12 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.
при секретарі Телятник І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Айбокс Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кара ВіталійВасильович про визнання договору іпотеки недійсним,
Справа №757/60219/16-ц
№ апеляційного провадження: №22-ц/796/12464/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Цокол Л.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
встановила:
у грудні 2016р. позивач звернулася до суду з позовом про визнання іпотечного договору від 26 грудня 2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою В.В., за реєстровим № 2079, недійсним.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 26 грудня 2008р. між ВАТ «Аграрний комерційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Айбокс Банк», та дочірнім підприємством «Автопрокат» був укладений договір про відкриття кредитної лінії.
З метою забезпечення виконання кредитного договору 26 грудня 2008 р. між банком та ОСОБА_3, яка є її матір'ю, був укладений іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_3 передала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, на якій розташований зазначений будинок.
Позивач зазначала, що на час укладання іпотечного договору вона була малолітньою та проживала в будинку разом з матір'ю, хоча юридично була зареєстрована за адресою проживання батька АДРЕСА_1, а з 16 травня 2013 року була офіційно зареєстрована разом з матір'ю.
Позивач стверджувала, що при укладанні іпотечного договору були порушені норми чинного законодавства, так як у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, обов'язковою є попередня згода органу опіки та піклування. Правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, а недодержання такої вимоги є підставою для визнання правочину недійсним, відповідно до ст. 215 ЦК України.
Позивач посилалася на те, що заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 8 жовтня 2012 року задоволено позов ПАТ «Аграрний комерційний банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Проте, судом не досліджувались обставини, які мали істотне значення для справи, зокрема проживання малолітньої дитини разом з матір'ю в цьому будинку та не залучено орган опіки та піклування, який покликаний
- 2 -
захищати права та інтереси малолітніх дітей. За даним рішенням відкрито виконавче провадження.
Позивач вважає, що фактично вищезазначене заочне рішення може позбавити її будь-яких прав на житловий будинок, що порушує її конституційне право на житло.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року у позові відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати іпотечний договір від 26 грудня 2008р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою В.В. за реєстровим № 2079, недійсним.
Представник позивача посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, так як на час укладання іпотечного договору позивач була малолітньою дитиною та проживала в будинку разом з матір'ю ОСОБА_3, яка була зареєстрована в будинку. Він вважає, що даний факт підтверджується тим, що батьки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в 2010р. офіційно розірвали шлюб, що підтверджується судовим рішенням, в якому встановлено, що з травня 2008р. вони не проживали однією сім'єю та не вели спільного господарства, а так як відносини у позивача з батьком дуже складні, вона проживала разом з матір'ю, хоча офіційно була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.
Представник позивача вважає, що іпотечним договором були порушені права позивача, як малолітньої дитини, на користування будинком, а іпотечний договір є недійсним, так як укладений без згоди органу опіки та піклування.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача та приватного нотаріуса, які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 26 грудня 2008р. між ВАТ «Аграрний комерційний банк» та ТОВ «Автопрокат» був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 169/2008, за яким банк надав позичальнику кредит у сумі 5 730 000грн. строком до 25 грудня 2009р. зі сплатою 18% річних за користування кредитом.
26 грудня 2008р. між ВАТ «Аграрний комерційний банк» та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка за вказаною адресою, площею 0,0963 га, які належали іпотекодавцеві на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 1996р.
Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою В.В. 26 грудня 2008р.
Згідно довідки по формі № 3 від 21 листопада 2008р., виданої службою малоповерхової забудови КП «Печерськблагоустрій», у будинку АДРЕСА_2 були зареєстровані ОСОБА_3 та її мати ОСОБА_8
26 грудня 2008р. чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надав згоду на укладення ОСОБА_3 іпотечного договору і передачу в іпотеку під забезпечення зобов'язання ДП «Автопрокат» житлового будинку 20 та земельної ділянки. Дана згода посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу КароюВ.В.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2012р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2013р., звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0,0963га, за цією ж адресою, для задоволення грошових вимог ПАТ «Аграрний комерційний банк» у сумі 6 492 396,92грн. шляхом проведення прилюдних торгів.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2014р., виселено
- 3 -
ОСОБА_3 та неповнолітню ОСОБА_1, 5 липня 1998р. народження, з житлового будинку АДРЕСА_2.
