Справа № 822/2439/17
Головуючий у 1-й інстанції: Лабань Г.В.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
13 грудня 2017 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_3 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
В вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
За приписами п.1 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.04.2016 року між позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір №980-050-000001520 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)" згідно умов якого, на ім'я позивача відкрито поточний рахунок № 26203531688601.
Також, 15.04.2016 року між позивачем та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено договір "Суперкапітал" відповідно до якого ОСОБА_4 внесено на рахунок ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" кошти в сумі 199500,00 грн. на виконання умов договору №980-050-000222285.
19.05.2016 ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" повернув на поточний рахунок усіх вкладників, в тому числі і позивача ОСОБА_4 №26203531688601 грошові кошти, сплачені ним ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" у відповідності до договору №980-050-000222285 від 15.04.2016, розірвавши його в односторонньому порядку, що визначено умовами п.5.4.3. договору.
23.05.2016 року на підставі рішення Правління Національного банку України від 23.05.2016 року №14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Уповноваженою особою ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" призначено ОСОБА_5
13.06.2016 року виконавча дирекція ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 року до 22.07.2016 року включно.
12.07.2016 року на підставі рішення Правління НБУ від 12.07.2016 року №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації з 13.07.2016 року до 12.07.2018 року включно, призначено уповноважену особу ОСОБА_2 та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_5 з 13.07.2016 року до 12.07.2018 року включно.
01.09.2016 року рішенням виконавчої дирекції ОСОБА_2 №1702 змінено уповноважену особу ОСОБА_2, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський", згідно з яким всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" делеговано ОСОБА_3 з 05.09.2016 року.
В оприлюдненій ОСОБА_2 на сайті інформації зазначено, що виплати гарантованої суми вкладів будуть здійснюватись вкладникам з 15.07.2016 року по 26.08.2016 року, через установи банків-агентів ОСОБА_2. Однак, ОСОБА_4 звертаючись до цих банків, отримав відмову, яка мотивована відсутностю даних про позивача в Реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ОСОБА_2.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Законом України № 4452-VI від 23 лютого 2012 року "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі Закон № 4452-VI), метою якого є захист прав і законних інтересів вкладників банку та який визначає правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та повноваження ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Пунктами 1.24, 1.30 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що переказ коштів-рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачу йому у готівковій формі; платіжне доручення-розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
З матеріалів справи вбачається, що 19.05.2016 року ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» за свого рахунку, відкритому в ПАТ «Банк Михайлівський», на рахунок позивача №26203531688601, здійснив перерахунок коштів у розмірі 199500 грн. з призначенням платежу "повернення коштів згідно з договором №980-050-000222285 від 15.04.2016 року" та "оплата процентів по договору".
Таким чином, ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 року відповідними платіжними дорученням зі свого розрахункового рахунку, який відкритий в ПАТ «Банк Михайлівський», ініціював переказ коштів на повернення позики на підставі відповідного договору, укладеного між ним та позивачем.
Відповідно до ч.1 ст.3 Закону № 4452-VI ОСОБА_2 є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
За правилами частин 1 та 2 ст. 26 Закону № 4452-VI ОСОБА_2 гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. ОСОБА_2 відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення ОСОБА_2 банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада ОСОБА_2 не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ОСОБА_2 в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ОСОБА_2 в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення ОСОБА_2 банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті.
Ч. 2, 4 ст.38 Закону № 4452-VI встановлено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа ОСОБА_2 зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 цієї статті.
ОСОБА_2: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
Згідно з ч.3 ст.38 вищевказаного Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з
Таким чином, перевірка правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється ОСОБА_2 відносно правочинів (у тому числі договорів) укладених саме з банком, як стороною відповідного правочину.
Разом з тим, договір від 15.04.2016 року №980-050-000223383 був укладений між ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» та ОСОБА_4 і відповідні транзакції були вчинені 19 травня 2016 року саме на умовах цього договору.
ПАТ «Банк Михайлівський», виконуючи розрахунковий документ ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на переказ коштів на користь позивача, не набув прав на кошти, які переказувались, а тому ПАТ «Банк Михайлівський» не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку перед клієнтом, в даному випадку перед ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу, тобто позивача.
Списання та зарахування коштів за банківськими рахунками здійснюється відповідно до договорів обслуговування банківських рахунків та Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України №22 від 21 січня 2004 року, згідно п.1.4 гл.1 якої розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Таким чином, договір, який було укладено між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр», за своєю природою та змістом не є розрахунковим документом.
Договір про обслуговування банком банківського рахунку передбачає право банка відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом норм чинного законодавства України, умов цього договору та банківських правил оформлення розрахункових, касових документів, заяв, доручень і строків їх подання до банку.
