33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 грудня 2017 року Справа № 924/676/17
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Петухов М.Г. , суддя Філіпова Т.Л.
при секретарі судового засідання Максютинська Д.В
за участю представників сторін:
позивача: представник не з'явився
відповідача: представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця Гринишен Валентина Дмитровича на рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.17р. у справі № 924/676/17 (суддя Гладюк Ю. В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Поділля-Плюс" м.Хмельницький
до відповідача Фізичної особи-підприємця Гринишен Валентина Дмитровича смт.Віньківці Хмельницька область
про стягнення 17 485,42 грн.
Публічне акціонерне товариство "Поділля-Плюс" (надалі - Позивач) звернулося з позовом (а.с. 2-3) до Фізичної особи-підприємця Гринишена Валентина Дмитровича (надалі - Відповідач) про стягнення 18485,42 грн.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 21 вересня 2017 року (а.с.68-70), з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, у позові задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи - підприємця Гринишена Валентина Дмитровича на користь публічного акціонерного товариства „Поділля - Плюс" 9 650 грн. боргу по орендній платі, 7 100 грн. штрафу та 1 440 грн. судового збору.
В обгрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначив, що сторонами було укладено договір оренди нежитлового приміщення (договір підписаний обома сторонами). Позивач на виконання умов договору передав відповідачу вказане у договорі приміщення, а відповідач прийняв його, що підтверджується актом прийому - передачі від 15 березня 2017 р. Періодом користування відповідачем орендованим приміщенням, з урахуванням дати підписання акту є середина березня - липень 2017 р. Кінцевий місяць визначається відповідно до наявного у справі акту прийому - передачі від 1 серпня 2017 р., за яким дане приміщення передано в оренду ОСОБА_3 (орендні відносини між сторонами припинено фактично).
Крім того, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач використовував орендоване приміщення протягом червня-липня 2017 року. При цьому суд послався на те, шо для визначення наявності орендних відносин має значення не лише фактичне використання майна орендарем, але й утримання такого майна за собою. Судом взято до уваги хронологію передачі майна (за актами від 15 березня 2017 року та від 1 серпня 2017 року), яка свідчить про утримання орендованого майна відповідачем у період, заявлений позивачем. Докази повернення майна оредодавцю у справі відсутні. Акт прийому - передачі, який і є належним та допустимим даказом повернення майна яке було предметом оренди між сторонами не складався.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Гринишен Валентин Дмитрович звернувся з апеляційною скаргою (а.с 96-98) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить поновити строки апеляційного оскарження, рішення господарського суду Хмельницької області від 21 вересня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічному акціонерному товариству "Поділля-Плюс" відмовити. Крім того, апелянт просить звільнити його від сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», посилаючись на те, що він є інвалідом ІІ групи довічно.
Апеляційну скаргу відповідач обгрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, оскільки при його прийнятті суд не в повному обсязі з'ясував усі обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, що у свою чергу стало причиною порушення норм матеріального та процесуального права та призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги та не було досліджено в суді факти, що призвело до прийняття необгрунтованого та неправомірного рішення.
Скаржник зазначає, що орендоване приміщення було звільнено фізичною особою-підприємцем Гринишеним В.Д. у червні 2017 року, таким чином орендоване приміщення не використовується з червня 2017 року, та останньому було обмежено доступ до даного приміщення із сторони Орендодавця, а тому вважає, що за підстав невикористання даного приміщення з червня 2017 року, стягнення з Відповідача орендної плати за червень та липень 2017 року є безпідставними.
Крім того, скаржник вважає, що місцевим господарським судом, не було зроблено висновків щодо того, чи пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, із матеріалами кримінального провадження, що порушено на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.09.2017р, а також чи можливий розгляд даної справи без висновків, що будуть зроблені в межах кримінального провадження.
Також апелянт посилається на порушення судом його права на повний, об»єктивний та справедливий розгляд справи внаслідок відхилення клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 09 листопада 2017 року скаржнику поновлено строк апеляційного оскарження, апеляційну скаргу прийнято до проовадження, розгляд справи призначено на 13 грудня 2017 року на 10 годину (а.с. 95).
22.11.2017р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу (а.с. 108) від Публічного акціонерного товариства "Поділля-Плюс", в якому останній зазначає, що погоджується із рішенням суду першої інстанції, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Крім того, Позивач, не погоджується з твердженнями Фізичної особи-підприємця Гринишена Валентина Дмитровича про те, що орендоване приміщення було звільнено в червні 2017 році, зазначає, що в матеріалах справи наявні документи про те, що договірні відносини з ним було розірвано тільки з 01.08.2017р. як і вказано в позові та в рішенні господарського суду Хмельницької області.
В судовому засіданні 13 грудня 2017 року представники сторін не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення поштових відправлень.
Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з абз. 3 пп. 3.9.2 пп. 3.9 пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами), неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином учасників судового процесу про дату, час та місце проведення судового засідання.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивач та відповідач вважаються повідомлені про час і місце розгляду апеляційним судом даної справи.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.
Згідно із ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 15 березня 2017 року між сторонами укладено договір № 11/17, в силу якого наймодавець (позивач) зобов'язується передати, а наймач (відповідач) зобов'язується прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13, площею 71, 0 кв.м., поверх другий, виробничі корпуса.
