04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"05" грудня 2017 р. Справа№ 910/11308/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дідиченко М.А.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Руденко М.А.
при секретарі: Петрик М.О.
за участю представників сторін:
від позивача: Максимча Ю.В. - представник за довіреністю від 31.05.2017 р.;
відповідача: Абросімов О. С. - представник за довіреністю від 18.10.2017 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року
по справі №910/11308/17 (суддя - Ярмак О.М.)
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб"
до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"
про зобов'язання виконати платіжне доручення про перерахування коштів
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" про зобов'язання останнього виконати платіжне доручення № 2 від 24.04.2017 року про перерахування коштів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року у задоволенні позову Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не досліджував платіжне доручення № 2 від 24.04.2017 р. про перерахування коштів, яке подане до введення в банк тимчасової адміністрації, та при вирішені спору судом першої інстанції було помилково застосовані норми пункту 1 частини 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" по справі № 910/11308/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017 року справу № 910/11308/17 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 14.11.2017 року.
У судове засідання 14.11.2017 року представник позивача не з'явився, однак, через відділ документального забезпечення суду останній подав клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 р. клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено на 05.12.2017 р.
Представник позивача у судовому засіданні 05.12.2017 року підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 05.12.2017 року проти апеляційної скарги заперечив, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.11.2016 р. між Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" (банк, відповідач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" (клієнт, позивач) було укладено договір банківського рахунку № 16-11-01-001223 (договір).
Згідно з п. 1.1. договору, банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок № 26002300008429; приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з поточного рахунку та проведення інших операцій за поточним рахунком, передбачених чинним законодавством України.
Додатковою угодою №1 від 10.01.2017 до договору сторони передбачили, що банк надаватиме клієнту послуги, пов'язані з проведенням клієнтом безготівкових розрахунків в національній та іноземній валюті, з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" згідно вимог законодавства України.
На підставі рішення Правління Національного банку України № 264-рш/БТ від 24.04.2017 р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1684 від 24.04.2017 р. "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк" та розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації з 17:00 год. 24.04.2017 р. по 23.05.2017 р. включно. Призначено уповноваженою особою Фонду Старцеву Т.В.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2075 від 23.05.2017 р. "Про продовження строку тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Діамантбанк" продовжено строк тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк" на один місяць з 24.05.2017 р. до 23.06.2017 р. включно.
23.06.2017 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 р. № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", прийнято рішення № 2663 від 23.06.2017 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким затверджено процедуру ліквідації ПАТ "Діамантбанк" строком на два роки з 24 червня 2017 року по 23 червня 2019 року включно.
Спір у даній справі виник внаслідок того, що позивач звернувся до банку з платіжним дорученням № 2 від 24.04.2017 р. на перерахування коштів з поточного рахунку №26002300008429 на поточний рахунок № 26006189354, відкритий в АТ "Райффайзен Банк Аваль" в розмірі 6 298 000,00 грн., проте відповідач зобов'язання за договором не виконав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 526 Цивільного кодексу Україні та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з п. 7.1.2 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.
Частинами першою, другою та третьою статті 1066 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.
Відповідно до п. 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст. 30 зазначеного Закону).
Тобто, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, а відтак, у цьому випадку позивач є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.
Вказаної правової позиції дотримується Верховний суд України, зокрема, у постановах від 25.03.2015 р. у справі № 3-24гс15, від 29.04.2015 р. у справі № 3-61гс15.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до банку з платіжним дорученням № 2 від 24.04.2017 р. на перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у м.Києві" в розмірі 6 298 000,00 грн., яке не було виконане банком, кошти не перераховані.
Однак, як зазначалось вище, з 17:00 год. 24.04.2017 р. розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на три місяці по 23.05.2017 р. включно на підставі рішення Правління Національного банку України № 264-рш/БТ від 24.04.2017 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних" та рішення № 1684 від 24.04.2017 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк".
23.06.2017 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 р. № 394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", прийнято рішення № 2663 від 23.06.2017 р. "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким затверджено процедуру ліквідації ПАТ "Діамантбанк" строком на два роки з 24 червня 2017 року по 23 червня 2019 року включно.
Тобто, станом на момент звернення позивача з позовом до суду (11.07.2017 р.) у відповідача розпочата процедура ліквідації.
Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Починаючи з 09.03.2011 р. (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 р. № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
За приписами ч.1, 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Пунктом 16 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Тому, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Згідно з ч. 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.
Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Однак, згідно з п. 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".
А тому, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 6 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Разом із цим, вказаний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Отже, враховуючи вищезазначене, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку позивача, відкритому у відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента позивача є майновим зобов'язанням.
Тому, виходячи з аналізу вищенаведених положень, позивач є кредитором банку за майновою вимогою з розпорядженням належними йому коштами, на якого поширюються обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
З огляду на те, що з 24 квітня 2017 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ "Діамантбанк" з ринку, а з 24 червня 2017 року запроваджено процедуру ліквідації ПАТ "Діамантбанк", що унеможливлює переказ коштів (виконання платіжних доручень, стягнення коштів) банком у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статті 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про виконання платіжного доручення на підставі договору банківського рахунку має майново-грошовий характер, є кредиторськими вимогами у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і підлягають погашенню у порядку, передбаченому статтями 45, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", правом на заявлення яких позивач скористався, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, його кредиторські вимоги на суму 6 588 098,18 грн. включені до сьомої черги вимог кредиторів відповідача.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року у справі № 910/11308/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року у справі № 910/11308/17 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року у справі № 910/11308/17 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/11308/17 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя М.А. Дідиченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
М.А. Руденко