04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"07" грудня 2017 р. Справа№ 906/504/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Алданової С.О.
секретар: Іванов О.О.
за участю представників
позивача: не з'явився;
відповідача-1: не з'явився;
відповідача-2: не з'явився;
відповідача-3: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 28.09.2017
у справі №906/504/17 (суддя Демидов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів"
до 1) Бердичівського міжрайонного відділу Державної
виконавчої служби
Головного управління юстиції у Житомирській області
2) Головного управління Державної казначейської служби
України у Житомирській області
3) Державної казначейської служби України
про стягнення 88 650,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бердичів" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Бердичівського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області (далі - відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області (далі - відповідач-2) про стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, на користь позивача 88 650,00 грн. моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконанні у відповідача-1 перебуває наказ Господарського суду Житомирської області від 27.07.2012 у справі №18/5007/58/12 про стягнення з Фізичної особи - підприємця Лозінської Н.Л. на користь позивача 19 664,52 грн. плати за користування торговим місцем, 409,68 грн. плати за нагляд за торгом павільйоном, а також 1 609,50 грн. судового збору. Однак, у зв'язку з бездіяльністю відповідача-1, яка полягає у тривалому невиконанні судового рішення, позивачу спричинено моральну шкоду, виражену у порушенні права на мирне володіння своїм майном, грошовими коштами, які присуджені рішенням суду, збитками, викликаними знеціненням грошей внаслідок інфляції, витрат на юридичну допомогу, тощо.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 03.08.2017 у справі №906/504/17, на підставі ст. ст. 15-17, 24 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі Державну казначейську службу України (далі - відповідач-3) як іншого відповідача, а справу передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва (том справи - 1, аркуші справи - 90-91).
Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про те, що на виконанні у нього перебуває зведене виконавче провадження №54219929, до складу якого входять виконавчі провадження №32339813, №32331346 і №33920437 щодо примусового виконання виконавчих документів, виданих Господарським судом Житомирської області про стягнення з Фізичної особи-підприємця Лозінської Н.Л. на користь позивача боргу в загальній сумі 35 741,79 грн. Станом на 01.07.2017 заборгованість за наказом Господарського суду Житомирської області від 27.07.2017 у справі №18/5007/58/12 стягнута у повному обсязі, у зв'язку з чим 11.07.2017 закінчено виконавче провадження №33920437, про що державним виконавцем прийнято відповідну постанову.
Відповідач-2 проти позову заперечував, просив суд в позові відмовити, оскільки відповідачем-2 не вчинялися жодні неправомірні дії та бездіяльність відносно позивача.
Відповідач-3 письмових пояснень по суті спору не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі наявних у справі матеріалів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі №906/504/17 у задоволенні позову відмовлено (том справи - 1, аркуші справи - 129-134).
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі №906/504/17 в повному обсязі та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступне:
- поза увагою суду залишено те, що на момент звернення з позовом до суду неповнолітній син боржника набув повноліття, але при цьому відділом державної виконавчої служби не вжито жодних заходів про звернення стягнення на нерухомість боржника;
- відділом державної виконавчої служби не вжито заходів щодо вилучення грошових коштів та майна боржника, хоча боржник є фізичною особою - підприємцем та здійснює господарську діяльність. Зокрема, не було здійснено вихід за місцем здійснення боржником підприємницької діяльності для виявлення майна (коштів) боржника і звернення стягнення на майно боржника;
- судом не було прийнято до уваги Інформацію про виконавче провадження, надану позивачем, що є порушенням ст. ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України;
- в п.101 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано про те, що судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України у справі №296/10088/15-ц від 22.12.2016;
- Вищий господарський суд України в своїй постанові у справі №903/486/16 від 15.02.2017 зазначив про те, що Європейський Суд з прав людини встановлює презумпцію заподіяння державою моральної шкоди стягувачу при надмірно тривалому невиконанні рішення суду без обов'язкового встановлення складу цивільного правопорушення.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2017 апеляційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.12.2017.
01.12.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просив суд залишити скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість.
Представники сторін у судове засідання 07.12.2017 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також враховуючи наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 07.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
На розгляді Господарського суду Житомирської області перебувала справа №18/5007/58/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів" до Фізичної особи-підприємця Лозінської Н.Л. про стягнення 20 074,20 грн.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.07.2017 у справі №18/5007/58/12 позов було задоволено. Присуджено до стягнення з Фізичної особи - підприємця Лозінської Н.Л. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів" 19 664,52 грн. плати за використання торговим місцем, 409,68 грн. плати за нагляд за торговим павільйоном, а також 1 609,50 грн. судового збору.
На виконання вказаного судового рішення 27.07.2012 Господарським судом Житомирської області видано відповідний наказ (том справи - 1, аркуш справи - 29).