За п. 4.2. договору враховуючи розмір орендованої площі місячна орендна плата складає 3 550 грн. Орендна плата сплачується - за перший місяць оренди протягом трьох днів з моменту укладення договору оренди. Орендна плата за перший місяць оренди розраховується виходячи з фактичної кількості днів оренди в перший місяць оренди; за кожен поточний місяць оренди (крім першого) щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця у розмірі встановленому у п. п. 4.1, 4.2 договору шляхом сплати готівкою в касу підприємства або в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок наймодавця на підставі наданих ним рахунків (п. 4.3.). Окрім орендної плати наймач зобов'язаний щомісяця відшкодовувати витрати на комунальні послуги, експлуатаційні витрати та вивіз сміття за виставленими рахунками (п. 4.4.).
У випадку прострочення оплати платежів, передбачених розділом 4 договору - оренди та комунальних платежів, протягом 30 днів додатково сплачується штраф в розмірі місячної орендної плати (п. 9.2.1).
Договір підписаний обома сторонами.
15 березня 2017 року сторони підписали акт прийому - передачі приміщення, що є об'єктом вищевказаного договору оренди, за яким позивач передав, а відповідач прийняв на умовах оренди вищевідмічене приміщення.
Позивачем було надано: рахунок від 28 квітня 2017 року, на ім'я відповідача за відшкодування комунальних витрат на суму 367, 71 грн.; вимога позивача від 7 червня 2017 року, адресована відповідачу про оплату боргу; повідомлення від 1 серпня 2017р. про розірвання договору від 15 березня 2017 року, адресоване відповідачу; акт прийому - передачі від 1 серпня 2017 року про передачу приміщення у м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 3 поверх другий позивачем в оренду ОСОБА_3; договір оренди приміщення у м. Хмельницький, вул. Тернопільська, 13, за котрим це приміщення передано ОСОБА_3
У зв'язку з тим, що вимога про оплату боргу відповідачем не виконана, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Аналізуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наступне.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом позову є стягнення боргу згідно договору оренди.
Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Беручи до уваги умови Договору, які встановлюють обов'язок проведення сплати орендної плати за перший місяць оренди протягом трьох днів з моменту укладення договору оренди та за кожен поточний місяць оренди (крім першого) щомісячно не пізніше 20 числа поточного місяця, та відсутність будь-яких доказів проведення даної оплати відповідачем, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про стягнення 9650 грн. основного боргу підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.
Колегією суддів не беруться до уваги доводи відповідача щодо невикористання орендованого приміщення з червня 2017 року, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що нежитлове приміщення по спірному договору передано відповідачу по акту прийому-передачі від 15.03.2017 (а.с. 10).
Відповідно до пунктів 3.5 договору найму №11-17 від 15.03.2017, після закінчення строку оренди та у випадку дострокового розірвання договору , наймач зобов'язаний повернути наймодавцю, згідно акту прийому-передачі орендовані приміщення протягом 3-х робочих днів з моменту закінчення строку оренди ч та з моменту підписання угоди про розірвання договору відповідно.
Вищевказані положення договору кореспондуються із вимогами щодо оренди майна, передбаченими главою 58 Цивільного кодексу України.
Зокрема, за приписами статті 785 названого Кодексу у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до приписів частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Разом з тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо повернення позивачу майна у передбачений договором та законодавством спосіб. Із матеріалів справи вбачається, що фактичне припинення між сторонами орендних відносин відбулося внаслідок передачі майна в оренду ОСОБА_3, що підтверджується актом прийому - передачі від 1 серпня 2017 р.
Колегія суддів, розглянувши доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі щодо необхідності дослідження матеріалів за фактом звернення його до правоохоронних органів (про одночасну здачу приміщення двом орендарям), вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, так як наявність чи відсутність договірних правовідносин позивача із іншими орендарями не відноситься до предмету спору у даній справі, а відтак не підлягає дослідженню господарським судом.
Розглядаючи позовну вимогу про стягнення 7100 штрафу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Враховуючи вказані законодавчі положення, неустойка (штраф та пеня) є договірними способом забезпечення зобов'язання, а тому наявність у договорі п. 9.2.1., що передбачає застосування штрафу є підставою для задоволення позову, в частині стягнення останнього.
Перевіривши розрахунок суми штрафу, колегія суддів вважає його арифметично вірним. При цьому колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо неправомірності його застосування, так як оренда плата вноситься щомісячно, то і кожен випадок прострочення платежу понад тридцять днів є підставою для нарахування штрафу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення 367,71 грн. комунальних послуг та 367,71 грн. штрафу за їх несплату, та звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують наявність встановлених відповідних тарифів, порядку їх нарахування та базових величин їх нарахування, а також відповідних розрахунків.
Щодо доводів відповідача, викладених у апеляційній скарзі, відносно порушення судом його права на повний, об'єктивний та справедливий розгляд справи внаслідок відхилення клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів звертає увагу на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що місцевим господарським судом розгляд справи відкладався тричі, в тому числі за клопотанням відповідача - 14.08.2017 (а.с. 48-49), 31.08.2017 (а.с. 54-56) та 11.09.2017 (а.с. 57-59).
Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання відповідачем у справі додаткових доказів.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 Рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі „Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі „Смірнова проти України").
Таким чином, зважаючи на неодноразове відкладення розгляду справи через неявку відповідача, для надання можливості останньому як учаснику судового процесу реалізувати свої процесуальні права, а також сплив строку розгляду спору, передбачений ст. 69 ГПК України, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відхилення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та констатує, що доводи відповідача щодо порушення судом його права на повний, об'єктивний та справедливий розгляд справи не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гринишена Валентина Дмитровича від 01.11.17р. на рішення господарського суду Хмельницької області від 21.09.2017 у справі № 924/676/17 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Хмельницької області від 21 вересня 2017 року у справі №924/676/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу №924/676/17 повернути господарському суду Хмельницької області.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Філіпова Т.Л.