Справа № 2-а-257/11/0212
Головуючий у 1-й інстанції: Бойко В.М.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
02 березня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці про перерахунок пенсії,
08.12.2010р. в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці предметом якого є визнання діяння Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці щодо нарахування і виплати несплаченої позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни (30% надбавки до пенсії) за період з 01.01.2007 року по теперішній час протиправними; зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці протягом 5 календарних днів з дня набрання чинності судовим рішенням нарахувати та виплатити у повному обсязі, позивачу, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну 30% надбавку, що передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи з 01.01.2007 року по 08.12.2010 року.
Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 березня 2011 року позов задоволено частково, визнано дії Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці, щодо нарахування і виплати позивачу 30% підвищення до пенсії не у повному розмірі за період з 08.06.2010 року по день прийняття постанови суду протиправними та зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці нарахувати та виплатити у повному обсязі позивачу, як дитині війни, недоплачене 30% підвищення пенсії, що передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 08.06.2010 року по 08.12.2010 року; стягнено з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп..
Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, позивач має статус дитини війни та відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Ст. 7 вказаного Закону передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене колегія суддів не приймає до уваги положень ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсій за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної державної соціальної 30 % доплати до пенсії, як дитині війни.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється, у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не залежить від наявності чи відсутності грошових коштів та належного фінансування, таке право надане державою і закріплено Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.
Оскільки таке право декларовано державою, то відповідно держава, через створені нею органи, в даному випадку органи Пенсійного фонду України, і несе обов'язок по своєчасній та повній виплаті підвищення до пенсії саме у розмірах, які нею ж визначені та закріплені в Законі.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення позивача до суду, нарахування доплати до його пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відповідачем не здійснено. Всупереч положенням вищенаведеної норми права позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України “Про соціальний захист дітей війни” має вищу юридичну силу в порівняні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, суд першої інстанції ухвалюючи оскаржувану постанову не вірно вирішив питання щодо розподілу судових витрат, постановивши віднести всі судові витрати на рахунок відповідача, чим допустив порушення ч. 1 ст. 94 КАС України, де чітко визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
За ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга - підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці задовольнити частково .
Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Вінниці про перерахунок пенсії, - змінити .
Абзац 4 резолютивної частини постанови Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 березня 2011 року викласти в наступній редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.»
В решті постанову залишити без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Курко О. П.
ОСОБА_3