Згідно відмітки у паспорті ОСОБА_1 15 травня 2014р. вона знята з реєстрації у будинку АДРЕСА_2, а з 4 березня 2015р. зареєстрована АДРЕСА_1.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення іпотечного договору позивач, яка була малолітньою, власником житлового будинку не була, не була у ньому зареєстрована, а тому дозвіл органу опіки та піклування на укладення іпотечного договору не вимагався.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає наявним матеріалам справи та наданим сторонами доказам, і ґрунтується на нормах матеріального права.
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.
За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частин другої та третьої
- 4 -
статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації, а тому місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.
Як зазначила позивач у позовній заяві та підтвердив її представник під час судового розгляду, на час укладення іпотечного договору малолітня ОСОБА_1 була зареєстрована у квартирі свого батька за адресою АДРЕСА_1.
Доказів, що малолітня ОСОБА_1 не проживала у квартирі, а проживала разом із матір'ю, суду першої інстанції надано не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до ст. 29 ЦК України малолітня ОСОБА_1 проживала разом із матір'ю, так як її батьки разом не проживали, належними доказами не підтверджено.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками.
За обставин реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_1 у квартирі батька, у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України позивач зобов'язана була надати докази у підтвердження того факту, що вона проживала разом із матір'ю у будинку, який був предметом іпотеки, саме на момент укладення іпотечного договору.
Твердження представника позивача про те, що малолітня дитина завжди проживає разом із матір'ю, є припущеннями, на яких відповідно до положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України не може ґрунтуватися доказування.
Крім того, укладаючи іпотечний договір, ОСОБА_3 зазначила, що членів сім'ї-дітей власників предмета іпотеки, які б мали право користування (особистий сервітут, встановлений ст. 405 ЦК України) немає (підпункт «і» пункту 1.7. іпотечного договору).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що при укладенні спірного іпотечного договору надання згоди органу опіки та піклування не вимагалося.
Також колегія суддів вважає необхідним зазначити, що відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
На час звернення до суду з даним позовом позивач є повнолітньою, право власності на житловий будинок - предмет іпотеки - вона не мала, тому застосування законодавства щодо
- 5 -
захисту прав та законних інтересів її, як дитини, є безпідставним.
Крім того, при вирішенні даного спору необхідно враховувати правовий висновок Верховного Суду України, зроблений у справі 6-1414цс17.
Зокрема, згідно частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 8 жовтня 2012р. звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0,0963га, за цією ж адресою, для задоволення грошових вимог ПАТ «Аграрний комерційний банк» у сумі 6 492 396,92грн. шляхом проведення прилюдних торгів.
Рішення набрало законної сили 7 лютого 2013р.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013р. виселено ОСОБА_3 та неповнолітню ОСОБА_1 з предмета іпотеки.
Рішення набрало законної сили 19 березня 2014р. і на час звернення до суду з даним позовом виконано, що підтвердив представник позивача під час апеляційного розгляду.
Вказаними судовими рішеннями, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення, встановлено правомірність та дійсність оспорюваного іпотечного договору від 26 грудня 2008р.
З огляду на визначений статтею 129 Конституції України принцип обов'язковості рішення після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники, не можуть заявляти в суді тотожний позов.
Установлені судовим рішенням, що набрало законної сили, обставини, зокрема й у цивільній справі, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті ж особи або особа, щодо якої або яких встановлено ці обставини.
Враховуючи наявність судових рішень, якими звернуто стягнення на предмет іпотеки та виселено проживаючих у ньому осіб, які набрали законної сили, чим фактично було підтверджено дійсність оспорюваного іпотечного договору, підстав для визнання його недійсним у окремому провадженні не має.
Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, рішення Печерського районного суду міста Києва від 6 вересня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: