Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
м.Харків
13 грудня 2017 р. справа №820/5273/17
Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:
головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,
суддів - Білової О.В., Мельникова Р.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Туан до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління ДМС України в Харківській області, Головне управління ДМС України в Київській області про скасування наказу, -
Позивач, громадянин ОСОБА_1 ОСОБА_2 Туан, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління ДМС України в Харківській області, Головне управління ДМС України в Київській області, в якому просить суд скасувати наказ Державної міграційної служби №81 від 29.03.2017 р., в частині що стосується громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 Туан, ІНФОРМАЦІЯ_1
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірний наказ відповідача є таким, що прийнятий всупереч вимогам законодавства, через що підлягає скасуванню.
Відповідач проти позову заперечував, від представника відповідача - ДМС України - ОСОБА_4 через канцелярію суду надійшли письмові заперечення, в яких представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час спірних правовідносин відповідач діяв у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством. Також представник відповідача зазначила, що 13.03.2017 до Управління ДМС України в Київській області надійшов запит ДМС України № 04/1-4949 від 06.03.2017 щодо перевірки законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_2 Туан, який звернувся із заявою про обмін посвідки. В ході перевірки встановлено, що громадянин СРВ ОСОБА_2 Туан, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернувся 26.06.2003 до Макарівського РВ ГУ МВС України в Київській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання, оскільки він прибув в Україну у 1989 році з метою працевлаштування і працював на ВАТ Заводі «Ленінська кузня» та залишився проживати в Україні після звільнення з роботи (довідка від 19.03.2003 №323). Керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області 15.06.2004, на підставі заяви вказаного іноземця, було прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання. Оскільки перевіркою, яка проведена Управлінням ДМС України в Київській області було встановлено, що рішення про надання посвідки на постійне проживання прийнято ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області з порушенням вимог, встановлених в абзаці 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а саме з порушенням позивачем терміну звернення з заявою про надання посвідки на постійне проживання, пунктом 9 (підпунктами 9.1-9.3) наказу ДМС України від 29.03.2017 № 81 було правомірно скасовано рішення відділу ГІРФО ГУ МВС України в Київській області від 15.06.2004 про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина СРВ ОСОБА_2 Туан, ІНФОРМАЦІЯ_1, видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання в Україні серії КВ № 8538/489873 від 15.06.2004 та видану УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 21.10.2008 посвідку серії ХР № 19108 визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню.
В судове засідання позивач та його представник не прибули, від представника позивача - ОСОБА_5 через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та представника позивача.
Представник відповідача - ДМС України - ОСОБА_6 в судове засідання прибув, надав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, а також просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від представника третьої особи - ГУ ДМС України в Київській області - ОСОБА_4 через канцелярію суду надійшло клопотання, в якому представник третьої особи просила відмовити у задоволенні позовних вимог, а також просила справу розглядати без участі представника третьої особи.
Суд, на підставі ч.6 ст. 128 КАС України, вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження, оскільки прибули не всі особи, які беруть участь у справі, враховуючи наявність письмових заперечень відповідача та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 41 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Згідно висновку ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 15.06.2004, громадянка СРВ ОСОБА_2 Туан, ІНФОРМАЦІЯ_2, у 1989 році прибув в Україну на професійне навчання згідно з Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 .
З 1989 по 1993 позивач працював на Київському заводі "Ленінська кузня". Під час роботи на заводі здобув кваліфікацію електромонтажника. Після звільнення з роботи залишився проживати на Україні.
Вказаним висновком рекомендовано документувати громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Туан посвідкою на проживання в Україні терміном "безстроково".
Як вбачається з матеріалів справи, ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області оформило і видало позивачу посвідку на проживання серії КВ № 8538/489873 від 15.06.2004, а також згодом ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області оформило і видало позивачу посвідку на проживання серії ХР № 19108 від 21.10.2008 (а.с.12).
Судом встановлено, що представник позивача звернувся із заявою до начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, щодо обміну бланку посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням ОСОБА_2 Туан 45-річного віку.
Листом від 20.10.2017 №04/1-27264 ГУ ДМС України в Харківській області представника позивача повідомлено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин СРВ ОСОБА_2 Туан, ІНФОРМАЦІЯ_3, якому наказом ДМС України №81 скасовано посвідку на постійне проживання в Україні видану на підставі Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».
Як вбачається з матеріалів справи, наказ Державної міграційної служби України від 29.03.2017 №81 прийнято на підставі висновку ГУ ДМС України в Київській області від 16.03.2017 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину СРВ ОСОБА_2 Туан.
