ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
13 грудня 2017 року № 826/10785/17
Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у місті Києві
про визнання протиправним та скасування наказ, зобов'язання поновити на штатній посаді, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (надалі- ГУ Нацполіції у м.Києві, відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Нацполіції у м.Києві від 27.07.2017р. № 786о/с в частині призначення ОСОБА_1 (М-050237) на посаду «старшого слідчого» слідчого відділення відділу поліції № 4 (з обслуговуванням житлового масиву «Березняки») Дніпровського управління поліції з посадовим окладом 2600,00 грн., звільнивши з посади старшого слідчого управління; поновити ОСОБА_1 на штатній посаді старшого слідчого управління Нацполіції у м.Києві, передбаченій штатом, що затверджений наказом Нацполіції № 164 дск від 24.02.2016 р. з 27.07.2017р.; стягнути (зобов'язати нарахувати та виплатити) різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи з 27.07.2017р. по день виконання судового рішення; стягнути на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної школи у розмірі 153697,50 грн.; допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на штатній посаді «старшого слідчого» слідчого управління Національної поліції у м.Києві, передбаченій штатом, що затверджений наказом Національної поліції № 164 дск від 24.02.2016р. з 27.07.2017р. та стягнення різниці в заробітку (грошовому забезпеченні) за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що оскаржуваний наказ про переведення на нпижчу посаду ОСОБА_1 прийнятий відповідачем протиправно, оскільки переведення позивача на нижчу посаду є необґрунтованим та здійснений в порушення норм законодавства.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав зазначених в письмових запереченнях, які наявні в матеріалах справи, у яких останній покликався на те, що наказ № 786о/с від 27.07.2017р. виданий в межах повноважень керівника поліції з дотриманням прав та інтересів позивача.
На підставі ч.6 ст.128 КАС України суд дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Національної поліції в м. Києві № 457 о/с від 17.05.2016р. ОСОБА_1 звільнено з посади старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві та призначення на посаду старшого слідчого відділення відділу поліції № 1 (з обслуговування житлового масиву «Лісовий», селища Биківня та військового містечка № 16) Деснянського управління поліції.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2017 року у справі №826/9400/16 задоволено у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, начальника голови Національної поліції України - начальника Головного управління Національної поліції у м.Києві підполковника поліції Крищенка Андрія Євгенійовича про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В частині поновлення на роботі рішення суду звернуто до негайного виконання.
26.05.2017р. ГУ Нацполіції у м.Києві видано наказ № 501 о/с «Щодо особового складу» за підписом Крищенка А.Є., відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді.
При цьому 27.07.2017р. начальником ГУ Нацполіції у м.Києві половником поліції Крищенком А.Є. видано наказ № 786о/с «Щодо особового складу», яким ОСОБА_1 звільнено з посади «старшого слідчого» слідчого управління та призначено на посаду «старшого слідчого» слідчого відділення відділу поліції №4 (з обслуговування житлового масиву «Березняки»).
У якості правової підстави для прийняття оскаржуваного наказу, відповідачем було зазначено п. 2 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» (для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби) та доповідну записку тимчасово виконуючого обов'язки начальника слідчого управління полковника поліції Соловйова Е.П. від 26.07.2017р.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, врегульовано Законом України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII).
Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.
Пунктом 8 частини десятої статті 62 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Закон № 580-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, не містить визначення поняття «рівнозначна посада». Водночас слід враховувати положення частини першої статті 59 Закону № 580-VIII, згідно з якою служба в поліції є державною службою особливого характеру.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» 10 грудня 2015 року № 889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Згідно з частинами першою та другою статті 51 Закону України «Про державну службу» посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади.
З метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється: 1) на всю територію України; 2) на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя; 3) на територію одного або кількох районів, міст обласного значення.
Так відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», розмір посадового окладу старшого слідчого в ГУ поліції в м.Києві складає 2700,00 грн. (додаток № 4 «Схема посадових окладів поліцейського апарату головних управлінь Національної поліції»), в той час, як розмір окладу старшого слідчого в поліцейському управлінні складає 2600,00 грн. (додаток № 7 «Схема посадових окладів поліцейського апарату головних управлінь Національної поліції»).
