ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.12.2017Справа №910/19190/17
За позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд"
простягнення 10 366 984,41 грн.
Суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Мірошник С.Б. - представник за довіреністю № 131 від 01.11.17
від відповідача Сульженко А.Г. - представник за довіреністю б/н від 03.02.17
У судовому засіданні 13.12.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд" про стягнення 10 366 984,41 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок визнання недійсним нікчемного договору про внесення змін від 05.05.2015 до договору про депозитний вклад "Стандартний" №DU1223/2014-1 строком на 12 місяців +1 день в національній валюті (без капіталізації процентів) від 16.05.2014, за яким відповідачу при достроковому розірвані депозитного договору було здійснено необґрунтовану виплату у розмірі 6 582 418,22 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача різницю між сумою процентів за ставкою при поверненні вкладу в кінці строку депозиту та сумою процентів за ставкою при достроковому розірванні у розмірі 5 808 016,08 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 585 362,77 грн., процентів за договором (3% річних) у розмірі 411 971,33 грн. та індексу інфляції у розмірі 1 561 634,23 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2017 порушено провадження у справі № 910/19190/17 та призначено її до розгляду на 06.12.2017.
У судовому засіданні за участю представників сторін було оголошено перерву до 13.12.2017.
Ухвалами Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 суд відмовив Публічному акціонерному товариству "Банк Національний кредит" в задоволенні заяв №№ 1,2,3,4,5,6,7,8,9 щодо вжиття заходів забезпечення позову.
У судове засідання, призначене на 13.12.2017, з'явився представник позивача, який надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи та заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача неправомірно отримані кошти у розмірі 5 808 016,08 грн., суму нарахованої плати за користування відповідачем чужими коштами у розмірі 2 582 940,26 грн., 3 % річних у розмірі 307 427,04 грн. та інфляційні втрати у розмірі 58 542,16 грн.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Дослідивши заяву позивача, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вказана заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог.
Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.
Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.
Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з урахуванням поданої заяви та надав усні пояснення по суті спору.
Представника відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
16 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Національний кредит" (надалі - позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд" (надалі -відповідач, вкладник) був укладений договір про депозитний вклад "Стандартний" строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) № DU1223/2014-1 (надалі - договір).
Відповідно до п. 2.1 договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок №2615.2.001229.002/980 в ПАТ "Банк національний кредит", МФО 320702, грошові кошти в сумі 40 000 000,00 грн. в національній валюті, на умовах цього договору.
Пунктом 2.2 договору визначено, що депозит розміщується на строк з 16.05.2014 р. по 16.05.2015 включно; банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом у розмірі 17.00% річних (п. 2.3).
За змістом п. 3.7 договору вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання заяви про дострокове розірвання договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання дії договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику №260023011229/980 в Банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.
05 травня 2015 року між сторонами було укладено Договір про внесення змін до договору, яким пункт 3.7 договору було викладено в новій редакції: "Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банку за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника №260023011229/980, відкритий у Банку. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 17,0% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".
Цією ж датою відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове припинення дії договору та повернення грошових коштів разом з відсотками.
На виконання вимог Договору про внесення змін та з урахуванням поданої відповідачем заяви, банком було закрито депозит ТОВ "Укрщеббуд" та перераховано останньому з процентами за користування у розмірі 6 582 418,22 грн., що в подальшому були зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором та договором поруки перед позивачем, про що свідчать виписки по особовому рахунку відповідача.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 № 358 "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05.06.2015 № 114 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28.08.2015 № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 28.08.2015 № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" та делегування повноважень ліквідатора банку".
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (Закон) уповноважена особа Фонду гарантування зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.
31 серпня 2015 року розпочато процедуру ліквідації Банку та делеговано всі повноваження ліквідатора позивача, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Паламарчуку Віталію Віталійовичу строком на 1 рік з 31 серпня 2015 року до 31 серпня 2016 року включно.
Проведеною перевіркою уповноваженою особою Фонду гарантування було виявлено нікчемність договору про внесення змін до депозитного договору № DU1223/2014-1 від 16.05.2014, з тих мотивів, що банк у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі, який визначається як різниця між сумою процентів за ставкою (17%) при поверненні вкладу в кінці строку депозиту - 6 584 418,22 грн. та сумою процентів за ставкою (2%) при достроковому розірванні депозитного договору - 774 402,14 грн., тобто 6 584 418,22 грн. - 774 402,14 грн. = 5 808 016,08 грн.
Листом № 04-08/2568 від 27.11.2015 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Банку звернулася до відповідача із повідомленням про нікчемність договору про внесення змін від 05.05.2015 р. до Договору та з пропозицією повернути банку грошові кошти у розмірі 5 808 016,08 грн., проте, відповідач кошти не повернув.
У зв'язку із наявністю підстав для визнання недійсним нікчемного договору про внесення змін від 05.05.2015 р. до договору про депозитний вклад, позивач звернувся з відповідним позовом до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2016 у справі № 910/13651/16, яке набрало законної сили, було задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд" про визнання нікчемного правочину недійсним, а саме Договору про внесення змін від 05.05.2015 до договору про депозитний вклад.
Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, за твердженням позивача, у зв'язку з визнанням недійсним нікчемного Договору про внесення змін від 05.05.2015 до депозитного договору, у відповідача виник обов'язок по поверненню отриманого за недійсним правочином.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Відповідно до вимог ст. 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Діюче законодавство передбачає обов'язок відповідача повернути позивачу одержані за правочином кошти у зв'язку з визнанням недійсним нікчемного договору про внесення змін від 05.05.2015.
Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.
Згідно зі статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зокрема, щодо вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-2491цс15.
Як зазначалося вище, на виконання договору про внесення змін від 05.05.2015 позивачем було повернено депозит та перераховано відповідачу проценти за користування депозитом у розмірі 6 582 418,22 грн., що в подальшому були зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором та договором поруки перед позивачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи виписки по особовому рахунку відповідача.
Таким чином у зв'язку з визнанням недійсним нікчемного договору про внесення змін від 05.05.2015 за рішенням суду від 20.10.2016 у справі №910/13651/16, на підставі ст. 216 ЦК України у відповідача виник обов'язок по поверненню отриманого за нікчемним правочином, а саме різницю від суми неправомірно сплачених відповідачу відсотків без застосування заниженої ставки (6 582 418,22 грн.) та сумою, яка повинна була виплачуватись за зниженою відсотковою ставкою при достроковому розірванні депозитного договору за ініціативою вкладника (774 402,14 грн.), що становить 5 808 016,08 грн.
Відповідно до приписів ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Оскільки станом на момент вирішення спору по суті грошові кошти у розмірі 5 808 016,08 грн. відповідачем не повернені та доказів зворотного не надано, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині повернення відповідачем неправомірно отриманих коштів у сумі 5 808 016,08 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 58 542,16 грн. та 3% річних у розмірі 307 427,04 грн. нарахованих в період з 10.12.2015 по 13.09.2017, суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, у зв'язку з визнанням недійсним нікчемного правочину в судовому порядку, на підставі ст. 216 ЦК України та рішення суду у відповідача виник обов'язок з повернення отриманого за недійсним правочином.
Однак, ст. 216 та 1212 ЦК України не встановлено строк, протягом якого отримане за недійсним правочином має бути повернуто, тобто не встановлено строк виконання обов'язку з повернення отриманого.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
Отже, враховуючи приписи Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17.12.2013р. №14, суд звертає увагу позивача на те, що на перераховані грошові кошти безпідставно отримані на підставі ст.1212 ЦК України не можуть нараховуватись проценти річних та інфляційні втрати, оскільки такі кошти не можна вважати боргом, який виник внаслідок невиконання взятих на себе грошових зобов'язань, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України втрат від інфляції та 3% річних.
Щодо стягнення на підставі ст. 536 ЦК України відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2 582 940,26 грн. необхідно зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Пункт 6.2. постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснює, що підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Відсутність же одного з чинників розміру процентів не дає змоги застосувати ст. 536 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було визначено плату за користування чужими коштами на рівні встановленої облікової ставки НБУ за період нарахування на підставі приписів ст. 1048, 1054, 1061 ЦК України.
Відповідно до ст. 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Враховуючи те, що законом чи іншим актом цивільного законодавства не встановлений розмір процентів, які сторона за договором зобов'язана сплатити на користь іншого учасника правовідносин внаслідок визнання недійсним такого договору, суд приходить до висновком про те, що відносини сторін мають бути врегульовані правовими нормами Цивільного кодексу України, що регулюють подібні за змістом правовідносини.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Приймаючи до уваги вищевказані норми цивільного законодавства та те, що після набрання чинності судовим рішенням про визнання недійсним нікчемного договору від 05.05.2015 відповідач продовжує безпідставно користуватись коштами, перерахованими йому за вказаним договором, з нього підлягають стягненню на користь позивача проценти за користування цими коштами в період з 05.05.2015 по 13.09.2017.
Суд здійснив перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштів в період з 05.05.2015 по 13.09.2017 та встановив, що до стягнення з останнього підлягає сума коштів у розмірі 2 582 642, 02 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Крім того, суд звертає увагу на Лист Верховного суду України щодо аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві від 01.07.2014 року відповідно до якого зазначається, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.
Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання, відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 155 504,77 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 622 від 28.09.2017.
Згідно статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року - 1600 гривень.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
13.12.2017 позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду як заява про зменшення позовних вимог, у якій останній просив суд повернути суму надмірно сплаченого судового збору у розмірі 24 150,88 грн.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, враховуючи, що сума судового збору, яка підлягає сплаті позивачем за подання позовної заяви про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 8 756 940,26 грн. (в редакції заяви про уточнення позовних вимог) становить 131 354,10 грн. Беручи до уваги подане позивачем клопотання про повернення зайво сплаченого судового збору, суд дійшов висновку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернути Публічному акціонерному товариству "Банк Національний кредит" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 24 150,67 грн. сплачений на підставі платіжного доручення № 622 від 28.09.2017.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрщеббуд" (04073, м. Київ, вул.. Куренівська, 21-є, офіс 2; ідентифікаційний код 33106561) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58, ідентифікаційний код 20057663) заборгованість у розмірі 8 390 658 (вісім мільйонів триста дев'яносто тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 10 коп. та судовий збір у розмірі 125 859 (сто двадцять п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн. 87 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Повернути з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 24 150 (двадцять чотири тисячі сто п'ятдесят) грн. 67 коп. на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58, ідентифікаційний код 20057663), що був сплачений згідно платіжного доручення № 622 від 28.09.2017, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 18.12.2017
Суддя Пукшин Л.Г.