07 грудня 2017 р.Справа № 820/2462/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Чалого І.С.
Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.
за участю секретаря судового засідання Городової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 по справі № 820/2462/17
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи: Державна судова адміністрація України , Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області
про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,
Позивач - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1С.), звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області (далі - ТУ ДСА України в Харківській області), за участі третьої особи: Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Дзержинського районного суду м. Харкова Подус Г.С. суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”; стягнути з ТУ ДСА України в Харківській області, код ЄДРПОУ 26281249, на користь ОСОБА_1, недоплачену суддівську винагороду за січень - травень 2017 року, в розмірі 91134,79 грн; постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за травень 2017 року в сумі 17972,54 грн. допустити до негайного виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем протиправно не було здійснено нарахування судді Дзержинського районного суду м. Харкова Подус Г.С. суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Харківській області щодо не здійснення нарахування судді Дзержинського районного суду м. Харкова Подус Г.С. суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”.
Зобов'язано ТУ ДСА України в Харківській області перерахувати судді Дзержинського районного суду м.Харкова Подус Г.С. суддівську винагороду за період січень - травень 2017 року виходячи з розміру посадового окладу в сумі 32000,00 (тридцять дві тисячі) гривень та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги стверджує про неправомірність посилання суду першої інстанції на те, що норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не підлягають застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди, оскільки не є законом про судоустрій. Адже вищевказаний Закон не змінює розмір суддівської винагороди, що визначений статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, а лише визначає розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
У судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 07.12.2017 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Указом Президента України "Про призначення суддів" № 1308/2006 від 25 липня 2005 року ОСОБА_1, призначена на посаду судді Дзержинського районного суду міста Харкова строком на п'ять років.
Наказом начальника територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області зарахована до штату Дзержинського районного суду м. Харкова на посаду судді.
Постановою Верховної Ради України від 09 вересня 2010 року №2512-VI була обрана на посаду судді Дзержинського районного суду м. Харкова безстроково.
Наказом голови Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2010 року №05-70/72 ОСОБА_1 зарахована до штату Дзержинського районного суду м. Харкова як суддя, якого обрано безстроково.
Позивачка не проходила кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VІІІ, що не заперечується сторонами у справі.
У січні-червні 2017 року позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи посадового окладу 16000,00 гривень.
ОСОБА_1 не погоджується з такими нарахуваннями, оскільки вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Закон України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 № 2453-VІ, частиною 1 статті 133 якого встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а тому звернулася до суду із вказаним позовом.
Приймаючи рішення по справі, судом першої інстанції було враховано, те що законодавцем не вносилися зміни до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 та Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 в частині розміру суддівської винагороди, у тому числі й розрахункової величини, з огляду на яку здійснюється її нарахування, зважаючи на гарантію, передбачену ч. 2 ст. 130 Конституції України стосовно встановлення розміру винагороди судді законом про судоустрій, процедура прийняття якого (чи внесення змін до нього) визначає особливий порядок, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування відповідачем при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди відповідно до п.3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №1774-VIII та на виконання п.23розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02.06.2016 порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
02 червня 2016 року прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ (далі за текстом - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, абзацом першим п. 22 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VІІІ) мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Пунктом 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41-45, ст. 529; 2015 р., № № 18-20, ст. 132 із наступними змінами - далі - Закон № 2453-VIІ).
Згідно з частиною 2 статті 133 Закону № 2453-VIІ, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (частина 3 статті 133 Закону № 2453-VIІ).
Таким чином, у спірному періоді суддівська винагорода визначалася статтею 133 Закону № 2453-VIІ, виходячи із розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат.
Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VШ визначено, що незалежність суддів зокрема, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Частиною 7 вказаної статті визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VШ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ суддівська винагорода регулюється цим законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.
Поряд із цим, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності з 01.01.2017, законодавцем змінено підходи до визначення мінімальної заробітної плати, зокрема шляхом:
- запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою);
- встановлення мінімального посадового окладу у розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
- незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при побудові схем посадових окладів, визначенні плати за надання адміністративних послуг, судового збору, суми податків тощо.
Одночасно з метою приведення у відповідність системи оплати праці, зокрема, працівників, які отримують заробітну плату з Державного бюджету України, даним Законом внесено зміни до Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 889-VIII, Закону України “Про прокуратуру”, Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 02.06.2016 № 1402-VIIІ та інші в частині визначення порядку оплати праці працівників публічної служби з прив'язкою їх посадових окладів до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати як це було до внесених змін.
При цьому в ст. 133 № 2453-VI, на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ в частині визначення розміру суддівської винагороди, будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не вносилися.
Таким чином, враховуючи, що 10 мінімальних заробітних плат за спірний період дорівнювали 3200 гривень, посадовий оклад позивачки в зазначені періоди повинен був дорівнювати 32000 гривень.
Разом із тим, як вбачається з копій розрахункових листів, які знаходяться в матеріалах справи, позивачка отримувала суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень, при цьому судовим розглядом встановлено, що відповідачем для розрахунку заробітної плати було застосовано розмір спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600 гривень, а не розмір мінімальної заробітної плати (а.с. 10-14).
В доводах апеляційної скарги відповідач посилається на те, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а мінімальна заробітна плата не застосовується.
Такі доводи заявника апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, а тому відповідно до ст.130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.133 Закону №2453-VI розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.
Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст.130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.
Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що відповідач, здійснюючи виплату суддівської винагороди із застосуванням розміру спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600 гривень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", за спірний період, що є конституційною гарантією незалежності судді.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням обраного способу захисту.
Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на приписи ч.1 ст.51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься ТУ ДСА України у Харківській області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Стаття 8 КАС України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, ч.1 ст.133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".
Колегія суддів зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним ЄСПЛ у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення ЄСПЛ дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).
Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.10.2017 по справі № 820/2462/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4
Повний текст ухвали виготовлений 12.12.2017.