04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"11" грудня 2017 р. Справа№ 927/731/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Дідиченко М.А.
Калатай Н.Ф.
секретар Драчук Р.А.
за участю представників:
від позивача не з'явились
від відповідача Федоров Д.В. - дов. № 1-28/654 від 12.06.2017
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд»
на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 17.10.2017 (суддя Демидова М.О.)
у справі № 927/731/17
за позовом Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд»
до Чернігівської міської ради
про скасування рішення
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2017 у справі № 927/731/17 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, скасовуючи рішення органу, який не створювався відповідачем та не був йому підконтрольним і підзвітним, останній був неправомочним скасовувати рішення виконкому, розглядати і вирішувати дане питання, оскільки воно не віднесене Конституцією України, ЗУ «Про місцеве самоврядування» та іншими законами до його відання, отже діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Крім цього, на думку апелянта, оспорюване рішення відповідача порушує права позивача, як власника квартир в житловому будинку № 4 по вул. Просвіти (Освіти) у м. Чернігові.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 927/731/17 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Дідиченко М.А., Калатай Н.Ф.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» прийнято до провадження як одну апеляційну скаргу, розгляд справи призначено на 04.12.2017.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги відтак, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 04.12.2017 оголошено перерву на 11.12.2017.
В судове засіданні апеляційної інстанції 11.12.2017 з'явився представник відповідача, представник позивача не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Присутній в судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти розгляду справи за відсутності представника позивача.
Згідно абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 цієї ж постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).
Оскільки позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судовому засіданні заслуховувалися пояснення його представника, неявка останнього не перешкоджає вирішенню апеляційної скарги по суті, апеляційний суд вважав за необхідне справу розглянути за відсутності цього представника за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 11.12.2017 підтримав свої заперечення на доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарги не підлягають задоволенню.
Так, Приватне акціонерне товариство «Чернігвоблбуд» звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської міської ради про скасування рішень Чернігівської міської ради від 28.02.2017 №16/VII-30 «Про скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках». В обґрунтування своїх вимог зазначило, що на підставі п. 1.8. рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.04.1995 № 86 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, видачу ордерів, затвердження списків громадян, поставлених на квартоблік» Проектно-ремонтному будівельному орендному підприємству (ОП) «Чернігівоблбуд», правонаступником якого є позивач, було виділено квартири з № 1 по № 32 та з № 34 по № 40 по вул. Просвіти (Освіти) 4 в м. Чернігові. Цей житловий будинок № 4 по вул. Просвіти (Освіти) у м. Чернігові, за твердженням позивача, збудований за кошти згаданого орендного підприємства, а за позивачем зареєстроване право власності на квартири з № 1 по № 32 та з № 34 по № 40.
Скасовуючи положення п.1.8 рішення виконкому Чернігівської міської ради № 86 від 17.04.1995 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках», на думку позивача, Чернігівська міська рада вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки не наділена повноваженнями щодо скасування своїх попередніх рішень, такі рішення є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. Крім цього, за твердженнями позивача, вказані квартири ніколи не перебували у державній або комунальній власності, а є колективною власністю, відповідно оспорюване рішення відповідача порушує права позивача, як власника квартир у житловому будинку № 4 по вул. Просвіти (Освіти) у м. Чернігові.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що оскаржуване рішення міської ради є результатом волевиявлення колегіального представницького органу, що діє від імені територіальної громади та є формою заяви щодо певних обставин. В пункті 1.8 рішення містилась завідомо неправдива інформація про стан будівництва 40-квартирного будинку по вул. Просвіти, 4. При цьому, порядок і можливість виділення квартир та оформлення свідоцтв на право власності у незавершеному об'єкті житлового будівництва чинним законодавством, яке діяло на момент прийняття рішення виконавчим комітетом, не передбачався. На переконання відповідача, виконком міської ради народних депутатів не мав законних підстав надавати приписи бюро технічної інвентаризації щодо видачі свідоцтва про право власності на квартири з №1 по №32 та №34 по №40 по вул. Просвіти, 4. Крім цього, не існувала і сама юридична особа, зазначена у спірному рішенні, найменування якої відповідає «проектному ремонтно-будівельному орендному підприємству «Чернігівоблбуд». Позивач, який є правонаступником Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства «Чернігівоблбуд» не є суб'єктом, на якого поширюється дія п. 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995. На переконання відповідача, права та обов'язки позивача не можуть бути порушені внаслідок визнання даного рішення таким, що не відповідає Конституції України і законодавству України, а також скасування такого рішення. Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова у справі №750/4856/15-а від 15.09.2015 не встановлено жодних фактів, які мають значення для даної справи, оскільки предметом і підставою були інші рішення Чернігівської міської ради, які не стосуються п. 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995.
Заперечуючи проти відзиві на позовну заяву, позивач вказував, що оскаржуване рішення приймалося не виконавчим комітетом Чернігівської міської ради, а було прийнято виконавчим комітетом Чернігівської міської ради народних депутатів, який Чернігівською міською радою не створювався, а відтак не є і ніколи не був підконтрольним і підзвітним саме Чернігівській міській раді. Таким чином, скасовуючи рішення органу, який не створювався відповідачем і не був йому підконтрольним і підзвітним,а також скасування якого законом не віднесено до компетенції ради, адже воно є рішенням з питань, делегованих державою, а не з питань власних повноважень, Чернігівська міська рада в порушення ч. 2 ст. 19 Конституції України діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, це є підставою для визнання оскаржуваного рішення Чернігівської міської ради від 28.02.2017 незаконним та для його скасування.
Як встановлено матеріалами справи, 26.02.1990 рішенням Деснянського райвиконкому м. Чернігова № 58 зареєстровано Організацію орендарів Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного тресту «Чернігівоблбуд».
Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 18.10.1993 № 235 «Про реєстрацію підприємств, господарських товариств, громадських об'єднань» Чернігівське обласне проектне ремонтно-будівельне орендне підприємство «Чернігівоблбуд», створене відповідно до рішення організації орендарів, було перереєстровано.
Відповідно до п. 1.8 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках і в тих, які підлягають знесенню» (а.с. 69-70) Проектно-ремонтному будівельному орендному підприємству «Чернігівоблбуд» виділено житлову площу розміром 2643,71 кв. м., а саме квартири з № 1 по № 32 та з № 34 по № 40 по вул. Просвіти (Освіти), 4 в м. Чернігові, оскільки 40-квартирний будинок збудований за кошти орендного підприємства.
При цьому, рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 19.10.1999 № 268 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, видачу ордерів, затвердження списків громадян, поставлених на квартирний облік» (пунктом 16.2) було скасовано пункт 1.8 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86 про видачу свідоцтв на право власності на квартири №№ 32, 35, 38, 40 по вул. Просвіти, 4-А в м. Чернігові Закритому акціонерному товариству «Чернігівоблбуд».
Акт державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію об'єктів житлово-комунального призначення щодо 40-квартирного житлового будинку по вул. Освіти, 4-а загальною площею 2475, 3 кв. м., збудованого ЗАТ «Чернігівоблбуд», затверджено рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 25.01.2002 № 7 (а.с. 71-72).
В 2003 році Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним закритим акціонерним товариством «Чернігівоблбуд» зареєстроване право власності на зазначені в пункті 1.8 Рішення від 17.04.1995 № 86 квартири №№ 1, 2, 8, 13, 15, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 27, 28, 29, 30, 34, 37, 39. Копії відповідних свідоцтв про право власності від 08.01.2003 наявні в матеріалах справи.
При цьому, жодних належних та допустимих доказів реєстрації за позивачем права власності на решту квартир, зазначених в рішенні Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86, матеріали справи не містять.
Матеріалами справи встановлено, що 03.09.2004 Чернігівське обласне проектне ремонтно-будівельне закрите акціонерне товариство «Чернігівоблбуд», засноване 27.11.1995 в результаті викупу майна та шляхом перетворення Чернігівського обласного проектного ремонтно-будівельного орендного підприємства «Чернігівоблбуд», змінило найменування на Закрите акціонерне товариство «Чернігівоблбуд», яке, в свою чергу, 27.07.2011 змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Чернігівоблбуд». Вказані відомості підтверджені наявними у справі витягами зі статутів позивача та довідкою Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 11.05.2016 № 01-21/176 (а.с. 80).
Рішенням Чернігівської міської ради від 28.02.2017 №16/VII-30 «Про скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках» вищезгаданий п. 1.8 Рішення від 17.04.1995 № 86 з посиланням на ст. ст. 8, 47 Конституції України, ст.ст. 25, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» скасовано та визнано таким, що не відповідає Конституції України та чинному законодавству України.
Проект згаданого рішення внесено на розгляд пленарного засідання Чернігівської міської ради на підставі звернення від 22.02.2017 № 20 депутата міської ради Воробйова С.О. (а.с. 65), до якого разом з проектом рішення надана пояснювальна записка з нормативним обґрунтуванням необхідності розгляду цього питання та прийняття відповідного рішення.
За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав може бути, зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
В силу приписів ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, які можуть бути захищені, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами (ч. 3 ст. 10 вищезгаданого Закону).
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад згідно ч. 1 ст. 11 цього Закону є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ст. 59 цього Закону).
Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад визначаються приписами глави 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема в ст. 30 перелічені їх повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Так, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать як власні (самоврядні) повноваження, так і делеговані повноваження, серед яких облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням (п. 5); надання відповідно до закону громадянам, які потребують соціального захисту, безоплатного житла або за доступну для них плату (п. 6); здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності (п. 7); видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій (п. 8). Безпосередньо п. 2 п. «а» ст. 30 цього Закону до власних повноважень виконкомів віднесено облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.
Органи місцевого самоврядування на підставі ст.144 Конституції України в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
В мотивувальній частині Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) (пункти 4, 5) Конституційний Суд України дійшов висновків, що:
- органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України;
- органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію;
- зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції або законам України Конституції чи законам України).
Таким чином, закріплені в статті 144 Конституції України і статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. Вказаним Законом встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (ст. 25, ч. 4 ст. 59 цього Закону).
За приписами Закону України «Про місцеве самоврядування» рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (ч.9 ст. 59, п. 15 ч. 1 ст. 26).
Оспорюване рішення прийняте Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради народних депутатів, тобто саме виконавчим органом міської ради як органу місцевого самоврядування.
За таких обставин доводи позивача (апелянта) про відсутність у відповідача повноважень щодо скасування рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків. виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках і в тих, які підлягають знесенню» спростовуються вищезгаданими положеннями законодавчих актів, фактичними обставинами справи, відтак як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.
Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (ч. 1 ст. 393 ЦК України).
Таким чином, незаконним в судовому порядку може бути визнано та скасовано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов'язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Для визнання незаконним правового акту, зокрема, органу місцевого самоврядування, та його скасування мають існувати одночасно два фактори: невідповідність такого акту закону та порушення внаслідок його прийняття права власника.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985 (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР) органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене будь-якому іншому органу.
Як вбачається з матеріалів справи та рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках і в тих, які підлягають знесенню», підставою для прийняття вказаного рішення став висновок виконавчого комітету Чернігівської міської Ради народних депутатів про те, що будинок № 4 по вул. Освіти у м. Чернігові збудований за кошти орендного підприємства тресту «Чернігівоблбуд».
За приписами п. 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 за погодженням з Верховним Судом УРСР від 15.01.1966, яка була чинною відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12.09.1991, реєстрації підлягають усі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам народних депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.
Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, які знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 № 56, були чинні на момент створення в 1995 ЗАТ «Чернігівоблбуд» та отримання ним в статутний фонд об'єкту незавершеного будівництва, не передбачали обов'язкової державної реєстрації речових прав власності, а тільки реєстрацію об'єктів нерухомого майна.
Матеріалами справи встановлено, що фактично вищезгаданий будинок станом на дату прийняття Рішення від 17.04.1995 № 86 збудовано та введено в експлуатацію у встановленому законом порядку не було, адже Акт державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію об'єктів житлово-комунального призначення щодо збудованого ЗАТ «Чернігівоблбуд» 40-квартирного житлового будинку по вул. Освіти, 4-а загальною площею 2475, 3 кв. м., було затверджено рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 25.01.2002 № 7, тобто на сім років пізніше прийняття зазначеного рішення виконкому.
Як вище згадувалось, в 2003 році Чернігівським обласним проектним ремонтно-будівельним закритим акціонерним товариством «Чернігівоблбуд» зареєстроване право власності на зазначені в пункті 1.8 Рішення від 17.04.1995 № 86 квартири №№ 1, 2, 8, 13, 15, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 27, 28, 29, 30, 34, 37, 39. Копії відповідних свідоцтв про право власності від 08.01.2003 наявні в матеріалах справи.
При цьому, жодних належних та допустимих доказів реєстрації за позивачем права власності на решту квартир, зазначених в рішенні Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86, матеріали справи не містять.
З огляду на матеріали справи не можливо встановити, чи знаходилися станом на дату прийняття відповідачем оспорюваного рішення у власності позивача квартири, свідоцтва про право власності на які позивачем долучено до матеріалів справи.
Разом з тим, станом на дату прийняття оспорюваного рішення відповідача спірні квартири, право власності на які має намір захистити позивач, передані у власність фізичним особам, які володіють та користуються ними на відповідних підставах, цей факт позивач (апелянт) не заперечив, жодним чином не спростував.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави згідно ч. 2 ст. 3 Конституції України. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.
Перший протокол ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР й з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому, розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; та чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
З урахуванням фактичних обставин справи щодо факту порушення приписів закону під час прийняття рішення 1.8 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках і в тих, які підлягають знесенню» (передача не введеного в експлуатацію майна), а також враховуючи суспільний інтерес, який полягає у фактичному тривалому користуванні вказаними у рішенні квартирами за згодою позивача іншими фізичними особами, апеляційний суд погоджується із висновками місцевого господарського про наявність у відповідача усіх визначених законом підстав для скасування п. 1.8 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів від 17.04.1995 № 86.
Порушення відповідачем вимог закону під час прийняття оспорюваного рішення від 28.02.2017 №16/VII-30 «Про скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995 «Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках» відсутні.
Крім цього, судом враховано, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права власності на квартири, зазначені у рішенні Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995, відповідно, не надано будь-яких доказів порушення оспорюваним рішенням відповідача його прав як власника майна, відтак позовні вимоги як безпідставні та необґрунтовані не підлягають задоволенню.
Доводи апелянта (позивача) з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарг, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Чернігівоблбуд» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2017 у справі № 927/731/17 - без змін.
Матеріали справи № 927/731/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді М.А. Дідиченко
Н.Ф. Калатай