печерський районний суд міста києва
Справа № 757/23645/14-ц
Категорія 1
22 листопада 2017 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Москаленко К.О.,
при секретарі Ольховській М.Г., Березовській К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності,-
Відповідно до ч. 3 ст. 209 ЦПК України проголошується вступна та резолютивна частина рішення, суд,-
18.08.2014 представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та на жилий будинок № 5 загальною площею 404,8 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у шлюбі з 30.10.1991 по 23.12.2010. На підставі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23.12.2010 шлюб розірвано. Позивач у відповідності до договору про участь у Фонді фінансування будівництва № 43402 від 02.06.2004 року, за кошти, що належать позивачу особисто, придбала квартиру АДРЕСА_1. 07.09.2006 по договору купівлі-продажу позивач та відповідач придбали земельну ділянку площею 0,1001 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за 1 393 750,00 грн. Земельна ділянка була придбана за кошти, що були спільно сумісною власністю подружжя для будівництва житлового будинку. Після придбання земельної ділянки на ній ніяких робіт з будівництва будинку не здійснювалась. Лише з червня 2008 року, позивач без участі відповідача, розпочала будівництво житлового будинку на цій земельній ділянці. У травні 2011 року, після завершення будівництва позивач отримала свідоцтво про право власності Серія НОМЕР_1 від 16.05.2011, яким визначено, що позивачу на праві приватної власності належить жилий будинок № 5 загальною площею 404,8 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2. Після розірвання шлюбу , 20.12.2013 ОСОБА_2 подав позов до Солом'янського районного суду м. Києва про визнання права спільної власності обсягу спільно нажитого майна та пропонує врахувати квартиру АДРЕСА_1 та жилий будинок № 5, загальною площею 404,8 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_2. Отже, ОСОБА_2 оспорює право власності позивача на зазначене майно. Слухання в Солом'янському районному суді м. Києва розпочато по суті, що позбавляє позивача права пред'явити в суді зустрічний позов, що стало підставою для звернення до Печерського районного суду м. Києва з відповідним позовом (Т.1, а.с. 2-4).
Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва від 09.09.2014 провадження у зазначені справи відкрито та призначено до судового розгляду (т.1 а.с. 31).
21.09.2015 на підставі Розпорядження № 403 призначено повторний автоматичний розподіл зазначено справи та визначено головуючого у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності суддю Печерського районного суду м. Києва Москаленко К.О. (т.3 а.с. 216-224).
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 вимогу позову підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити з підстав, що викладені в ньому.
Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечували. У запереченнях наданих до суду відповідач зазначив, що на час укладення позивачем договору позики вона перебувала у шлюбі, виховувала дітей, вела спільне господарство, а відповідач мав достатній заробіток і підстав для взяття в борг грошових коштів у їх сім'ї не було. Не зрозуміла позиція позивача щодо повідомлення про борг через 10 років після його укладення та зазначення про його існування, не зважаючи на те, що в судове засідання в Солом'янському районному суді м. Києва призначене на 04.02.2014 позивач мала реальну змогу заявити свої вимоги стосовно позики в цьому судовому засіданні та до початку судового розгляду по суті, проте цього не зробила. Не відповідають дійсності твердження позивача щодо початку будівництва будинку по АДРЕСА_2 у червні 2008, оскільки будинок був введений в експлуатацію в 2010 році (Т.1 а.с. 43).
Суд, заслухавши позивача, його представника, відповідача та його представника оцінивши письмові докази у справі в їх сукупності, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що 30.10.1991 у Залізничному відділі реєстрації скатів громадянського стану м. Києва (актовий запис № 1146) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюбу.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.12.2010 вказаний шлюбу розірвано. (Т.1 а.с. 5-6).
02.06.2004 ОСОБА_1 та АКБ «Аркада» уклали Договір № 43402 про участь у Фонді фінансування будівництва (Т.1. а.с. 7-10). На підставі зазначеного договору 13.11.2006 Головним управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Згідно розписки 01.06.2004 ОСОБА_1 взяла у борг у ОСОБА_6 100 000,00 доларів США та зобов'язалась повернути їх протягом 5 років.04.11.2011 позивачем повернуті зазначені кошти ОСОБА_6 (Т. 1 а.с. 14-15). Метою отримання позивачем зазначених коштів була участь у Фонді фінансування будівництва з метою подальшого оформлення права власності на на квартиру АДРЕСА_1.
Власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Не надаючи оцінку достовірності складення розписок, виходячи зі змісту положень ст. 60 СК України, кошти одержані ОСОБА_1 згідно розписки є спільною сумісною власністю подружжя. Суд відкидає твердження про їх таємне отримання, оскільки шлюб створюється для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя тому така форма як таємне отримання грошових коштів під час перебування в шлюбі не узгоджується з самим поняттям шлюбу та не створює цим коштам режим особистої приватної власності одного з подружжя. Крім того, повернення грошових коштів після розірвання шлюбу власними зусиллям не можуть стверджувати про особисту приватну власність, а є підставою для звернення до суду щодо компенсації сплаченої частини грошових коштів взятих під час подружнього життя.
Крім того, 07.09.2006 між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1001 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (Т.1 а.с. 16). На підставі свідоцтва виданого 16.05.2011 Головним управління житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) житловий будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 визнано право власності на зазначений будинок.
У правових позиціях Верховного Суду України по справам № 6-2333цс15, № 6 - 612цс15, зазначено наступне, що норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:
1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;
2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.
Відповідно до пункту 3 ч.1 ст. 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, необхідно встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:
1) час набуття такого майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Посилаючись на визнання права приватної власності на жилий будинок АДРЕСА_2 позивач стверджує, що у 2006 році була придбана земельна ділянка, проте ніяких будівельних робіт з будівництва житлового будинку не проводилось та лише після 2008 року, позивач без участі відповідача почала проводити роботи.
Частиною 2 ст.331 ЦК встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень ст.331 ЦК у системному зв'язку з нормами стст.177-179, 182 ЦК, ч.3 ст.3 закону від 01.07.2004 №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Статтею 1 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Стаття 18 закону від 16.11.92 №2780-ХІІ «Про основи містобудування» передбачає, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.
Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМ від 22.09.2004 №1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
У матеріалах справи міститься висновок про вартість майна», складений ПП «Аверті» щодо вартості нерухомості - житлового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 - а.с. 26). В цьому ж акті оцінки наявні фотографії будинку на 2007 рік, а також фотографії будинку станом на травень 2008 p. (т.4 - арк. 172). Згідно Акту готовності об'єкта до експлуатації будинок добудований і введений в експлуатацію 11.11.2009, а 02.04.2010, був виданий Сертифікат відповідності КВ 000097(т.1 а.с.52).
Також встановлено, що 2006 року земля по АДРЕСА_2 була придбана з недобудованим будинком. Вказані обставини стверджуються експертною оцінкою ТОВ «Сіті Інест» від 30.06.2006, який містить фотографії недобудованого будинку станом на 30.06.2006. (т.1 а.с. 53-87).
Твердження позивача щодо самостійного будівництва зазначеного будинку, не знайшли підтвердження, оскільки на запит Печерського районного суд м. Києва СК «Арма» надала довідку з місця роботи позивача, відповідно до якої з листопада 2008 по грудень 2010 р. позивачу нарахована заробітну плату в розмірі 40 652 грн. 00 коп. (т.4 а.с. 143).
Відтак, судовим розглядом встановлено, що під час шлюбу позивачем було придбано земельну ділянку з недобудованою частиною будинку, добудова закінчена під час шлюбу та за кошти сімейного бюджету.
За вказаних обставин, приймаючи до уваги реєстрацію за позивачем права власності на спірний будинок після розірвання шлюбу, відсутні достатні підстави для задоволення вимог позову про визнання судом права особистої приватної власності позивача на спірний будинок з викладених в позові обставин та підстав.
Виходячи з вищевикладеного, позов задоволенню не підлягає як безпідставний та необґрунтований.
Керуючись ст.ст. 57, 60, 65, СК України, ст. 368, 392 ЦК України, ст.ст.6, 10-11, 12, ст.ст. 57-60, ст.ст.79-88, ст.169, ст. 208, ч.1-3 ст. 209, ст.ст. 212-215, ст. 218, ст. 223, ст. ст. 258-259, ст.ст.292, 294 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистої приватної власності- відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Печерського
районного суду міста Києва К.О. Москаленко