ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
11 грудня 2017 року № 826/13042/16
В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Великій Васильківській, 81-а, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі
головуючого Бояринцевої М.А., суддів: Аверкової В.В., Шевченко Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства соціальної політики України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати бездіяльність Міністерства соціальної політики України щодо тривалого розгляду звернення від 2 травня 2016 року та ненадання відповіді;
- визнати незаконними дії Міністерства соціальної політики України, викладені в листі від 17 червня 2016 року № 601/081/232-16;
- зобов'язати Міністерство соціальної політики України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 2 травня 2016 року та надати ґрунтовну відповідь на нього;
- стягнути з Міністерства соціальної політики України коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю в розмірі збитків, які не отримані, на користь ОСОБА_1 та її малолітньої дитини ОСОБА_2, з 2 травня 2016 року по день ухвалення рішення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» та зазначає, що Управлінням соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області відмовлено у взятті на облік її та її малолітньої дитини, як внутрішньо переміщених осіб, проте Міністерством соціальної політики України не розглянуто звернення ОСОБА_1 та не вирішено питання, викладені у зверненні.
Представник Міністерства соціальної політики України заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Конституції України, Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанову Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», Положення про Міністерство соціальної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505, та зазначив, що Міністерством соціальної політики України в межах своїх повноважень надана відповідь ОСОБА_1 листом від 17 червня 2016 року. Разом з тим, представник відповідача зазначив, що Управління не є структурним підрозділом Міністерства соціальної політики України та не підпорядковується Міністерству.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 звернулася до Міністра соціальної політики України ОСОБА_3 із заявою від 2 травня 2016 року про зобов'язання Управління соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області прийняти заяву про взяття її та її дитини на облік як внутрішньо переміщених осіб.
В заяві ОСОБА_1 зазначила, що їй відмовлено у прийнятті документів з метою подальшого взяття на облік як внутрішньо переміщених осіб в зв'язку з відсутністю реєстрації, незважаючи на те, що вона з 2005 року по 12 липня 2014 року проживала та працювала в м. Донецьку.
7 червня 2016 року ОСОБА_1 повторно надіслала заяву, в якій повідомила про ненадання відповіді на її заяву від 2 травня 2016 року.
Листом від 17 червня 2016 року № 601/081/232-16 Міністерство соціальної політики України повідомило ОСОБА_1, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.06.2016 № 352 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509», якою врегульовується ряд питань стосовно обліку внутрішньо переміщених осіб, зокрема щодо взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, які проживали на тимчасово окупованій та непідконтрольній українській владі території, але не мали реєстрації місця проживання на цій території.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно частини шостої статті 5 Закону № 393/96-ВР письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Частиною першою статті 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів (частина перша статті 20 Закону № 393/96-ВР).
З огляду на встановлені у суді обставини та враховуючи, що Міністерством соціальної політики України надана відповідь на заяву позивача від 2 травня 2016 року 17 червня 2017 року суд приймає до уваги позицію позивача щодо порушення відповідачем строку розгляду її заяви.
Відносно невирішення Міністерством соціальної політики України питань, викладених у зверненні, суд зазначає наступне.
Як встановлено під час розгляду справи, позивач зверталася до Міністерства соціальної політики України із заявою, в якій просила зобов'язати Управління соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області прийняти заяву про взяття її та дитини на облік як внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423, Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері соціального захисту.
Мінсоцполітики відповідно до покладених на нього завдань здійснює в межах повноважень, передбачених законом, координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій (підпункт 5 пункту 4 Положення про Міністерство соціальної політики України).
Відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2012 року №887 «Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації», структурний підрозділ місцевої держадміністрації (далі - структурний підрозділ) утворюється головою місцевої держадміністрації, входить до її складу і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на цей підрозділ завдань.
Структурний підрозділ підпорядкований голові місцевої держадміністрації, а також підзвітний і підконтрольний відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.
Разом з тим, з аналізу норм Положення про Міністерство соціальної політики України та Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, вбачається, що Міністерство соціальної політики України не наділене повноваженнями щодо зобов'язання управління соціального захисту населення на вчинення певних дій, зокрема щодо зобов'язання Управління соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області прийняти заяву про взяття ОСОБА_1 та її дитини на облік як внутрішньо переміщених осіб.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач з метою зобов'язання Управління соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області взяти ОСОБА_1 та її дитину на облік як внутрішньо переміщених осіб звернулася до суду.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року у справі № 808/2824/16, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову.
Разом з тим, вказаним рішенням встановлено, що Управлінням соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області правомірно листом від 19 серпня 2016 року № 649/01-14 відмовлено ОСОБА_1 у видачі довідки про взяття її та ОСОБА_2 на облік як осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, оскільки заява про постановлення їх на облік як осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та разом із доданими до неї документами направлена відповідачу засобами поштового зв'язку, а не подавалася особисто.
Вказаним рішенням також встановлено, що Управлінням соціального захисту населення Михайлівської районної державної адміністрації Запорізької області не було завдано жодної шкоди позивачам з огляду на відсутність ознак будь-якої протиправності в його діях, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивачів коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідача, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на встановлені у суді обставини під час розгляду даної адміністративної справи та враховуючи, що питання незаконності відмови позивачу у взятті на облік як внутрішньо переміщених осіб було предметом розгляду справи Запорізьким окружним адміністративним судом та встановлення відсутності порушеного права позивача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Міністерства соціальної політики України збитків.
При цьому, суд звертає увагу, що Міністерство соціальної політики України, надаючи відповідь на звернення ОСОБА_1, виходило із доводів позивача щодо відмови їй у взятті на облік як внутрішньо переміщених осіб з підстав відсутності реєстрації місця проживання в зоні проведення антитерористичної операції та повідомлено, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.06.2016 № 352 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509», якою врегульовується ряд питань стосовно обліку внутрішньо переміщених осіб, зокрема щодо взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, які проживали на тимчасово окупованій та непідконтрольній українській владі території, але не мали реєстрації місця проживання на цій території.
Разом з тим, представник відповідача під час розгляду справи зазначив, що порушення термінів розгляду звернення позивача обумовлено тим, що на момент звернення ОСОБА_1 тривав процес приведення Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у відповідність до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення гарантій дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Крім того, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду встановлено, що 8 листопада 2016 року, ОСОБА_1 особисто звернулася до відповідача з визначеним законом переліком документів. За результатами розгляду поданої заяви відповідачем було видано позивачу довідку про взяття ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на облік як осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території від 28 квітня 2016 року № 375.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що спірні правовідносини між позивачем та суб'єктами владних повноважень щодо взяття її разом з дитиною на облік як внутрішньо переміщених осіб врегульовано.
При цьому, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Таким чином, на підставі встановлених фактичних обставин справи, суті позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача щодо розгляду її звернення.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий М.А.Бояринцева
Судді В.В. Аверкова
Н.М.Шевченко