Справа № 826/10681/17 Прізвище судді першої інстанції: Григорович П.О.
19 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі - Ліневській В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року у справі за позовом національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» до Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання протиправними та скасування рішень в частині, -
У серпні 2017 року національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» (далі - Позивач, КПІ ім. Ігоря Сікорського) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Відповідач-1, КМР), виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Відповідач-2, КМДА), третя особа - Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація (далі - Третя особа, Шевченківська РДА), про:
- визнання протиправним та скасування п. 233 таблиці 6 «Житлове господарство» додатку№10 «Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Шевченківському районі» до рішення КМР №284/5096 від 02.12.2010 року «Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва» в частині включення до об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розміщені в Шевченківському районі, площі нежилих приміщень 31,40 кв. м в буд. 7 по вул. Володимирській у м. Києві;
- визнання протиправним та скасування п. 233 таблиці №5 додатку №10 до розпорядження КМДА «Про питання організації управління районами в місті Києві» №1112 від 10.12.2010 року в частині передання до сфери управління Шевченківської РДА площі нежитлових приміщень 31,4 кв. м будинку №7 по вул. Володимирській у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2017 року закрито провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не є публічно-правовим і повинен розглядатися у порядку господарського судочинства.
Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та направити справу для продовження розгляду. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, який не врахував публічно-правового характеру оскаржуваних підзаконних актів КМР та КМДА. Крім того, наголошує на безпідставному врахуванні судом правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 28.04.2015 року у справі №21-173а15, від 13.01.2016 року у справі №21-5421а15, від 01.03.2016 року у справі №2а/2470/2635/12, оскільки дані рішення стосуються земельних спорів. Поряд з цим, підкреслює, що у межах даної справи не розглядаються питання правомірності передачі у власність або користування окремих приміщень будинку, а виключно обставини протиправного включення до загальної площі комунальної власності таких об'єктів.
У судовому засіданні представник Апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в останній.
Відповідач та Третя особа, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника Позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
При постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції керувався приписами п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, згідно якого суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. При цьому суд зазначив, оскільки у межах даних правовідносин існує спір про право, між учасниками відсутні публічно-правові відносини, існування яких є підставою для розгляду справи у порядку адміністративного судочинства.
З таким висновком Окружного адміністративного суду м. Києва не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України в редакції, яка була чинною на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
Приписи ч. 1 ст. 2 КАС України визначали, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ст. 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Як вірно встановив суд першої інстанції, спірні правовідносини виникли у зв'язку із прийняттям КМР рішення від 02.12.2010 року №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», яким віднесено до переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва нерухомого майна, площею 31,4 кв. м по вул. Володимирській, 7 у м. Києві (а.с. 13-14), а також аналогічного за змістом розпорядження КМДА від 10.12.2010 року №1112 (а.с. 15-17). Тобто, оскаржуваними рішенням та розпорядженням було вирішено питання щодо права власності на нежитлові приміщення площею 31,40 кв. м. у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 7, власником якого Позивач вважає себе, а не територіальну громаду міста Києва в особі Відповідача-1. Наведене, на думку колегії суддів, свідчить про те, що даний спір виник у зв'язку з реалізацією особами права володіння, користування та розпорядження нерухомим майном, що виключає можливість його розгляду у порядку адміністративного судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Приписи ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.
Порядок формування та використання матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування, повноваження відповідних органів у цій сфері в місті Києві визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що у відносинах, які склалися між сторонами, відповідачі, вважаючи, що вони є власниками спірного майна, вирішили питання щодо його подальшого користування. Натомість, звертаючись до суду із вказаним позовом, Позивач наполягає на тому, що саме він є власником даного нерухомого майна, у зв'язку з чим права вчиняти будь-які з ним у КМР та КМДА відсутні.
Таким чином, посилання Апелянта на те, що у межах спірних правовідносин предметом оскарження є рішення відповідачів саме як суб'єктів владних повноважень, є, на переконання судової колегії, помилковим, оскільки оформлення відповідними розпорядчими актами рішень щодо визначення порядку користування об'єктами права комунальної власності не зумовлює набуття ними ознак нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії у розумінні положень КАС України, які були чинними на момент постановлення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Крім того, згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи наведене, позов, предметом якого є захист права цивільного на будівлю (її частину), не підлягає розгляду за правилами та в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 07.07.2015 року у справі № 21-847а15 та від 23.02.2016 року у справі №21-6551а15, а згідно абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про відсутність підстав для розгляду і вирішення даної справи у порядку адміністративного судочинства. Натомість, з урахуванням суб'єктного складу сторін даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Твердження Апелянта про необґрунтованість посилання суду першої інстанції на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 28.04.2015 року у справі №21-173а15, від 13.01.2016 року у справі №21-5421а15, від 01.03.2016 року у справі №2а/2470/2635/12, колегія суддів оцінює критично, оскільки у даних рішеннях йде мова про визначення критеріїв підвідомчості спорів, які виникають з підстав володіння, користування та розпорядження майном.
При цьому, як судом апеляційної інстанції, так і судом першої інстанції жодним чином не ставиться під сумнів належне Позивачу право на оскарження згаданих рішень КМР та КМДА, однак таке право повинно бути реалізоване у передбачений процесуальним законодавством спосіб, а відповідний спір має вирішуватися належним судом.
Крім того, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм процесуального права, правильно вирішивши питання про підвідомчість даного спору, що не було спростовано доводами апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року у справі за позовом національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» до Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання протиправними та скасування рішень в частині - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Повний текст постанови складено « 21» грудня 2017 року.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді В.В. Кузьменко
О.І. Шурко