Справа № 569/15575/15-ц
18 грудня 2017 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Першко О.О.,
секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя,
ОСОБА_1 (надалі позивач), діючи через представника ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 (надалі відповідач), в якому просить поділити майно, що є спільною сумісною власністю, стягнути з відповідача на його користь 1/2 частку дійсної вартості квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за відповідачем право власності на дану квартиру.
Вказує, що з 24 квітня 1999 року перебував у шлюбі з відповідачем, під час якого ними за спільні кошти була придбана спірна квартира. На час придбання квартири вони підтримували подружні стосунки, він періодично працював за кордоном в інтересах сім'ї, утримував сім'ю, надсилав кошти дружині для забезпечення сімейних потреб, придбання речей. Під час перебування в Україні він проживав у вищевказаній квартирі та був у ній зареєстрований. 28 грудня 2007 року Рівненським міським судом Рівненської області було ухвалено заочне рішення про розірвання шлюбу між сторонами. Отримавши це рішення 03 грудня 2013 року він подав заяву про його перегляд, яка судом залишена без задоволення. Він оскаржив заочне рішення до суду апеляційної інстанції, однак ухвалою судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області від 18 лютого 2014 року заочне рішення залишено без змін. На сьогодні між сторонами відсутній спір про поділ спільного рухомого майна, так як він залишив усе рухоме майно дружині і дитині. Разом з тим, після розірвання шлюбу відповідач не допускає його до спільної квартири та не погоджується на запропонований ним варіант поділу квартири. Враховуючи те, що жодних домовленостей про зміну розміру часток у праві спільної власності між сторонами не існує, а також з огляду на відсутність шлюбного договору між сторонами, частки у праві спільної власності на квартиру є рівними - по 1/2. ОСОБА_5 не погоджується передати йому всю квартиру на умовах сплати ним грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності. На сьогоднішній день він проживає на території іншої держави, і утримувати квартиру не має змоги, тому він погоджується на грошову компенсацію в обмін на передачу всієї квартири відповідачу. Також, виходячи з положень статті 223 ЦПК України, рішення Рівненського міського суду від 28 грудня 2007 року, яким шлюб між сторонами було розірвано, набрало законної сили 18 лютого 2014 року. Зважаючи на це строк позовної давності передбачений ст. 72 СК України ним не пропущений.
Відповідач, діючи через представника ОСОБА_3, заперечує проти задоволення позову, оскільки такого порядку поділу майна подружжя, який визначений позивачем в позовній заяві, не існує. Крім того, квартира була куплена за її особисті кошти, ніякої заяви в нотаріуса позивач про дачу згоди на посвідчення договору купівлі-продажу квартири не вчиняв, кошти за квартиру передавала продавцю вона особисто. При цьому позивач пропустив строк позовної давності встановлений ст.72 Сімейного кодексу України. 28 грудня 2007 року Рівненський міський суд Рівненської області прийняв рішення, яким розірвав шлюб між сторонами. Фактичні шлюбні відносини з позивачем було припинено ще з 2003 року. Про вказане рішення позивач знав достеменно, так як вона йому про це повідомила по телефону, також це зробила особисто її матір - ОСОБА_7 в червні 2010 року та вона сама в липні 2011 року під час особистого спілкування. Існує цілий ряд доказів, що перешкоди в користуванні квартирою позивачу чинилися в червні 2010 року та в липні 2011 року. Зокрема, в червні 2010 року між позивачем та ОСОБА_7 JI.A. виник скандал, через те, що позивач вимагав документи на квартиру та ключі від неї. В цей час у ОСОБА_7 були гості, які стали свідками скандалу, під час якого ОСОБА_7 вказала йому на те, що її дочка - ОСОБА_5 та він чужі люди, так як шлюб розірвано ще 2007 році, а квартира належить тільки ОСОБА_5 В липні 2011 року позивач повторно приїхав в м. Рівне і прийшов до спірної квартири, де була відповідач, яка повідомила про укладення нею нового шлюбу у 2010 році. Також, повідомила, що він позбавлений батьківських прав відносно дочки і до квартири не має ніякого відношення, оскільки є рішення Рівненського міського суду Рівненської області про втрату ним права користування жилим приміщенням. Однак позивач увірвався в квартиру і почав їй погрожувати. Вона викликала наряд міліції.
Сторонами були заявлені клопотання про виклик та допит свідків, призначення судової експертизи, повторної судової експертизи, які судом задоволено.
Заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи і наявні в них докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що з 24 квітня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 перебували в зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування у шлюбі, 15 листопада 2002 року відповідачем за договором купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_2 (а.с.16).
Відповідно до ст. 22 КпШС України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причини не мав постійного заробітку.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС України передбачалось, що частки подружжя у спільній сумісній власності є рівними.
Таким чином, придбавши спірну квартиру у 2002 році під час перебування у шлюбі, сторони набули права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно відповідно до зазначених положень закону.
Доказів про те, що спірна квартира була придбана за її особисті кошти відповідач суду не надала. Факт укладення договору купівлі-продажу спірної квартири зі сторони покупця квартири та передання коштів продавцю квартири виключно нею не свідчить про те, що дані кошти були її особистою власністю і спірна квартира належить їй на праві особистої приватної власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Частиною другою статті 372 ЦК України передбачено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічне за змістом законодавче положення закріплено у частині першій статті 70 СК України.
Судом встановлено, що спірна квартира була набута за спільні кошти позивача та відповідача, протилежного відповідачем не доведено, і оскільки спірне нерухоме майно набуте сторонами під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, при цьому поділ майна за взаємною згодою ними не здійснено, суд приходить до висновку, що це майно підлягає поділу між ними в рівних частках.
Разом з тим, як слідує з матеріалів справи рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 грудня 2007 року шлюб між сторонами розірвано, а 15 вересня 2009 року проведена реєстрація розірвання шлюбу між сторонами, що засвідчено Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії 1-ГЮ №025663 (а.с.45) в порядку ст. 115 СК України, в редакції чинній на час реєстрації розірвання шлюбу між сторонами.
13 серпня 2010 року в м. Рівне між відповідачем та Mosquera Eyzaguirre Alfredo було укладено шлюб, що в подальшому вписано до діючої книги одружень в Державному стані в Любліні (а.с.46).
Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, вирішуючи питання перебігу строків позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони припинили шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, бо саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя.
Згідно роз'ясненням абз. 3 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).
Тобто, визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Судом встановлено, що позивач дізнався про порушення свого права 11 червня 2010 року, коли прибувши з ОСОБА_8 в Україну, АДРЕСА_3 заявив права на спірну квартиру, в чому отримав відмову, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_4 і частково показаннями самого позивача, допитаного в якості свідка, про те, що він дійсно 11 червня 2010 року приїжджав в спірну квартиру і мав розмову з матір'ю відповідача.
Показання позивача, допитаного в якості свідка, про те, що йому не було до 2013 року відомо про розірвання шлюбу із відповідачем, про порушення свого права власності на спірну квартиру, оскільки відповідач та її матір його про це не повідомляли ні в 2010, ні в 2011 році, суд до уваги не приймає, оскільки показання позивача в судовому засіданні були не послідовні, і вони не узгоджуються і прямо суперечать зібраним по справі доказам. Крім того, позивач є заінтересованою стороною, що дає суду підстави сумніватися в наданих ним показаннях. Показання інших допитаних в справі свідків узгоджуються між собою та з іншими доказами, не викликають сумніву, є послідовними та вважаються судом достовірними доказами, тому суд прийняв їх до уваги.
Враховуючи, що позивач дізнався про порушення свого права не пізніше як 11 червня 2010 року, однак із позовом до суду звернувся лише 10 листопада 2015 року, ним пропущено строк, протягом якого особа може, звернувшись до суду з позовом, захистити свої права та законні інтереси.
Крім того, позивач 05 липня 2011 року перебував в м. Рівне, де між ним та відповідачем стався конфлікт, з приводу якого остання зверталася до МВ УМВС України в Рівненській області з повідомленням про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 словесно погрожував їй фізичною розправою. Постановою про відмову в порушення кримінальної справи ДІМ Рівненського МВ УМВС України в Рівненській області від 08 липня 2011 року в порушенні кримінальної справи по повідомленню ОСОБА_5 відмовлено. Факт перебування в Україні, в м. Рівне в 2011 році не заперечував і сам позивач в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач, діючи через представника, заявила про застосування строків позовної давності, подавши про це заяву. За таких обставин, суд вважає за можливе застосувати строк позовної давності та з цих підстав в задоволенні позову відмовити.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 ОСОБА_4 (місце проживання: Стари Замосьць, с. В'єжба, 58, ОСОБА_8) до ОСОБА_5 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд в Апеляційний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 22 грудня 2017 року.
Суддя О.О. Першко