Постановою відповідача-1 від 17.08.2012 було відкрито виконавче провадження №33920437 з виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 27.07.2012 у справі №18/5007/58/12 та встановлено боржнику строк для самостійного виконання судового рішення до 23.08.2012 (том справи - 1, аркуш справи - 31).
Окрім того, 23.04.2012 відповідачем-1 було винесено постанови про відкриття наступних виконавчих проваджень:
- №32339813 з виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 18.04.2012 у справі №15/156-Д щодо стягнення з Фізичної особи - підприємця Лозінської Н.Л. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів" 10 800,00 грн. плати за використання торгового місця, 225 грн. плати за нагляд за торговим павільйоном, 195,25 грн. витрат зі сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
- №32331346 з виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 18.04.2012 у справі №15/156-Д щодо стягнення з Фізичної особи - підприємця Лозінської Н.Л. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів" 2 601,84 грн. витрат на проведення судової експертизи (том справи - 1, аркуш справи - 32).
Згодом вищевказані виконавчі провадження було об'єднано відповідачем-1 у зведене виконавче провадження №54219929.
Постановою відповідача-1 від 25.04.2012 накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, у зв'язку з чим державним виконавцем було внесено відповідні записи про обтяження всього рухомого і нерухомого майна, належного боржнику, а саме: до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (реєстраційний номер обтяження 12435251); до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження 124352250) (том справи - 1, аркуші справи - 33-34).
Враховуючи, що боржник самостійно не виконав судові рішення у справах №18/5007/58/12 та №15/156-Д у строк, встановлений державним виконавцем, останнім було розпочато процедуру примусового виконання рішення суду.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у зв'язку з бездіяльністю відповідача-1 наказ Господарського суду Житомирської області від 27.07.2012 у справі №18/5007/58/12 не виконано, а тривале невиконання судового рішення у справі №18/5007/58/12 спричиняє позивачу моральну шкоду, яка виражена у порушенні права на мирне володіння своїм майном, грошовими коштами, які присуджені рішенням суду, збитками, викликаними знеціненням грошей внаслідок інфляції, витрат на юридичну допомогу тощо.
З урахуванням наведеного, позивач просив суд стягнути з відповідача-3 за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, на користь позивача 88 650,00 грн. моральної шкоди.
Місцевий господарський суд в позові відмовив повністю, визнавши вимоги позивача необґрунтованими та непідтвердженими належними доказами.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Тобто, в даному випадку підлягає з'ясуванню, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Окрім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (аналогічну правову позицію наведено в постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 (із змінами та доповненнями) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Як уже зазначалося вище, позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок бездіяльності відповідача-1 при виконанні наказу Господарського суду Житомирської області від 27.07.2012 у справі №18/5007/58/12, позивачу завдано моральної шкоди.
Отже, в даному випадку передусім підлягає з'ясуванню питання щодо наявності чи відсутності бездіяльності відповідача-1, як передумови для завдання шкоди, стягнення якої є предметом розгляду у даній справі.
В процесі судового розгляду було встановлено, що при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №54219929 (до якого включено виконавче провадження №33920437 з виконання наказу Господарського суду Житомирської області від 27.07.2012 у справі №18/5007/58/12) державним виконавцем було вжито низку заходів щодо виконання судових рішень. Зокрема, з метою перевірки майнового стану боржника державним виконавцем було надіслано запити до органів, установ та організацій уповноважених здійснювати реєстрацію прав власності на певні види рухомого та нерухомого майна, з метою виявлення належного Фізичній особі - підприємцю Лозінській Н.Л. будь-якого виду майна, на яке в подальшому було б можливо звернути стягнення заборгованостей, а саме : ВРЕР УДАІ м. Бердичева, КП "Бердичівське МБТІ; Управління Держкомземагенства у Бердичівському районі.
У відповіді Управління Держкомземагенства у Бердичівському районі вказано про те, що відповідно до Книги записів реєстрації других примірників державних актів на земельну ділянку, за боржником земельних ділянок у власності та користуванні по м. Бердичеву та Бердичівському району не обліковуються.
ВРЕР УДАІ м. Бердичева повідомило про те, що згідно з базами даних, за боржником транспортні засоби не зареєстровано.
Згідно з відповіддю КП "Бердичівське МБТІ" боржнику належить нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, відповідно до договору міни від 06.07.2000 №1-868.
З метою перевірки наявності у Фізичної особи - підприємця Лозінської Н.Л. рахунків, відкритих у банківських установах України, на які можливо було б звернути стягнення заборгованості, державним виконавцем було надіслано відповідні запити до Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції.
Бердичівська ОДПІ повідомила про те, що у боржника наявні відкриті 2 рахунки в банківській установі "ЖИТОМИР.РУ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" М.ЖИТОМИР".
