07 грудня 2017 р.Справа № 816/1609/17
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Чалого І.С.
Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.
за участю секретаря судового засідання Городової А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 по справі № 816/1609/17 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області , Оржицького районного суду Полтавської області, : третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
22 вересня 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (далі - ТУ ДСА України в Полтавській області), Оржицького районного суду Полтавської області, третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, в якій просив зобов'язати ТУ ДСА України в Полтавській області та Оржицький районний суд Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.02.2017 року по 30.09.2017 року включно за період фактичної роботи та відпустки в розмірі, встановленому частиною другою, третьою, п'ятою статті 133, статтею 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року № 1801-VІІІ в розмірі 3200 грн., з виплатою доплати за вислугу років за період з 01.02.2017 року по 30.09.2017 року включно в розмірі 40% від посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат та з виплатою щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді виконуючого обов'язки голови Оржицького районного суду Полтавської області з 10.08.2017 року по 30.09.2017 року включно в розмірі 10% від посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених ОСОБА_1 виплат у вказаному періоді; допустити негайне виконання постанови.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.02.2017 року по 30.09.2017 року включно за період фактичної роботи та відпустки в розмірі, встановленому частиною другою, третьою, п'ятою статті 133, статтею 134 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року № 2453-VІ, тобто виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року № 1801-VІІІ в розмірі 3200 грн, з виплатою доплати за вислугу років за період з 01.02.2017 року по 30.09.2017 року включно в розмірі 40% від посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат та з виплатою щомісячної доплати за перебування на адміністративній посаді виконуючого обов'язки голови Оржицького районного суду Полтавської області з 10.08.2017 року по 30.09.2017 року включно в розмірі 10% від посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених ОСОБА_1 виплат у вказаному періоді.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги стверджує про неправомірність посилання суду першої інстанції на те, що норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не підлягають застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди, оскільки не є законом про судоустрій. Адже вищевказаний Закон не змінює розмір суддівської винагороди, що визначений статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, а лише визначає розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
У судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України), не перешкоджає судовому розгляду справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання 07.12.2017 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Відповідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що відповідач оскаржує постанову суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, в межах розгляду даної апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Оржицького районного суду Полтавської області указом Президента України від 13 травня 2004 року № 539/2004.
Наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 08 червня 2004 року №20 ОСОБА_1 зараховано на посаду судді зазначеного суду з 02 червня 2004 року.
Відповідно до наказу Оржицького районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2013 року № 10(ОС)с, ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату до посадового окладу за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу з 17 жовтня 2013 року, у зв'язку з наявністю стажу роботи станом на 17.10.2013 року - 15 років 00 місяців 00 днів.
Згідно з наказом Оржицького районного суду Полтавської області від 09 серпня 2017 року № 15(ОС)с виконання обов'язків голови суду з 10 серпня 2017 року по 06 лютого 2018 року у зв'язку зі службовим відрядженням голови суду - Грузман Т.В. покладено на суддю Смілянського Є.А. Встановлено Смілянському Є.А. доплату в розмірі 10 відсотків посадового окладу судді за виконання обов'язків голови Оржицького районного суду Полтавської області з 10 серпня 2017 року по 06 лютого 2018 року.
ОСОБА_1 не проходив кваліфікаційного оцінювання відповідно до вимог Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (а.с. 9).
Згідно штатного розпису Оржицького районного суду Полтавської області на 2017 рік посадові оклади суддів затверджені на рівні 16 000 грн. (а.с. 41).
Згідно наявних в матеріалах справи розрахункових листів (а.с. 46-51), суддівська винагорода позивачу у період з 01.02.2017 року по 30.09.2017 року нараховувалась виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1600 грн., визначених згідно п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (у загальному розмірі 16 000 грн).
Доплата за вислугу років позивачу у вказаний період нараховувалася, виходячи із цього ж окладу у розмірі 40 % посадового окладу.
Доплата за перебування на адміністративній посаді у період з 10 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року в розмірі 10 % нараховувалася, виходячи із посадового окладу 1600 грн.
У період червень - вересень 2017 року ОСОБА_1 була нарахована та виплачена індексація відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.2991 № 1282-ХІІ.
Також у спірному періоді позивачу надавались відпустки, які оплачувалися позивачу із розрахунку окладу в розмірі 16 000 грн.
ОСОБА_1 не погоджується з такими нарахуваннями, оскільки вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ, частиною 1 статті 133 якого встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, а тому звернувся до суду із вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок відповідачем суддівської винагороди із застосуванням норм законодавства, яке не підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому ігноруючи чинні норми статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ та статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VІІІ, не ґрунтується на нормах Конституції та законах України, які врегульовують спірні правовідносини.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
02 червня 2016 року прийнято Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VІІІ (далі за текстом - Закон № 1402-VІІІ), відповідно до ч. 3 ст. 135 якого базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
При цьому, абзацом першим п. 22 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VІІІ визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом № 1402-VІІІ) мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Пунктом 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № № 41-45, ст. 529; 2015 р., № № 18-20, ст. 132 із наступними змінами - далі - Закон № 2453-VIІ).
Згідно з частиною 2 статті 133 Закону № 2453-VIІ, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (частина 3 статті 133 Закону № 2453-VIІ).
Відповідно до статті 134 Закону №2453-VIІ, суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.
Таким чином, у спірному періоді суддівська винагорода визначалася статтею 133 Закону № 2453-VIІ, виходячи із розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, а відпустка оплачувалася згідно норм статті 134 цього ж Закону у розмірі суддівської винагороди, що включає в себе посадовий оклад та належні судді доплати, а також допомоги на оздоровлення у розмірі додаткового посадового окладу.
Пунктом 8 частини 5 статті 48 Закону № 1402-VШ визначено, що незалежність суддів зокрема, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Частиною 7 вказаної статті визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VШ суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 Закону № 2453-VIІ суддівська винагорода регулюється цим законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.06.2016 № 4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) відзначив, що гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Таким чином, на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, при цьому матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.
Поряд із цим, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01.01.2017, законодавцем змінено підходи до визначення мінімальної заробітної плати, зокрема шляхом:
- запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою);
- встановлення мінімального посадового окладу у розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
- незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при побудові схем посадових окладів, визначенні плати за надання адміністративних послуг, судового збору, суми податків тощо.
Одночасно з метою приведення у відповідність системи оплати праці, зокрема, працівників, які отримують заробітну плату з Державного бюджету України, даним Законом внесено зміни до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIIІ та інші в частині визначення порядку оплати праці працівників публічної служби з прив'язкою їх посадових окладів до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати як це було до внесених змін.
При цьому в ст. 133 № 2453-VI, на яку відсилає пункт 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1402-VШ в частині визначення розміру суддівської винагороди, будь-які зміни щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не вносилися.
Таким чином, враховуючи, що 10 мінімальних заробітних плат за спірний період дорівнювали 3200 гривень, посадовий оклад позивача в зазначені періоди повинен був дорівнювати 32000 гривень.
Разом із тим, як вбачається з копій розрахункових листів, які знаходяться в матеріалах справи, позивач отримував суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу в 16000 гривень, при цьому судовим розглядом встановлено, що відповідачем для розрахунку заробітної плати було застосовано розмір спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600 гривень, а не розмір мінімальної заробітної плати (а.с. 50-51).
В доводах апеляційної скарги відповідач посилається на те, що пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VIII передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а мінімальна заробітна плата не застосовується.
Такі доводи заявника апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1774-VIII не вносилися зміни до Закону № 2453-VI, що є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди до проходження кваліфікаційного оцінювання позивача як судді, а тому відповідно до ст.130 Конституції України вони не можуть регулювати питання розміру суддівської винагороди.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.133 Закону №2453-VI розмір посадового окладу судді місцевого суду обраховується саме з розміру мінімальної заробітної плати, а не іншої розрахункової величини.
Встановлення розміру суддівської винагороди судді безпосередньо законом про судоустрій є вимогою, конституційною гарантією (ст.130 Конституції України), а не рекомендацією до органів влади.
Право законодавця на визначення розміру суддівської винагороди іншими законами обмежено як Конституцією, так і відповідними законами про судоустрій.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи у проведенні виплати суддівської винагороди, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, чим порушив право позивача на передбачений Законом № 2453-VI розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", починаючи з 01.01.2017, що є конституційною гарантією незалежості судді.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням обраного способу захисту.
Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на приписи ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України, а саме, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься ТУ ДСА України у Полтавській області, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Стаття 8 КАС України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.
У рішеннях по справі "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) ЄСПЛ сформовано правову позицію, відповідно до якої органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що аргументи відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.
Виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, законодавець має право на встановлення будь-якого розміру суддівської винагороди, більшого чи меншого, але враховуючи вимоги ст.130 Конституції України, ч.1 ст.135 Закону №1402-VIII, ч.1 ст.133 Закону № 2453-VI, це повинно бути передбачено виключно у законі про судоустрій, а не в інших нормативно-правових актах, що свідчить про порушення принципу "якості закону".
Колегія суддів зазначає, що "якість закону" є автономним поняттям, створеним ЄСПЛ у процесі тлумачення положень Конвенції. Вимоги до якості закону проілюстровані у справі "Корецький та інші проти України". Зокрема, в пп.46-47 рішення ЄСПЛ дійшов такого висновку: навіть припускаючи, що положення закону було правильно розтлумачене судами та втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів "передбачений законом" у п.2 ст. 11 конвенції не тільки вимагає, аби дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, а й також містить вимогу щодо якості закону.
Відповідно до позиції ЄСПЛ чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Броньовський проти Польщі" від 22 червня 2004 року).
Таким чином, з огляду на суперечливість Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII, яким передбачена інша розрахункова величина у розмірі 1600 гривень для визначення посадових окладів суддів, колегія суддів вважає, що для визначення розміру суддівської винагороди такі положення Закону застосовуватися не можуть.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Територіального управління державної судової адміністрації України в Полтавській області залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 по справі № 816/1609/17 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Чалий І.С.
Судді Зеленський В.В. П'янова Я.В.
Повний текст ухвали виготовлений 12.12.2017.