ПАТ «Банк Михайлівський» при проведенні розрахункових операцій зазначених фактів не було встановлено, а отже операції по перерахунку коштів є правомірними та відповідали діючому законодавству України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у Уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» були відсутні підстави для визнання нікчемними транзакцій (операцій) щодо списання коштів з відкритого в банку розрахункового рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунок позивача, відкритий в цьому банку.
Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне:
Верховний Суд України у постанові від 15.06.2016 року у справі №826/20410/14, виходячи з аналізу частини 3 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та пункту 6 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та враховуючи положення статті 12 ГПК України, дійшов висновку, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Одночасно Верховний Суд України дійшов висновків, що відповідні спори мають розглядатися за правилами господарського судочинства, про що безпосередньо зазначено в мотивувальній частині вищезазначеноого судового рішення.
Відповідно до частини 1 статі 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Судова колегія, керуючись абзацом другим частини 1 статті 244-2 КАС України, вважає за можливе відступити від зазначеної позиції Верховного Суду України у цій справі з мотивів, викладених вище, та додатково зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ОСОБА_2 є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 4 цього ж Закону, основним завданням ОСОБА_2 є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього ОСОБА_2 наділений відповідними функціями, що визначені частиною другою статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема це: здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку і навіть застосування до банків та їх керівників відповідно фінансових санкцій і накладення адміністративні штрафів.
Наведене свідчить про те, що функції ОСОБА_2 пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій, а отже ОСОБА_2 є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
В свою чергу, згідно з пунктом першим частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Отже, за своїм характером спір між уповноваженою особою ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб і вкладниками банку щодо включення відповідних фізичних осіб до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за рахунок коштів ОСОБА_2, є публічно-правовим.
Так, в своєму рішенні від 15.06.2016 року у справ № 826/20410/14 Верховний Суд України, із системного аналізу норм Законів України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «;Про банки і банківську діяльність», «;Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і з урахуванням змісту статті 12 ГПК України, дійшов висновку, що для публічно-правових спорів у процесі ліквідації банку встановлено інший порядок судового провадження, а саме провадження в господарських судах.
Проте, апеляційний суд не може погодитись із таким висновком, з огляду на слідуюче.
Так, дійсно згідно із статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника і визнання його банкрутом» учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, ОСОБА_2 державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Всі перелічені особи в той чи інший спосіб є учасниками певних правовідносин, у яких бере участь безпосередньо боржник.
Разом із тим, правовідносини між ОСОБА_2 і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів ОСОБА_2, складаються без участі банка-боржника.
Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та ОСОБА_2, і саме в них виникають відповідні права та обов'язки.
Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів ОСОБА_2. Це питання відповідно до норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вирішує виключно ОСОБА_2. Отже, правовідносини між ОСОБА_2 та вкладниками не породжують прав та обов'язків для банку.
Відтак, на думку судової колегії, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та ОСОБА_2 щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів ОСОБА_2, складаються за участі банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів ОСОБА_2, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам.
Недаремно в статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавець чітко виокремив такі самостійні функції ОСОБА_2, як здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом (пункт 4 частини другої статті 4); здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 згаданого Закону).
Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів ОСОБА_2 є публічно-правовим спором, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції ОСОБА_2, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Слід зазначити, що пункт 7 частини першої статті 12 ГПК України, на яку посилається Верховний Суд України, мітить чіткі ознаки спорів, які належать до юрисдикції господарських судів. Це справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Отже, підвідомчі господарським судам саме спори з майновими вимогами саме до боржника, щодо якого порушено справу про банкрутство.
Натомість, у випадку зі спорами між вкладниками та ОСОБА_2 позов пред'являється не до банка-боржника, а до ОСОБА_2, який за будь-яких обставин не може ототожнюватися із боржником, щодо якого порушено справу про банкрутство. ОСОБА_2 хоча і є боржником перед фізичними особами-вкладниками, проте в жодному разі не є тим боржником, щодо якого триває ліквідаційна процедура.
Зважаючи на таке, до цих спорів немає підстав застосовувати приписи статті 12 ГПК України та поширювати на такі спори юрисдикцію господарських судів.
Враховуючи викладене, відсутні підстави для поширення юрисдикції господарських судів на спори між вкладниками та ОСОБА_2 щодо формування переліку осіб (або їх рахунків), які мають право на відшкодування за рахунок коштів ОСОБА_2.
Ці спори є публічно-правовими, виникають з приводу здійснення ОСОБА_2 своїх владних управлінських функцій стосовно організації виплати вкладникам відшкодування, і стосовно цих спорів немає іншого порядку судового провадження, ніж провадження в адміністративних судах. Отже, на такі спори поширюється юрисдикція виключно адміністративних судів.
На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її зміни або скасування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, постанову суду першої інстанції слід залишити без змін, як таку, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 200 КАС України-суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
апеляційну скаргу уповноваженої особи ОСОБА_2 гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7