Вимога щодо наявності присвоєного спеціального звання "полковник міліції" при заміщенні на посади в тих чи інших органах Нацполіції не означає про рівнозначність таких посад.
У Законі № 580-VIII йдеться про можливість переміщення поліцейського по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей (пункт 8 частини десятої статті 62 Закону).
Крім того, суд звертає увагу на те, що положеннями Закону № 580-VIII визначені й інші умови, які мають бути дотримані про здійсненні переміщення працівника на підставі приписів п. 2 ч. 1 статті 65 такого Закону.
Так, відповідно до п. 8 ч. 10 ст. 62 Закону № 580-VIII, яка визначає гарантії професійної діяльності поліцейського, поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов'язків та своїх професійних, особистих якостей.
Водночас, з наявних матеріалів справи вбачається, що ГУ Нацполіції у м.Києві не встановлювались такі результати виконання покладених на позивача обов'язків та/або його професійні, особисті якості, які б давали підстави для переміщення його на іншу посаду.
Також, суд звертає увагу, що ч. 9 ст.65 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.
При цьому Закон України «Про Національну поліцію» не визначає та не розкриває поняття «переміщення» та «переведення» на відміну від Кодексу законів про працю України.
В судовій практиці Верховного Суду України неодноразово було відображено положення про те, що за загальним правилом, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі. Вказана позиція, зокрема, закріплена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року по справі № 21-8а15.
Відповідно до вимог статті 32 Кодексу законів про працю України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.
Між тим, виходячи зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що фактично позивача без наявності його згоди було переведено у іншу місцевість, що прямо суперечить наведеним положенням спеціального та загального законодавства та додатково до зазначеного вище свідчить про протиправність оскаржуваного наказу відповідача № 786 о/с від 27 липня 2017 року.
Таким чином суд визнає обґрунтованими позовні вимоги позивача щодо визнання такого наказу протиправним та його скасування.
Згідно з ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на зазначене, підлягають задоволенню і похідні від вказаних вище позовні вимоги позивача про її поновлення на посаді старшого слідчого управління Нацполіції у м.Києві, передбаченій штатом, що затверджений наказом Нацполіції № 164 дск від 24.02.2016 р.
При цьому, згідно з п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Отже, наказ Національної поліції України № 786 о/с від 27 липня 2017 року підлягає скасуванню саме з моменту його прийняття, а саме з 27.07.2017р.
Щодо вимоги позивача про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої діями відповідачів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
У відповідності до ч.1,2,4 ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, суду необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, протиправну поведінку, розмір шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та шкодою, вину відповідача. На позивача покладено обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв'язку між порушенням та шкодою.
Згідно ст.22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
В той же час, пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. № 4 закріплено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
При цьому, абзацом другим пункту 5 зазначеної постанови закріплено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
У той же час, у спірних правовідносинах позивачем не доведено і належними доказами не підтверджено, а судом не встановлено обставин завдання позивачу відповідачем моральної шкоди, отже вимога про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено відповідно до вимог ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність оскаржуваного рішення, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69-71, 158 - 163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Нацполіції у м.Києві від 27.07.2017р. № 786о/с в частині призначення ОСОБА_1 (М-050237) на посаду «старшого слідчого» слідчого відділення відділу поліції № 4 (з обслуговуванням житлового масиву «Березняки») Дніпровського управління поліції з посадовим окладом 2600,00 грн., звільнивши з посади старшого слідчого управління.
Поновити ОСОБА_1 на штатній посаді старшого слідчого управління Нацполіції у м.Києві, передбаченій штатом, що затверджений наказом Нацполіції № 164 дск від 24.02.2016 р. з 27.07.2017р.
Стягнути (зобов'язати нарахувати та виплатити) різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи з 27.07.2017р. по день виконання судового рішення.
Звернути постанову до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді «старшого слідчого» слідчого управління Національної поліції у м.Києві, передбаченій штатом, що затверджений наказом Національної поліції № 164 дск від 24.02.2016р. з 27.07.2017р. та стягнення різниці в заробітку (грошовому забезпеченні) за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць.
В частині інших позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя І.В. Смолій