Головуючий у 1 інстанції - Арестова Л.В.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
12 грудня 2017 року справа № 805/2222/17-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ, вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді: Чебанова О.О., суддів: Сіваченка І.В., Шишова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі № 805/2222/17-а за позовом ОСОБА_2 до Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач) про зобов'язання виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки при розрахунку з 19 січня 2017 року по 6 червня 2017 року.
В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що при звільненні позивача з органів внутрішніх справ йому не були виплачені в повному обсязі належні суми грошового забезпечення. В межах справи № 805/3880/16-а (постанова Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, яка набрала законної сили 10 лютого 2017 року) вирішено на корить позивача спір про розмір належних йому сум при звільнені та зобов'язано відповідача донарахувати ОСОБА_2 недоплачені суми грошових коштів. Разом із цим, вказані кошти фактично отримані позивачем на картковий рахунок лише 6 червня 2017 року, тобто, із затримкою.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі № 805/2222/17-а позов було задоволено частково, внаслідок чого:зобов'язано Дзержинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 суму середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні з 19 січня 2017 року по 2 червня 2017 року у сумі 11 973 (одинадцять тисяч дев'ятсот сімдесят три) гривні 80 копійок; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову місцевого суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, а також документи, які містяться в матеріалах адміністративної справи, встановила наступне.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 805/3880/16-а за позовом ОСОБА_2 до Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії, яка 10 лютого 2017 року набрала законної сили, встановлено наступне.
ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ у Дзержинському міському відділі Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 16.09.2002 року по 06.11.2015 року.
Наказами МВС України від 29.08.2014 року № 963 та від 29.08.2014 року № 1720 о/с у відповідності до п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2015 року у справі № 805/576/15-а позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Судом прийнято рішення, яким: визнано протиправними та скасовано накази Міністерства внутрішніх справ України від 29.08.2014 № 963, № 1720 о/с від 29.08.2014 в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ; поновлено прапорщика міліції ОСОБА_2 на посаді помічника слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи СВ Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області з 30.08.2014 року; зобов'язано Дзержинський міський відділ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.08.2014 по 07.05.2015; в задоволенні іншої частині позовних вимог судом відмовлено.
Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 25.06.2015 року № 192 о/с на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2015 року прапорщика міліції ОСОБА_2 поновлено на посаді помічника слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Дзержинського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області з 30.08.2014 року.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2015 року у справі № 805/576/15-а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2015 року у справі № 805/576/15-а скасовано, прийнято рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства внутрішніх справ України № 963 від 29 серпня 2014 року та № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади, поновлення на роботі, стягненні грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відмовлено.
Відповідно до п. 5 наказу ГУМВС України в Донецькій області від 25.09.2015 року за № 289 о/с позивача на підставі постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.07.2015 року звільнено з органів внутрішніх справ з 25.09.2015 року за п. 66 Положення (за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2016 року постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року скасовано, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року залишено в силі.
Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 21.06.2016 року № 31 о/с л/к на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 07.05.2015 року прапорщика міліції ОСОБА_2 поновлено на посаді помічника слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Дзержинського міського відділу Головного управління МВС України в Донецькій області з 30.08.2014 року.
Пунктом 2 даного наказу позивача звільнено із займаної посади за п. 63 «з» Положення (через скорочення штатів) з 06.11.2015 року.
Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 29.08.2016 року № 37 о/с л/к внесено зміни до наказу від 21.06.2016 року № 31 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 та вирішено вважати вислугу років позивача станом на 06.11.2015 року у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги - 14 років 06 місяців 22 дні.
Позивач 01.07.2016 року, 15.07.2016 року та 08.08.2016 року звертався до відповідача з вимогами щодо проведення належних йому при звільненні виплат.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не погодившись з розмірами сум отриманого грошового забезпечення позивач звернувся до суду.
Так, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 805/3880/16-а адміністративний позов ОСОБА_2 до Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю, зобов'язано Дзержинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області провести перерахунок, нарахувати та доплатити на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 08.05.2015 року по 06.11.2015 року з урахуванням фактичної заробітної плати за 2014 рік (червень-липень 2014 року) у розмірі 11 429,05 грн. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів); зобов'язано Дзержинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області провести перерахунок, нарахувати та доплатити на користь ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку зі скороченням з урахуванням фактичної заробітної плати за 2014 рік (червень-липень 2014 року) у розмірі 13 182,05 грн. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів); зобов'язано Дзержинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку за 2015 рік; зобов'язано Дзержинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області виплатити на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 01.07.2016 року по 18.01.2017 року у розмірі 18 221,00 грн. (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).
