Справа № 752/21081/17
Провадження №: 2-а/752/581/17
іменем України
11.12.2017 Голосіївський райсуд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
за участю секретаря - Литвиненко Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», суд -
У жовтні 2017 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VІІ та зобов'язати відповідача, Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII з дати подання заяви про призначення пенсії, тобто з 29.09.2017, визначивши її розмір відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ з розрахунку 90 відсотків від суми щомісячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці, відповідно довідки Генеральної прокуратури України 18-35/зп від 29 вересня 2017 року без обмеження максимального розміру заробітної плати та пенсії та забезпечити виплату призначеної пенсії. Крім того, позивач просив зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві забезпечити виплату ОСОБА_1 різниці між розміром пенсії, виплаченої згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про прокуратуру» з 29.09.2017 до дати проведення такого перерахунку.
В обґрунтування позову позивач вказує, що 29 вересня 2017 року він звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення пенсії у відповідності до ч. 2, 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII. Однак, листом від 02.10.2017 № 52945/05 відповідач повідомив йому про відмову у призначенні пенсії на умовах Закону України «Про прокуратуру», посилаючись на те, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до ряду законів, в тому числі Закону України «Про прокуратуру». Вказані дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у призначенні пенсії згідно Закону України «Про прокуратуру» 1697-VII позивач вважає противоправними.
В судове засідання позивач не з'явився, просив розглянути справу без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Свої заперечення з приводу позовних вимог до суду не надав.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного:
Судом встановлено, що 29 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії у відповідності до ч. 2, 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.
Листом Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 02.10.2017 № 52945/05 відмовлено у призначенні пенсії, мотивуючи тим, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» передбачає, що з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Пенсійне забезпечення таких осіб здійснюється на загальних підставах згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та наданому диплому серії НОМЕР_2 вбачається, що
З 17.09.1997 року по 23.06.2002 ОСОБА_1 проходив навчання у Хмельницькому інституті регіонального управління та права, отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство», тобто 4 роки 9 місяців 7 днів (половина від зазначеного строку складає 2 роки 4 місяці та 20 днів).
З 12.11.2002 року по 16.09.2011 року (8 років 10 місяців та 5днів) з 06.05.2014 року по 29.09.2017 року (3 роки 4 місяці та 24 дня), тобто 12 літ 3 місяці та 20 днів, знаходився на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури України.
Навчання у вищому навчальному юридичному закладі та безпосередньо трудова діяльність позивача підтверджується наданим дипломом НОМЕР_2 та даними трудової книжки серії НОМЕР_1 виданої року 02.09.1997 року на ім'я позивача ОСОБА_1, копії яких міститься в матеріалах справи.
Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 15 січня 2016 року була присвоєна друга група інвалідності внаслідок загального захворювання, яка з 01.02.2017 встановлена довічно, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АВ № 0901270, копія якої знаходиться в матеріалах справи.
15.01.2016 року Управлінням ПФУ у Голосіївському районі м. Києва позивачу було призначено пенсію по інвалідності на загальних підставах, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування,їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом.
Відповідно до ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, на час прийняття вищезазначеного Закону № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015, а також з 1 червня 2015 року до 15 липня 2015 року діяв старий Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ, яким регулювались питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України (ст. 50-1 Закону).
Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ втратив чинність з 15.07.2015 року у зв'язку з набранням чинності нового Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, яким визначено та на сьогоднішній день регулюються питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України (стаття 86).
Частина 9 ст. 86 Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014
№ 1697-VII передбачає, що прокурорам, визнаним інвалідами I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.
Чинним законодавством не передбачено обмеження права прокурорів, яким присвоєна друга група інвалідності, на призначення та отримання пенсії в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, на відміну від прокурорів, яким не присвоєна група інвалідності, і щодо яких є обмеження, передбачені ч. 15 ст. 86 цього Закону.
Також, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарання тощо (рішення Конституційного суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Виходячи із висловленого у вказаних рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013 (справа №21-348а1) та від 17.12.2013 (справа №21-445а13).
Окрім того, згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Також, у справі «Щокін проти України» (рішення від 14.10.2010 Європейського суду з прав людини) зазначив, що відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) «надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті».
Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути звужені, крім випадків передбачених Конституцією України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частини першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вини настали або мали місце.
Згідно з частиною 1 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 2 статті 8 КАС України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до частини 1 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 17.01.2002 року) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Відповідно до частини 8 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 17.01.2002 року) прокурорам і слідчим, що визнані інвалідами I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.
Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ визнано таким, що втратив чинність крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46 2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
Частиною 6 статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ передбачено, що до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
Суд приходить до висновку, що з часу початку проходження служби на прокурорських посадах (12.11.2002р.) ОСОБА_1 мав право на гарантований соціальний захист та призначення пенсії за вислугу років, в тому числі пенсії по інвалідності у випадку настання інвалідності, у розмірі, встановленому статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції Закону від 17.01.2002 року). Водночас вказані соціальні гарантії було звужено Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VII, що набрав чинності з 01.10.2011 та Законом № 1697-VII в частині визначення розміру пенсії.
Таким чином в сукупності даних та їх документальному підтвердженні можна дійти висновку, що половину строку навчання у вищому юридичному закладі, який складає 2 роки 4 місяці та 20 днів та час роботи на усіх прокуросько-слідчих посадах, які обіймав позивач - 12 років 3 місяці 20 днів, а загалом спеціальний трудовий стаж ОСОБА_1 - 14 років 7 місяців та 22 дня, дає йому право та є підставою для призначення пенсії у відповідності до ч. 2, 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.
Правова позиція з зазначеного питання викладена у рішеннях судів, зокрема у справі № 753/16733/16-а та 569/15699/15-а.
Відповідно до ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з гарантій, передбачених Конституцією України, відповідно до яких права та свободи не є вичерпними, гарантуються та не можуть бути скасовані, суд приходить до висновку про те, що дії Відповідача стосовно відмови позивачу у призначенні пенсійного забезпечення по інвалідності відповідно до частини 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII є протиправними, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, керуючись ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII (в редакції від 17.01.2002року), ст. ст. 19, 22, 46, 55 Конституції України, ст. ст. 2, 6-11, 17-19, 104-107,161,162, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру»- задовольнити.
Визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у вигляді відмови у призначені пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_1 за № 52945/05 від 02.10.2017 року.
Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до частини 9 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII з дати подання заяви, тобто з 29.09.2017, визначивши її розмір відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції від 17.01.2002року) з розрахунку 90 відсотків від суми щомісячної заробітної плати за останні 24 календарні місяці, відповідно довідки Генеральної прокуратури України 18-35/зп від 29 вересня 2017 року без обмеження максимального розміру заробітної плати та пенсії та забезпечити виплату призначеної пенсії.
Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві забезпечити виплату ОСОБА_1 різниці між розміром пенсії, виплаченої згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пенсії по інвалідності згідно Закону України «Про прокуратуру» з 29.09.2017 до дати проведення такого перерахунку.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з часу її проголошення.
Суддя