Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
11 грудня 2017 року Справа № П/811/2066/17
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Сагуна А.В.;
за участю секретаря судового засідання - Гуріної І.С.;
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - не зявився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (в подальшому - ОСОБА_1 або позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (в подальшому - ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області або відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області № О-8830/0-6965/0/6-17 від 29.05.2017
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати дозвіл ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за заявою позивача від 28 квітня 2017 року.
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за заявою позивача від 28 квітня 2017 року, не наводячи жодної обставини, визначеної ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, як підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Представник відповідача правом подачі письмових заперечень не скористався.
В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 43-44).
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що 28.04.2017 позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Шпаківської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (а.с. 6).
До заяви були долучені документи, згідно додатку (а.с.6-10).
Листом відповідача від 29 травня 2017 року № О-8830/0-6965/0/6-17 повідомлено позивача про відсутність підстав для надання дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку з тим, позивачем не обґрунтовано відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з урахуванням складу угідь "пасовища" та не надано інформацію про забезпечення жителів територіальної громади пасовищами загального користування (а.с. 11).
Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується.
Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У відповідності до п."б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
При цьому, з огляду на зміст пп."в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
На підставі п."б" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.1, 7 ст.5 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 р. №742-IV для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про наявність у позивача можливості отримати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства, із земель державної власності сільськогосподарського призначення, однак за умови, якщо такого права вона не використала раніше.
Відповідач до справи не надав доказів того, що позивач використав раніше таке право.
Згідно з ч.4 ст.122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Проаналізувавши норми Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 та Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене Наказом Міністрества регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03 лютого 2015 року № 14, суд дійшов висновку про наявність у відповідача повноважень щодо надання громадянам дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.ч.6, 7 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Виходячи з аналізу вказаних законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд приходить до висновку, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
З огляду на викладене, при зверненні до відповідача з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач подав всі необхідні документи, передбачені нормами Земельного кодексу України, а тому суд дійшов висновку про протиправність такої відмови.
Натомість, позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 29 травня 2017 року № О-8830/0-6965/0/6-17.
Пунктом 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, визначено, що Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання. Підпунктом 11 пункту 11 наведеного вище Положення передбачено, що начальник Головного управління, зокрема, підписує накази Головного управління.
З огляду на викладене, чинним законодавством України передбачена єдина форма рішення, що приймається територіальними органами Держгеокадастру, за результатами розгляду заяв про надання земельних ділянок, - це наказ.
Відмова відповідача, оформлена ним у формі листа, наказу чи у будь якій іншій формі, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 29 травня 2017 року О-8830/0-6965/0/6-17 необхідно відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Оскільки заява позивача від 28.04.2017 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою розглянута з порушенням норм Земельного кодексу України, а тому для повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області стосовно відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою викладені у формі листа від 29 травня 2017 року № О-8830/0-6965/0/6-17.
Що стосується позовної вимоги, в якій позивач просить зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надати дозвіл ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1) на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за заявою позивача від 28 квітня 2017 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішення питань щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою належить до виключної компетенції відповідача.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
У відповідності з Рекомендаціями № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13, а згідно з статтею 244-2 КАС України суд зобов'язаний привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги в частини зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Разом з тим, суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 28.04.2017 та прийняти рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, з огляду на наступне.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Оскільки є заява позивача від 28.04.2017 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою розглянута з порушенням норм Земельного кодексу України, а тому відповідач зобов'язаний знову розглянути дану заяву.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 28.04.2017, оскільки саме по собі судове рішення про визнання відмови у наданні дозволу протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття останнім вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
При цьому суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії відповідача.
Судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 640 грн. стягнути з відповідача на користь позивача.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 94, 158 - 163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність викладену у листі № О-8830/0-6965/0/6-17 від 29.05.2017.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.04.2017 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області у розмірі 640 грн. (шістсот сорок грн.)
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі відкладення складання постанови в повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанову складено в повному обсязі - 14.12.2017.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду А.В. Сагун