Як встановлено колегією суддів, 2 червня 2017 року банком (органом казначейства) отримано платіжні доручення від 1 червня 2017 року, сформовані відповідачем, про виплату ОСОБА_2 присуджених за постановою суду від 18 січня 2017 року у справі № 805/3880/16-а грошових коштів. Вказані платіжні доручення виконані банківською установою 6 червня 2017 року.
Таким чином, належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення фактично отримані ОСОБА_2 6 червня 2017 року, тобто, мала місце затримка розрахунку при звільненні, що стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Тобто, норми КЗпП України регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, до 6 листопада 2015 року (включно) були врегульовані Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ.
Статтею 18 вказаного Закону передбачалось, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), відповідно до п. 63 «з» якого особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Колегія суддів зазначає, що норми Положення № 114 є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Наведений висновок узгоджується і з положеннями, що містяться у п. 2 ч. 2 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику застосування судами законодавства про працю» від 24 грудня 1999 року № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
При цьому колегія суддів зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках гарантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до п. 3 Наказу МВС України від 31 грудня 2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, яке регулює порядок, умови, склад та розміри виплати грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 7 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України в частині вирішення питання відповідності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Колегією суддів встановлено, що позивач в день звільнення не працював, у той же час, 01.07.2016 року, 15.07.2016 року та 08.08.2016 року звертався до відповідача з вимогами щодо проведення належних йому при звільненні виплат.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено колегією суддів, між сторонами у справі виник спір про розміри належних позивачу сум при звільненні, який вирішений в судовому порядку на користь працівника (постанова суду від 18 січня 2017 року у справі № 805/3880/16-а).
Разом із цим, суд дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає виключно за умови невиплати належних звільненому працівникові сум саме з вини роботодавця у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП.
Як зазначалось, 2 червня 2017 року банком (органом казначейства) отримано платіжні доручення від 1 червня 2017 року, сформовані відповідачем, про виплату ОСОБА_2 присуджених за постановою суду від 18 січня 2017 року у справі № 805/3880/16-а грошових коштів. Вказані платіжні доручення виконані банківською установою 6 червня 2017 року, тобто, належні позивачу при звільненні суми грошового забезпечення фактично отримані ОСОБА_2 06 червня 2017 року.
Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунку на рахунок отримувача.
За допомогою платіжного доручення, яке є розрахунковим документом, здійснюється ініціювання переказу шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа (пп. 1 п. 21.1 ст. 21, п. 22.1 ст. 22 цього Закону).
Відповідно до п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виконання відповідачем обов'язку по остаточному розрахунку з позивачем 2 червня 2017 року.
У той же час, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача щодо відсутності вини з його боку у затримці розрахунку у зв'язку з несвоєчасним отриманням фінансування, оскільки доказів на підтвердження зазначеного відповідачем не надано.
Крім цього, відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Посилання відповідача на відсутність його вини щодо невчасного розрахунку з позивачем при звільненні у зв'язку з тим, що останній не звертався до суду із заявою в порядку ст. 267 КАС України, у постанові не було визначено строків її виконання, а також позивач не звертався до виконавчої служби щодо виконання постанови суду від 18 січня 2017 року у справі № 805/3880/16-а у примусовому порядку, - колегія суддів також не бере до уваги з огляду на те, що звернення судових рішень у справах до примусового виконання є одним з крайніх заходів впливу на відповідача, як і встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у порядку ст. 267 КАС України.
Разом із цим, відповідно до ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Постанова Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 805/3880/16-а відповідачем не оскаржена та набрала законної сили.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 19 січня 2017 року по 2 червня 2017 року.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для у всіх випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як встановлено у постанові суду від 18 січня 2017 року у справі № 805/3880/16-а середньоденна заробітна плата позивача, яка розрахована у відповідності до Порядку № 100, складала 130,15 грн.
Колегія суддів зауважує, що питання відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні з позивачем у період до 18 січня 2017 року вирішено судом в межах справи № 805/3880/16-а.
Період затримки проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні з 19 січня 2017 року по 2 червня 2017 року з врахуванням ОСОБА_3 України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» складає 92 (9+20+22+19+20+2) робочих дні.
Таким чином, за затримку розрахунку при звільненні за період з 19 січня 2017 року по 2 червня 2017 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (з врахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів) 11 973,80 грн. (130,15 грн. * 92 робочих днів).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі № 805/2222/17-а - залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 липня 2017 року у справі № 805/2222/17-а - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили. Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Головуючий суддя О.О. Чебанов
Судді І.В. Сіваченко
ОСОБА_4