61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
14.12.2017 Справа № 905/2748/17
Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: Фізичної особи-підприємця Чаплигіної Тетяни Миколаївни, м.Курахове, Донецька область
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилком-Сервіс", м.Курахове, Донецька область
про стягнення заборгованості в сумі 107000,00грн., неустойки в сумі 17752,68 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.
У судовому засідання 14.12.2017 суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Фізична особа-підприємець Чаплигіна Тетяна Миколаївна, м.Курахове, Донецька область звернулась до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилком-Сервіс", м.Курахове, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 107000,00грн., неустойки в сумі 17752,68 грн.
Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №240915БР від 24.09.2015р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені.
Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 15, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст.509, 525, 526, 527, 530, 548, 599, 625, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України.
На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи (у копіях): договір поставки №09-17/Ж-С від 06.03.2017; специфікації №1 від 24.04.2017, №2 від 10.05.2017; рахунки №005 від 04.04.2017, №010 від 10.05.2017; видаткові накладні №007 від 24.04.2017, №009 від 10.05.2017; платіжні доручення №460 від 11.05.2017, №482 від 13.05.2017, №510 від 19.05.2017, №607 від 09.06.2017, №609 від 12.06.2017, №630 від 15.06.2017, №669 від 27.06.2017, №1260 від 26.10.2017, №1287 від 31.10.2017, №1404 від 15.11.2017, №1429 від 20.11.2017, №1437 від 21.11.2017, №1456 від 22.11.2017, №1465 від 23.11.2017, №1482 від 24.11.2017; акт звірки взаємних розрахунків від 07.09.2017, претензю №1 від 11.09.2017.
Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи: довідку на підтвердження відсутності в господарських судах України або іншому органі, який в межах своєї компетенції вирішує спори, справи з даного спору та відсутності рішення цих органів з такого спору.
11.12.2017 на адресу суду від позивача надійшли оригінали документів додані до позовної заяви, для огляду у судовому засіданні.
12.12.2017 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав заборгованість та просив суд відмовити позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, звільнити від сплати неустойки у розмірі 17752,68грн., розстрочити виконання рішення на один рік на умовах поетапної щомісячної оплати, також надав додаткові документи, зокрема: акт-звірки взаємних розрахунків, підписаний обома сторонами, докази часткових оплат.
Представник позивача у судове засідання 14.12.2017 не з'явився. 11.12.2017 на адресу суду надіслав заяву, в якій просив суд розглянути та закінчити справу за відсутності представника позивача.
Відповідач у судове засідання 14.12.2017 не з'явився, 13.12.2017 на електронну адресу суду надіслав заяву про перенесення розгляду справи.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису. Усі процесуальні документи, які надаються до суду електронною поштою повинні бути скріпленні електронним цифровим підписом, відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".
Проте, вказані електронні документи не відповідають вимогам вказаної норми закону, а тому, не підлягають оцінки судом в порядку Господарського процесуального законодавства України.
Розглянувши матеріали справи, суд
06.03.2017 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №19-17/Ж-С (далі договір), згідно п. 1.1 якого, постачальник зобов'язався в порядку та на умовах цього договору передати у власність покупця товар для використання його у господарській діяльності , а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити за нього грошову суму.
Відповідно до п. 3.1 договору, ціна на товар, переданий за цим договором у власність покупця, визначаються у специфікації та вказується за одиницю товару без ПДВ та без урахування вартості доставки.
Оплата товару здійснюється покупцем шляхом внесення на розрахунковий рахунок постачальника 100% передоплати, протягом 2 робочих днів після виставлення постачальником рахунку на оплату (п. 4.1 договору).
Пунктами 5.1, 5.2 договору передбачено, що товар за цим договором поставляється окремими партіями відповідно до накладних на підставі заявок покупця, протягом 2-х робочих днів за наявності продукції на складі заводу-виробника. Перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі партії товару покупцю. Обов'язок постачальника передати товар покупцеві вважається виконаним у момент фактичного надання товару в розпорядження покупця.
Відповідно до п. 7.2 договору, у разі порушення строків оплати покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами пункту 10.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2017.
Сторони підписали специфікації №1 від 24.04.2017, №2 від 10.05.2017 до договору, в яких узгодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість продукції.
На виконання умов договору, позивач поставив товар відповідачу на суму 269713,38грн., що підтверджується видатковими накладними №007 від 24.04.2017, №009 від 10.05.2017.
Дані накладні були підписані та скріплені печатками сторін.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати поставленого товару, позивач направив відповідачу претензію №1 від 11.09.2017 про сплату заборгованості та неустойки, яку останній залишив без задоволення.
У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №09-17/Ж-С від 06.03.2017, та стягненні неустойки.
Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №09-17/Ж-С від 06.03.2017.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.
Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.
Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №09-17/Ж-С від 06.03.2017 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.
Як було встановлено судом, сторони визначили в п. 4.1 договору, що оплата товару здійснюється покупцем шляхом внесення на розрахунковий рахунок постачальника 100% передоплати, протягом 2 робочих днів після виставлення постачальником рахунку на оплату.
Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлений товар відповідно до умов договору поставки №09-17/Ж-С від 06.03.2017 за вищезазначеними видатковими накладними за рахунками №005 від 04.04.2017 та №010 від 10.05.2017.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 269713,38грн.
Факт отримання товару за вказаними накладними відповідачем під час розгляду справи не спростовано та визнано у відзиві на позовну заяву.
Відповідач своє зобов'язання з оплати поставленого товару виконав частково.
Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.
Позивач у позовній заяві просить стягнути заборгованість в сумі 107000,00грн.
Під час розгляду справи, суд встановив, що відповідач 30.11.2017 та 07.12.2017 частково сплатив суму основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями №1504, №1550 на суму 10000,00грн.
Пунктом 1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Оскільки часткова сплата суми основного боргу в розмірі 10000,00грн. була здійснена після звернення із розглядуваним позовом до суду, яке відбулося 27.11.2017 (згідно експрес-накладної), таке усунення існування предмету спору у зв'язку із його врегулюванням сторонами зумовлює припинення провадження у справі відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 4.4 Постанови Пленуму Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. №18.
Таким чином, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 10000,00грн.
З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 97000,00грн.
Позивачем нараховано та заявлено до стягнення неустойку у вигляді пені в розмірі 17752,68грн. за період з 12.05.2017 по 27.11.2017.
Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.2 договору, у разі порушення строків оплати покупець зобов'язується сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд враховує, що в договорі сторони встановили строк та порядок оплати за товар, а саме 100% передоплати, протягом 2 робочих днів після виставлення постачальником рахунку на оплату. Оскільки, позивач поставив товар без попередньої оплати, суд враховує положення ст. 692 Цивільного кодексу України та вважає, що право вимоги за видатковими накладними №007 від 24.04.2017, №009 від 10.05.2017 виникло 25.04.2017 та 11.05.2017 відповідно.
Перевіривши арифметичний розрахунок пені, періоди, правові підстави, порядок її нарахування, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлені дані позовні вимоги.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив звільнити його від сплати неустойки у розмірі 17752,68грн., у зв'язку, зокрема, зі скрутним фінансовим становищем, наявністю дебіторської заборгованості.
Згідно з ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Як встановлено судом, позивачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено жодними доказами факту виникнення в нього збитків внаслідок допущення прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №09-17/Ж-С від 06.03.2017.
При цьому, як встановлено судом, що відповідач здійснив часткову оплату заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи.
За таких обставин, враховуючи надані до матеріалів справи докази, приймаючи до уваги часткові оплати заборгованості, а також відсутність відомостей щодо понесення позивачем у зв'язку з цим збитків, суд дійшов висновку про наявність виняткових підстав для зменшення розміру заявленого до стягнення позивачем розміру пені на 50%, в результаті чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 8876,34грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені в розмірі 8876,34грн.
За висновками суду, обставини, якими відповідач обґрунтовує клопотання про розстрочку виконання судового рішення, є майже тотожними обставинам, які були враховані судом при зменшенні заявленого позивачем до стягнення розміру пені. При цьому, відсутність у відповідача необхідних грошових коштів не може бути підставою для відстрочки виконання судового рішення.
Одночасно, наведений у відзиві відповідачем строк розстрочки на 1 рік жодним чином не обґрунтований та є лише припущеннями відповідача.
За таких обставин, приймаючи до уваги матеріальні інтереси позивача, клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, про розстрочку виконання судового рішення на 1 рік підлягає залишенню без задоволення.
У позовній заяві позивач також просив вжити заходів по забезпеченню позову та накласти арешт на грошові кошти відповідача.
В обґрунтування вимоги про забезпечення позову позивач посилався на те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх обов'язків передбачених договором поставки, у зв'язку з чим, на думку позивача, є підстави вважати, що невжиття заходів щодо накладення арешту на майно та грошові суми може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
За приписами ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Як зазначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
В контексті зазначених роз'яснень суд вважає, що задоволення заяви про забезпечення позову не відповідає вимогам розумності, обґрунтованості та адекватності.
Оскільки позивачем не подано доказів на підтвердження імовірності невиконання рішення суду відповідачем у майбутньому чи здійснення останнім будь-яких дій, спрямованих на ухилення від такого виконання, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, при розподілі судових витрат, судом встановлено, що всупереч приписам ст.4 ЗУ «Про судовий збір» за подання заяви про забезпечення позову позивачем не було сплачено судовий збір в сумі 800грн. (0,5 розміру мінімальної заробітної плати).
У відповідності до п.2.22 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» господарським процесуальним законодавством не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), внаслідок чого суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із ст.49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.
Отже, з огляду на висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір в розмірі 800грн. підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 59, 66, 80, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Чаплигіної Тетяни Миколаївни, м.Курахове, Донецька область до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилком-Сервіс", м.Курахове, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 107000,00грн., неустойки в сумі 17752,68 грн. задовольнити частково.
Припинити провадження в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилком-Сервіс", м.Курахове, Донецька область суми основного боргу у розмірі 10000,00грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жилком-Сервіс" (85612, Донецька область, м. Курахове, пр. Запорізький, 37, код ЄДРПОУМ 38588651, р/р 26002051829357 у ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 335496) на користь Фізичної особи-підприємця Чаплигіної Тетяни Миколаївни (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО335496) заборгованість у розмірі 97000,00грн., пеню в розмірі 8876,34грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1721,29грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чаплигіної Тетяни Миколаївни (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО335496) на користь Державного бюджету України (стягувач Державна судова адміністрація України, 01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795, рахунок №31215256700001 у Головному управлінні Державної казначейської служби України у м.Києві, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030106 «Судовий збір (стягувачем є Державна судова адміністрація України») судовий збір у розмірі 800грн. за подання заяви про забезпечення позову.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 14.12.2017 прийнято та підписано повний текст рішення.
Суддя Я.О. Левшина