22.06.2012 відповідачем-1 було винесено постанову про арешт коштів боржника, яку було надіслано сторонам виконавчих проваджень до відома, а в ПАТ КБ "ПриватБанк" - для виконання.
Однак згідно з відповіддю вказаної банківської установи рахунки боржника закрито, а тому виконання постанови державного виконавця про арешт коштів є неможливим.
З метою перевірки майнового стану боржника за адресою її проживання, 22.05.2012 державним виконавцем було здійснено вихід на дільницю за адресою, вказаною у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2, під час якого встановлено, що боржник зареєстрована за даною адресою та фактично проживає за даною адресою разом з неповнолітнім сином, все майно, що знаходилось в квартирі входило до переліку видів майна, на яке не може бути звернуто стягнення заборгованостей за виконавчими документами, про що було складено відповідний акт державного виконавця.
Після проведення виконавчих дій, спрямованих на перевірку майнового стану боржника за адресою її проживання, державним виконавцем було направлено відповідний запит до МК ВЖРЕП №3 у м. Бердичеві з метою перевірки інформації про те, чи дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, неповнолітній син боржника, оскільки під час проведення виконавчих дій, згідно з відповіддю КП "Бердичівське МБТІ", було отримано інформацію про те, що боржнику належить нерухоме майно (квартира), на яку можливо було б звернути стягнення заборгованості.
МК ВЖРЕП №3 було надано відповідь №1896 від 01.08.2012 про те, що у квартирі АДРЕСА_3 зареєстрований неповнолітній син боржника ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
07.08.2012 державний виконавець звернувся до органу опіки та піклування Бердичівської міської ради з проханням надати дозвіл на реалізацію квартири належної боржнику з метою погашення заборгованості перед стягувачем, у зв'язку з тим, що у вказаному житловому приміщенні зареєстрована та фактично проживає неповнолітня особа (дитина).
Однак 19.08.2012 на адресу відповідача-1 надійшло рішення комісії з питань захисту прав дитини Бердичівської міської ради про відмову в наданні дозволу на реалізацію житлової квартири АДРЕСА_1 з посиланням на те, що житлові та майнові права дитини будуть порушені.
Також в процесі примусового виконання рішень Господарського суду Житомирської області у справах №18/5007/58/12 та №15/156-Д відповідачем-1 було встановлено, що боржник є інвалідом ІІІ-ї групи та отримує відповідне пенсійне забезпечення, що, в свою чергу, є ознакою доходу боржника, на яку можливе звернення стягнення заборгованості перед стягувачем.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржнику належить лише один об'єкт нерухомості (квартира), земельні ділянки та будь-яке інше нерухоме майно за боржником в період з 2012 по даний час не зареєстровано.
Згідно з витягами з Єдиного державного реєстру МВС України транспортні засоби за боржником не зареєстровані.
Відповідно до листів Державної податкової служби та Пенсійного фонду України на електронні запити державного виконавця, у боржника наявний лише один вид доходу - пенсія, на яку звернуто стягнення боргів згідно з зведеним виконавчим провадженням №54219929 (том справи - 1, аркуші справи - 43-44).
Згідно наданим суду поясненнями та доказами, із пенсії боржника в рахунок погашення боргів утримуються та перераховуються на користь позивача, як стягувача, грошові кошти.
Таким чином, за результатами перегляду справи судом встановлено, що відповідачем-1 належним чином вчинялися відповідні виконавчі дії, покладені на нього Законом України "Про виконавче провадження", що в свою чергу спростовує доводи позивача про бездіяльність відповідача-1.
Оскільки в даному випадку не встановлено повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування шкоди, зокрема, протиправну поведінку та вину відповідача-1, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що правові підстави для задоволення вимог позивача відсутні і в позові має бути відмовлено.
Колегією суддів враховано посилання позивача на постанову Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також постанову Вищого господарського суду України у справі №903/486/16 від 15.02.2017 та рішення Європейського Суду з прав людини.
Однак, виходячи з наведених позивачем у позовній заяві обставин, в даному випадку встановленню підлягало безпосередньо наявність чи відсутність бездіяльності відповідача-1 та/або порушення ним встановлених Законом України "Про виконавче провадження" вимог до процедури здійснення виконавчого провадження. Враховуючи, що таких порушень та бездіяльності відповідача-1 встановлено не було, а позивач визначає передумовою для стягнення моральної шкоди саме бездіяльність відповідача-1, то підстави для задоволення позову відсутні, навіть якщо не враховувати вимоги щодо встановлення повного складу правопорушення, з яким законодавство пов'язує можливість відшкодування як майнової, так і моральної (немайнової) шкоди.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог та на спростування висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
З урахуванням вищевикладених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бердичів" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі №906/504/17 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2017 у справі №906/504/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи №906/504/17 повернути до Господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законодавством порядку і строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
С.О. Алданова