Вказаним висновком від 16.03.2017 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання, ГУ ДМС України в Київській області визначено, що оформлена громадянину СРВ ОСОБА_2 Туан 15.06.2004 посвідка серії КВ № 8538/489873 та видана УГІРФО ГУ МВС України в Харківській області 21.10.2008 на її підставі посвідка ХР № 19108 підлягають визнанню недійсними та вилученню, з огляду на той факт, що на момент звернення позивача, а саме 26.06.2003 положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу четвертого пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а вказаний іноземець не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання (а.с.47-48).
Наказом Державної міграційної служби України “Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання ” від 29.03.2017 №81, зокрема, пунктом 9 (підпунктами 9.1-9.3) скасовано рішення відділу ОСОБА_7 України в Київській області від 15.06.2004 та рішення ГУ ДМС у Харківській області від 21.10.2008 про документування посвідками на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_2 Туан, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії КВ №8538/489873 від 15.06.2004 та серії ХР №19108 від 21.10.2008 визнано недійними та такими, що підлягають вилученню (а.с.51-52).
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача позивач звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Як підтверджено матеріалами справи, первинно, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної ОСОБА_3 ОСОБА_1 та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.
Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані міграційним органом та зазначені у висновку.
З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.
На думку відповідача, на момент звернення ОСОБА_2 Туан, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" ( в редакції, чинній на момент видачі посвідки), посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Згідно п.18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України “Про імміграцію”.
Так, згідно абз. 6 п.4 Розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”, особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.
Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.
Колегія суддів зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1989 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу, в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію, надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.
При наданні у 2004 та 2008 роках позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області проводило перевірку законності залишення її на постійне проживання на території України та керувалось положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Цією ж нормою Закону ГУДМСУ в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 16.03.2017 про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого Державною міграційною службою України наказом 29.03.2017 №81 скасовано рішення відділу ОСОБА_7 України в Київській області від 15.06.2004 та рішення ГУ ДМС у Харківській області від 21.10.2008 про документування посвідками на постійне проживання громадянина СРВ ОСОБА_2 Туан, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на підставі цих рішень посвідки на постійне проживання серії КВ №8538/489873 від 15.06.2004 та серії ХР №19108 від 21.10.2008 визнано недійними та такими, що підлягають вилученню.
Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не було передбачено.
Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.4 п.4 розділу V “Прикінцеві положення” Закону України “Про імміграцію”.
Суд критично ставиться до посилань відповідача на той факт, що з 8 лютого 2002 року, тобто, після спливу законодавчо встановленого шестимісячного терміну для звернення з заявами про видачу посвідок на постійне проживання", норма абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" втратила чинність, оскільки жодним законом ця норма скасована не була, що свідчить про відсутність підстав вважати протилежне.
Дана позиція повністю узгоджується з ухвалами Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2013 року №К-36527/10, від 02 вересня 2011 року К-36529/10, від 04.10.2016 року К-800/16250/16.
Крім того, при розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідок на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.
При розгляді питання щодо підстав прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, суд також вважає за необхідне зазначити, що перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для встановлення його правового статусу.
Так, відповідно ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Згідно законодавства України надання іноземному громадянину дозволу на імміграцію в Україні і отримання їм посвідки на постійне проживання в Україні є підтвердженням знаходження його на території країни на законних підставах.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.
Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Таким чином, державні органи, в тому числі і Державна міграційна служба України та Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області, є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Таким чином, враховуючи відсутність законних підстав для скасування посвідки позивача на постійне проживання в Україні, висновок ГУ ДМСУ в Харківській області від 16.03.2017 суперечить дійсним обставинам справи, відтак, прийнятий на його підставі ДМС України спірний наказ від 29.03.2017 №81 в частині пункту 9 (підпунктів 9.1-9.3), що стосуються ОСОБА_2 Туан є таким, що підлягає скасуванню.
Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи, що відповідачем не було надано жодних доказів, які спростовують вимоги адміністративного позову, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, через що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Розподіл судових витрат здійснюється, з урахуванням ст. 94 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд, -
Адміністративний позов громадянина ОСОБА_1 ОСОБА_2 Туан до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління ДМС України в Харківській області, Головне управління ДМС України в Київській області про скасування наказу - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати наказ Державної міграційної служби від 29.03.2017 №81, в частині що стосується громадянина ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 Туан, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя Мар'єнко Л.М.
Судді Білова О.В.
ОСОБА_8