Номер провадження 2/754/5599/17
Справа №754/10548/17
Іменем України
13 грудня 2017 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді: Таран Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання: Двірко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу за розпискою,
14.08.2017 року позивач звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за розпискою в розмірі 28000,00 дол. США, що на момент розгляду справи становить 759640,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що 04.12.2014 року між ним та ОСОБА_2, який перебував у шлюбі з ОСОБА_3, було складено розписку, відповідно до якої позивач передав у борг грошові коти у розмірі 28000,00 дол. США, що на момент складання розписки становило 428307,60 грн. на інвестування квартир у Житловому комплексі «Перспектива» у будинку АДРЕСА_1. Відповідно до умов зазначеної розписки кошти в розмірі 28000,00 грн. доларів США відповідач зобов'язувався повернути в термін до 01.06.2017 року. Вказана розписка була складена в присутності свідків. 23.06.2017 року позивачем було направлено лист відповідачу з проханням повернути кошти до 10.07.2017 року, який отриманий відповідачем 07.07.2017 року. Однак, відповідач в зазначений термін грошові кошти не повернув, на вище вказаний лист відповідь не надав. Відтак, відповідач має перед позивачем прострочене грошове зобов'язання, у зв'язку з чим останній просить суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 28000,00 дол. США, що на момент розгляду справи становить 759640,00 грн.
Представник позивача в судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити згідно обґрунтування, викладеного в позові та доказів, наявних в матеріалах справи.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги визнав, не заперечував факт отримання відповідачем в борг від позивача суми коштів в розмірі 28000,00 грн. Вказував на те, що відповідач не може виконати свій обов'язок щодо повернення коштів у зв'язку з тим, що знаходиться в скрутному матеріальному становищі.
Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріли справи, наявні у справі докази, вирішивши належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок всіх доказів у їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 04.12.2014 року ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти у розмірі 28000,00 доларів США, які останній зобов'язався повернути до 01.06.2017 року, що підтверджується борговою розпискою, складеною відповідачем, оригінал якої був оглянутий судом та долучений до матеріалів справи.
В обумовлену договором позики дату відповідач суму позики позивачу не повернув.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.
В контексті викладеного, судом встановлено, що спірні правовідносини по справі врегульовані, окрім укладеного між сторонами договору позики, нормами ЦК України.
Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтями 525 та 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язань.
Нормами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, в порушення умов укладеного між сторонами договору позики та положень ст. 1049 ЦК України відповідач до цього часу не повернув суму позики позивачу, у зв'язку з чим має прострочену грошову заборгованість.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт отримання відповідачем грошових коштів згідно укладеного договору позики від 04.12.2014 року, а також встановлено факт невиконання відповідачем, на відміну від позивача, своїх зобов'язань за даним договором позики, аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу за розпискою.
Однак, вимоги позову щодо стягнення суми боргу в іноземній валюті, а саме доларах США, не підлягають до задоволення, оскільки є необґрунтованими, у зв'язку з чим виникла заборгованість підлягає стягненню в грошовій одиниці України гривні, в розмірі 759640,00 грн.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
На підставі вище викладеного, суд вважає, за можливе стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 7596,40 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 514, ч. 1 ст. 516, ст.ст. 525, 526, ч. 2 ст. 533, ст. 1046, ч. 2 ст. 1048, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, правовою позицією ВСУ, яка викладена у постанові від 18.09.2013 року по справі № 6-63цс13, ст.ст. 8, 10, 11, 57-60, 88, 212, 213, 214, 215, 294, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу за розпискою - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за розпискою в розмірі 759640,00 грн. та судові витрати по справі в сумі 7596,40 грн.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 18.12.2017 року.
Суддя: Н.Г. Таран