5 договору за несвоєчасне виконання робіт виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості замовлення.
Разом з тим, згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд, здійснивши перевірку періоду нарахування пені, обмеживши його 6-місячним строком, відповідно до ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи межі позовних вимог, дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1238,93 грн.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 646,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2943,40 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем неправильно визначено початок періоду нарахування при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат.
Як встановлено судом, направивши відповідачу листа вих. № 204 від 02.09.2016 про повернення суми попередньої оплати у розмірі 11 676,00 грн. в строк до 02.10.2016, позивач реалізував своє право на односторонню відмову від зобов'язання з поставки, яке виникло з договору про надання послуг №01/2015-гот, у зв'язку з чим між сторонами припинились зобов'язання з поставки товару, зокрема у відповідача припинився обов'язок поставити позивачу товар.
Водночас, у відповідача як у продавця, який у встановлені договором строки не поставив товар покупцю, виник обов'язок повернути позивачу сплачену останнім суму попередньої оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, вказану вимогу відповідач отримав 09.09.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, а тому суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є період з 03.10.2016 по 03.10.2017 (кінцева дата розрахунку позивача).
При цьому суд зазначає, що лист-претензія позивача №268 від 30.11.2015 не містив вимоги про повернення попередньої оплати.
З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 03.10.2016 по 03.10.2017, у зв'язку із чим дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 351,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2075,65 грн.
При цьому, суд зазначає, що з огляду на заявлені позивачем підстави позову - невиконання відповідачем зобов'язання з повернення попередньої оплати, тобто грошових коштів, а також предмет позову - стягнення 3% та інфляційних втрат (ст. 625 Цивільного кодексу України) у зв'язку з таким невиконанням, необхідним є встановлення обставин наявності у зобов'язанні з повернення відповідачем позивачу грошових коштів (попередньої оплати) ознак грошового, оскільки положення ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюють правило, за якого сплата 3% річних та інфляційних втрат як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора за користування боржником утримуваними коштами та від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів, здійснюється у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд зазначає, що у Цивільному кодексі України відсутнє визначення терміну «грошове зобов'язання».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30.03.2016 у справі №6-2168цс16, (предметом розгляду в межах якої були вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат внаслідок невиконання обов'язку з повернення авансу, стягнутого за рішенням суду), зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а отже невиконання таких зобов'язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання, оскільки боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.
При цьому, враховуючи, предмет розгляду у справі №6-2168цс16 - повернення авансу, можна дійти висновку, що грошове зобов'язання слід розуміти не тільки як таке, що може виникати лише з договору, та містить у собі обов'язок з оплати іншій стороні за виконані роботи/надані послуги/товар (тобто бути елементом зобов'язання, яке передбачає оплатність), а як і таке, що може виникати з будь-яких юридичних фактів, які передбачені ст. 11 ЦК України, та передбачати будь-який обов'язок з передачі грошових коштів, тобто коли одна особа зобов'язана такі кошти надати іншій особі, а інша особа має право вимагати передання таких коштів, зокрема, і у випадку обов'язку повернути грошові кошти, сплачені у якості авансу, попередньої оплати (ст. 693 ЦК України).
Таким чином, будь-яке зобов'язання, що зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням, а отже невиконання таких зобов'язань належним чином дає підстави для стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми.
Таким чином, зобов'язання відповідача з повернення грошових коштів (попередньої оплати), які були ним отримані на виконання договору від покупця (позивача), є грошовим, так як змістом такого зобов'язання є обов'язок відповідача повернути отримані грошові кошти (суму попередньої оплати) та право позивача вимагати такого повернення від відповідача. При цьому, зобов'язання з повернення попередньої оплати виникає як наслідок невиконання продавцем обов'язку з поставки товару та реалізацією покупцем права на відмову від договору поставки у зв'язку з простроченням продавця, тобто, по суті, відбувається новація зобов'язання з поставки в обов'язок щодо повернення попередньої оплати, у зв'язку з чим у продавця припиняється обов'язок щодо поставки товару та виникає обов'язок щодо передачі покупцю грошових коштів, які були йому передані у якості попередньої оплати.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з покладенням витрат по сплаті судового збору в цій частині на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОФІТ-ЛЮКС» (01015, м. Київ, вул. Редутна, буд. 20, кв. 3, код 39429349) на користь Державного підприємства «Укркомунобслуговування» (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 51, код 16466350) суму основного боргу у розмірі 11 676 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят шість) грн. 00 коп., пеню у розмірі 1238 (одну тисячу двісті тридцять вісім) грн. 93 коп., 3% річних у розмірі 351 (триста п'ятдесят одну) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 2075 (дві тисячі сімдесят п'ять) грн. 65 коп. та судовий збір у розмірі 1 106 (одну тисячу сто шість) грн. 50 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене та підписане 19.12.2017.
Суддя В.О. Демидов