Номер провадження 2-а/754/641/17
Справа №754/8590/17
12 грудня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Богданівської сільської ради Броварського району Київської області про скасування рішення, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Богданівської сільської ради Броварського району Київської області про скасування рішення, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.05.2015 року він направив рекомендованим листом на адресу відповідача заяву в порядку п. 6 ст. 118 Земельного кодексу України про надання (виділення) земельної ділянки, а саме: для ведення особистого селянського господарства - 2,0 га, для ведення садівництва - 0,12 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - 0,25 га, для індивідуального дачного будівництва - 0, 10 га, для будівництва індивідуального гаражу - 0,01 га. 20.05.2015 року відповідач отримав рекомендовану заяву, однак не розглянув її. Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання бездіяльності Богданівської сільської ради незаконною та зобов'язання вчинити певні дії. 26.10.2015 року Деснянським районним судом м. Києва винесено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. 27.04.2017 року відповідач розглянув заяву від 15.05.2015 року та виніс рішення № 575-15-VII, яким відмовив у задоволенні заяви позивача. Позивач вважає дане рішення незаконним, а тому звертається до суду з даним адміністративним позовом, в якому просить скасувати рішення Богданівської сільської ради Броварського району Київської області від 27.04.2017 року № 575-15- VII та стягнути з відповідача судові витрати.
У судовому засіданні позивач повністю підтримав позов, просив його задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про відкладення розгляджу справи, однак суд не бере її до уваги, враховуючи відсутність доказів на підтвердження поважності причин неявки представника відповідача до суду. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника відповідача, за наявних у справі матеріалів.
Вислухавши пояснення позивача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 15.05.2015 року ОСОБА_1 направив рекомендованим листом на адресу відповідача заяву в порядку п. 6 ст. 118 Земельного кодексу України про надання (виділення) земельної ділянки, а саме: для ведення особистого селянського господарства - 2,0 га, для ведення садівництва - 0,12 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - 0,25 га, для індивідуального дачного будівництва - 0, 10 га, для будівництва індивідуального гаражу - 0,01 га.
Вказана заява була отримана відповідачем 20.05.2015 року, однак її розгляд здійснений не був.
Позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання бездіяльності Богданівської сільської ради незаконною та зобов'язання вчинити певні дії.
26.10.2015 року Деснянським районним судом м. Києва винесено постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.
27.04.2017 року відповідач розглянув заяву позивача від 15.05.2015 року та виніс рішення «Про виконання виконавчого листа згідно постанови Деснянського районного суду м. Києва від 26.10.2015 року провадження № 2-а-350/2015 щодо примусового розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.05.2015 року» № 575-15-VII, яким відмовив у задоволенні заяви позивача, посилаючись на те, що в межах Богданівської сільської ради земельних ділянок, місце знаходження яких вказує в заяві ОСОБА_1 (для ведення особистого селянського господарства - 2,0000 га, для ведення садівництва - 0,1200 га, для індивідуального дачного будівництва - 0,1000 га, для будівництва індивідуального гаражу - 0,01 га), - вільних немає. Крім того, позивачу відмовлено у наданні земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - 0,2500 га, так як гр.. ОСОБА_1 має у приватній власності земельну ділянку, площею 0,2230 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, а тому згідно із ст. 116, 118 Земельного кодексу України ОСОБА_1 використано право на отримання безоплатно земельної ділянки.
Позивач посилається на рішення Апеляційного суду Київської області від 14.05.2015 року, як на доказ, підтверджуючий його правову позицію, відповідно до якого апеляційну скаргу прокурора Київської області задоволено, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14.02.2015 року скасовано та ухвалено нове, яким позов Броварського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Богданівської сільської ради Броварського району Київської області задоволено, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий 06 вересня 2011 року на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,8001 га, що розташована в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку індексний номер 11763675, видане 29 жовтня 2013 року на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,8001 га, кадастровий номер НОМЕР_2 цільове призначення - для індивідуального садівництва, що розташована в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 12492240, видане 08 листопада 2013 року на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 1,6201 га, кадастровий номер НОМЕР_3, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що розташована в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 12494236, видане 08 листопада 2013 року на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,18 га, кадастровий номер НОМЕР_4, цільове призначення - для індивідуального садівництва, що розташована в адміністративних межах Богданівської сільської ради Броварського району Київської області.
Разом з тим, враховуючи рішення Апеляційного суду Київської області від 14.05.2015 року, позивач вважає рішення відповідача від 27.04.2017 року № 575-15- VII безпідставним та неправомірним, оскільки земельна ділянка, в межах якої позивач просив виділити йому земельні ділянки, є саме тією земельною ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_5, виділення та приватизацію якої Апеляційний суд Київської області визнав недійсним.
Однак, позивач не надав жодних належних доказів, які б підтверджували тотожність кадастрових номерів спірних земельних ділянок та земельної ділянки, щодо якої винесено рішення Апеляційним судом Київської області від 14.05.2015 року. Крім того, позивачем не зазначено, чи всі земельні ділянки, які він просить виділити, мають кадастровий номер НОМЕР_5 чи якась окрема з них. Більше того, розглядувані земельні ділянки відрізняються за своєю площею та конфігурацією.
Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно із положеннями ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 вказаної статті Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Положеннями ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 4 статті 123 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень.
Кроім того, згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Однак, позивачем не надано належних доказів, які б спростовували позицію відповідача, викладену у рішенні від 27.04.2017 року № 575-15- VII, щодо наміру ОСОБА_1 повторно скористатися правом на безоплатне отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, оскільки правову природу отримання у право власності земельної ділянки, площею 0,2230 га, що розташована по вул. Яблунева в с. Богданівка Броварського району Київської області, неможливо встановити.
Відповідно до ч 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно зі статтею 12 Земельного Кодексу України розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.
Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішення, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені їх права, свободи або інтереси.
Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені вони): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, право на захист можна визначити як надану правомочній особі можливість застосування заходів правоохоронного характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспорюються.
Право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охоронюваних правовідносин, які виникли при цьому.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факт їх порушень.
При цьому, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Аналізуючи наведені норми Кодексу адміністративного судочинства України суд вбачає, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно щодо інтересу, порушеного протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень за наявності між ними та порушенням причинно-наслідкового зв'язку умови порушення її прав.
Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
При цьому, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано жодного доказу, що свідчив би про наявність порушень його прав з боку відповідача. Підстав для скасування рішення Богданівської сільської ради від 27.04.2017 року № 575-15- VII також не має, оскільки відповідачем було розглянуто таку заяву на засіданні сесії сільської ради та прийнято відповідне рішення про відмову в передачі позивачу у власність земельних ділянок.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на спростування обґрунтованості та законності рішення Богданівської сільської ради від 27.04.2017 року № 575-15-VII, а тому суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 9, 10, 11, 17, 19, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 12, 116, 118, 122, 123 Земельного Кодексу України, Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Богданівської сільської ради Броварського району Київської області про скасування рішення - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: