"14" грудня 2017 р. Справа № 922/2822/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.
при секретарі Курченко В.А.
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 10.05.2012 №38-2072/470)
відповідача - не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «Альтаир» (вх. №3347 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі №922/2822/17
за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», м. Харків
до Приватного підприємства фірми «Альтаир», м. Харків
про стягнення 97378,99 грн.,
У серпні 2017 року позивач, Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства фірми «Альтаир» про стягнення 97378,99 грн. заборгованості за договором постачання теплової енергії від 01.11.2001 №9398.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі №922/2822/17 (суддя - Аюпова Р.М.) стягнуто з Приватного підприємства фірми «Альтаир» заборгованість в сумі 97378,99 грн., 1600,00 грн. судового збору.
Приватне підприємство фірма «Альтаир» з вказаним рішенням не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення, прийняти нове , яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Свою скаргу відповідач обгрунтовує тим, що з 13.05.2016 підприємство відповідача перебуває в стані припинення, строк для заявлення кредиторами своїх вимог визначений до 20.07.2016. Оскільки позивач не звертався до відповідача в межах даного строку з вимогами про визнання кредиторських вимог, відповідач вважає, що ці вимоги погашені, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, заявлених позивачем у даній справі. До того ж, апелянтом зазначено, що у нього відсутній обов'язок щодо сплати заборгованості, оскільки він не перебував протягом спірного періоду в приміщенні, тепловою енергією не користувався, акти на підключення/відключення теплової енергії не підписував, а тому не був обізнаний про постачання теплової енергії в спірне приміщення.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 апеляційну скаргу призначено до розгляду на 20.11.2017.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 розгляд справи відкладено на 14.12.2017.
Представник позивача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення вимог апеляційної скарги, просила суд рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
14.12.2017 представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи, що явка сторін обов'язковою судом не визнавалась та враховуючи належне повідомлення учасників даної справи, а також достатність матеріалів справи для об'єктивного, повного та всебічного розгляду справи, колегія суддів зазначає, що неприбуття представника відповідача в судове засідання 14.12.2017 не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні та прийняття постанови.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Підставою для звернення до суду з даним позовом позивач визначає наявність заборгованості у відповідача за договором постачання теплової енергії від 01.11.2001 №9398.
Вказаний договір укладено 01.11.2001 року між КП «Харківські теплові мережі» (енергопостачальна організація) та ППФ «Альтаир» (споживач). За цим договором, енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді у потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.
Згідно схеми теплотраси, що перебуває на балансі споживача (додаток №2 до договору), нежитлове приміщення, до якого підключене опалення згідно договору, знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Чернишевського, 65, балансоутримувач - КЖЕП-2.
Нежитлове приміщення, яке, згідно договору купівлі-продажу №12-н/2000 від 07.12.2000, належить відповідачу у будівлі №65 по вул. Чернишевського, знаходиться на першому поверсі - кв.4.
Згідно актів підключення/відключення, підписаних представником КП «ХТМ» та балансоутримувачем, в опалювальні періоди - з жовтня 2014 по квітень 2015, з жовтня 2015 по квітень 2016, з жовтня 2016 по квітень 2017, у спірне приміщення постачалась теплова енергія.
У березні 2017 року, позивачем направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості у розмірі 156489,48 грн.
Відповідач заборгованість на сплатив, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що з 13.05.2016 він перебуває в стані припинення, про що є відповідне оголошення в бюлетені та міститься інформація в Єдиному державному реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Строк для пред'явлення вимог кредиторів визначений до 20.07.2016. Враховуючи, що він не отримував від позивача заяву про визнання його кредиторських вимог у строк до 20.07.2016, відповідач вважає, що ці вимоги погашені, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актами про підключення та про відключення опалення у житловому будинку, в якому розташовані приміщення відповідача за адресою: м. Харків, вул. Чернишевського, 65, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за отриману теплоенергію не виконав, а тому визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати за отриману теплоенергію за Договором від 01.11.2001р. Що стосується перебування відповідача у стані припинення за нормами статей 105, 110-112 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що укладений сторонами договір не містить умови про припинення зобов'язань, які з нього виникли, внаслідок початку процедури припинення споживача чи пропуску строку для заявлення вимог постачальника в процедурі такого припинення. Приписи ч. 5 ст. 105 ЦК України стосуються лише заявлення вимог кредиторами юридичної особи, що припиняється, у певні строки, з метою впорядкування процедури такого припинення, однак не пов'язують з пропуском відповідних строків жодних наслідків, крім права юридичної особи, що припиняється відмовитись розглядати відповідні вимоги. У такому разі, кредитор за жодних випадків не може бути позбавлений права звернутись за захистом своїх законних інтересів до суду, адже згідно ч. 2 ст. 12 ЦК України не здійснення особою свого права (у т.ч. у певний період часу) може бути підставою для припинення такого права виключно, якщо це передбачено законом.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Приватне підприємство фірма «Альтаир» з 13.05.2016 знаходиться в стані припинення. Строк, визначений для заявлення кредиторами своїх вимог - 20.07.2016. Головою ліквідаційної комісії визначено ОСОБА_2
Тобто, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції підприємство відповідача знаходилось в стані припинення, про що державним реєстратором розміщено відповідне оголошення та відповідні дані в містяться Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 86-110 т.1).
Нормами чинного законодавства встановлено спеціальний порядок виконання кредиторських зобов'язань юридичною особою, яка ліквідується.
Зокрема, за змістом статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті ліквідації, а за частиною 1 статті 110 того ж Кодексу юридична особа ліквідується серед іншого за рішенням її учасників.
Порядок ліквідації юридичної особи за рішення її учасників визначено статтею 111 ЦК України. Цією статтею передбачено, зокрема, що з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки.
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) заявляє вимоги та позови про стягнення заборгованості з боржників юридичної особи.
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов'язана повідомити учасників юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, про її участь в інших юридичних особах та/або надати відомості про створені нею господарські товариства, дочірні підприємства.
Під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо інвентаризації майна юридичної особи, що припиняється, а також майна її філій та представництв, дочірніх підприємств, господарських товариств, а також майна, що підтверджує її корпоративні права в інших юридичних особах, виявляє та вживає заходів щодо повернення майна, яке перебуває у третіх осіб.
У випадках, установлених законом, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує проведення незалежної оцінки майна юридичної особи, що припиняється.
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
Ліцензії, документи дозвільного характеру та інші документи, а також печатки та штампи, які підлягають поверненню органам державної влади, органам місцевого самоврядування, повертаються їм ліквідаційною комісією (ліквідатором).
Для проведення перевірок та визначення наявності або відсутності заборгованості із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує своєчасне надання органам доходів і зборів та Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування документів юридичної особи (її філій, представництв), у тому числі первинних документів, регістрів бухгалтерського та податкового обліку.
До моменту затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.
Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.
Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.
У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.
До затвердження ліквідаційного балансу ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає та подає органам доходів і зборів, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування звітність за останній звітний період.
Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія (ліквідатор) складає ліквідаційний баланс, забезпечує його затвердження учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, та забезпечує подання органам доходів і зборів.
Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.
Документи, що підлягають обов'язковому зберіганню, передаються в установленому законодавством порядку відповідним архівним установам.
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк.
В свою чергу, згідно зі статтею 112 ЦК України, у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.
Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.
Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.
Враховуючи наведене, перебуваючи в стані припинення за рішенням її учасників, юридична особа законодавчо обмежена у реалізації своїх прав та користуванні обов'язками, як і її контрагенти. Законодавцем передбачено спеціальний порядок пред'явлення своїх вимог кредиторами, встановлено певний спосіб захисту порушених прав кредиторів у випадку, коли боржник знаходиться у стані припинення (ліквідації).
З матеріалів справи вбачається, що позивач пропустив строк, визначений на пред'явлення своїх вимог до боржника, до 20.07.2016 не звернувся з вимогою про визнання вимог на суму 97378,99 грн.
Відтак, звертаючись до суду з позовом про стягнення цієї суми з відповідача, враховуючи знаходження останнього у процедурі ліквідації, у відповідності до приписів статті 111 ЦК України, позивачем невірно обрано спосіб захисту права, в порушення норм ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, оскільки таких способів захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора), норми статей 104-112 ЦК України не передбачають.
А способів захисту свого права, передбачених статтею 112 ЦК України, позивачем використано не було.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем обрано спосіб захисту порушених прав, який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин та суперечить статтям 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Зазначене не виключає можливість захистити позивачем свої права у встановлений статтями 104-112 ЦК України спосіб.
Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом було порушено норми матеріального та процесуального права, а тому, наявні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі №922/2822/17.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі
Як вбачається, оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає, та має бути скасовано, як таке, що прийнято при невірному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Відповідно, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, п.4 ч.1 ст. 104 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства фірми «Альтаир» задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 17.10.2017 у справі № 922/2822/17 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Повний текст постанови складено 18.12.17
Головуючий суддя Фоміна В. О.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Крестьянінов О.О.