ун. № 759/14172/16-ц
пр. № 2/759/1266/17
16 листопада 2017 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю.
при секретарі Шелудько В.В.
за участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Васильчикова І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріально округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Прокопенко Леся Володимирівна про визнання недійсним договору іпотеки, скасування державної реєстрації права власності,
Позивач 13.10.2016 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. про визнання недійсним договору іпотеки, скасування державної реєстрації права власності.
Позов обґрунтовано тим, що між нею та ОСОБА_4, 28.01.1995 року укладено шлюб. Під час любу та за спільні кошти ними придбалось майно в інтересах їх сім'ї, яке має статус спільної сумісної власністі подружжя, у тому числі і нежилі будівлі (літ. Б, Ж), загальною площею 1194,00 кв.м., що складаються з будівлі їдальні (літ.Б), загальною площею 499,20 кв.м., будівлю гаражу (літ. Ж), загальною площею 694,80 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Придбане майно було оформлено на ім'я відповідача на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 15.09.2005 року. На підставі даного договору, право власності на предмет іпотеки було зареєстровано за відповідачем Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна 10.10.2005 року в реєстровій книзі № 3з-226, за реєстрованим № 404з. Згідно п. 7.7 зазначеного договору, останній укладено за згодою дружини, викладеної у формі заяви, підпис посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В., 22.08.2005 року за реєстрованим № 3642. У березні 2016 року із інформаційної довідки № 55049524 від 14.03.2016 р, позивачу стало відомо, що рішенням державного реєстратора ( приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М) за індексним № 28571521 від 03.03.2016 р. та № 28570232 від 03.03.2016 р. право власності на належні їй на відповідачу ОСОБА_4 нежилі будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (літ. Ж,Б) було зареєстровано за відповідачем ПАТ «Перший Український Міжнародний банк». Підставою виникнення права власності на спірне майно значиться договір іпотеки № 3686 від 15.09.2005 року. Позивач зазначає, що вона ані усної, ані письмової згоди на розпорядження (передачу) в іпотеку спірного майна не давала. Посилаючись на ст. 578 ЦК України, стст. 60, 65 СК Ураїни позивач просить вимоги її позовної заяви задовольнити.
У подальшому позивачем було подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 80-84).
У судовому засіданні 16.11.2017 року представник позивача ОСОБА_1 позов підтримує у повному обсязі з підстав викладених в уточненій позовній заяві.
Представник відповідача ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» -Васильчиков І.В у судовому засіданні 16.11.2017 року заперечує проти позову, зазначивши, що позивачем при укладенні іпотечного договору надано згоду на укладення спірного іпотечного договору.
У судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з'явився про причини неявки суд не повідомив, проте направив до суду заяву про розгляд за його відсутності (а.с. 105).
У судове засідання третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. не з'явився про причини неявки суд не повідомив, проте направив до суду письмові заперечення (а.с. 45).
Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно пунктів 1-4 ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно ч.1 ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається із матеріалів справи, між ЗАТ «Донгорбанк» правонаступником якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_4, 15.09.2005 року укладено іпотечний договір № 20-2005-Ф, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. Предметом іпотеки є нежилі будівлі (літ. Б, Ж), загальною площею 1194,00 кв.м., що складаються з будівлі їдальні (літ.Б),загальна площею 499,20 кв.м., будівлю гараж (літ.Ж), загальною площею 694,80 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 106- 110).
15.09.2005 року ОСОБА_3, надала письмову згоду на передачу в іпотеку ОСОБА_4, спірного майна, що посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. (а.с. 87).
ОСОБА_3 не оспорює дійсність свого підпису на вищезазначеній заяві.
Враховуючи те, що між сторонами було укладено вищезазначений іпотечний договір, наявна заява позивача - дружини іпотекодателя про надання дозволу на укладення іпотечного договору, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 добровільно та усвідомлено вирішили про необхідність укладання договору іпотеки на майно, яке вважають спільною сумісною власністю, а ОСОБА_4 та ЗАТ «Донгорбанк» дійшли згоди щодо істотних умов договору, дотримались принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України) та принципу волевиявлення учасника правочину, що визначений ч. 3 ст. 203 ЦК України та взяли на себе зобов'язання щодо виконання даного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Зокрема, такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Згідно ч.1, ч.3 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Пунктом 25 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»роз'яснено, що при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з такого. Положення статті 65 Сімейного кодексу України (далі -СК) щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», який детально регламентує порядок визнання правочинів недійсними, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, не доведеністю їх належними і допустимими доказами, у зв'язку з чим вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні його позову в повному обсязі.
Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та положень законодавства України, яким регламентовано спірні правовідносини, під час укладення іпотечного договору від 15.09.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В., суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання цього правочину недійсним з підстав передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 224, 627, 628, 638 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 57-60, 88, 179, 209, 212-215,218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріально округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріально округу Прокопенко Леся Володимирівна про визнання недійсним договору іпотеки, скасування державної реєстрації права власності, відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дні отримання копії цього рішення.
Суддя І.Ю.Миколаєць