29 листопада 2017 року Справа № 910/788/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),
судді:Карабаня В.Я.,
Нєсвєтової Н.М.,
за участю представників:
від відповідача:Мостовенка С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні:
касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Жуляни"
на рішення Господарського суд міста Києва від 09.03.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року
у справі№ 910/788/17 Господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Білоцерківський кар'єр"
доПублічного акціонерного товариства "Жуляни"
про стягнення 457599,94 грн,
У січні 2017 року Товариство з додатковою відповідальністю "Білоцерківський кар'єр" (надалі - ТДВ "Білоцерківський кар'єр", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Жуляни" (надалі - ПАТ "Жуляни", відповідач) 351164,51 грн основного боргу, а також 59599,48 грн - 3% річних за період прострочення з 01.01.2014 року по 21.09.2016 року та 46835,95 грн - інфляційних втрат за період прострочення з січня 2014 року по серпень 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару відповідно до договору поставки № 59-31.05 від 31.05.2013 року (надалі - договір поставки).
ПАТ "Жуляни" проти позову заперечував, посилаючись на те, що у нього не виник обов'язок оплатити отриманий товар, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів отримання відповідачем рахунків-фактур, а відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору покупець зобов'язаний сплатити продавцеві ціну товару шляхом 100 % попередньої оплати протягом 3 днів з моменту отримання рахунку-фактури.
Відповідач зазначив, що позивач неправильно визначив загальну вартість поставленого товару (2732663,01 грн), оскільки включив до розрахунку поставлений товар на суму 6749,82 грн за накладною № ТК-000394 від 31.05.2013 року, який відноситься до іншого договору № ТК-000002 від 10.01.2012 року. За розрахунком відповідача загальна вартість поставленого товару становить 2725913,19 грн. Позивач погодився з відповідачем, що сума 6749,82 грн була включена помилково у розрахунок боргу, у зв'язку з чим зменшив позовні вимоги на цю суму.
У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначав, що не погоджується з визначеним позивачем в акті звірки від 31.12.2016 року розміром оплати за поставлену продукцію в сумі 2374748,68 грн. За розрахунком відповідача загальна сума сплачених платежів за продукцію становить 3422413,20 грн, що підтверджується копіями банківських виписок (а.с. 100- 250 т. 2). Відповідач вважає, що позивач безпідставно не включив у розрахунок боргу здійснені оплати на суму 1989257,97 грн, зокрема: за період з 11.06.2013 року по 21.08.2013 року на суму 1064414,33 грн та за період з 16.09.2013 року по 08.11.2013 року на суму 924843,64 грн. За контррозрахунком відповідача сума переплати на його користь становить 696500,00 грн (а.с.107-110 т.2).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 року у справі № 910/788/17 (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року (колегія у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.), позов задоволено повністю.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: 358, 625, 655, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), а також норм процесуального права, а саме: ст.ст. 34, 84 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 31.05.2013 року між ТДВ "Білоцерківський кар'єр", як постачальником, і ПАТ "Жуляни", як покупцем, укладений договір поставки № 59-31.05, за умовами якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця продукцію (щебінь фракційний, піщано-щебнева суміш та камінь) згідно з видатковою накладною, оформленою постачальником на підставі довіреності покупця (п. 3.2), а покупець - зобов'язався своєчасно і належним чином прийняти й оплатити продукцію шляхом перерахування 100% вартості партії продукції протягом трьох робочих днів, з моменту отримання рахунку-фактури, на розрахунковий рахунок постачальника по банківських реквізитах (п. 4.2).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач поставив продукцію відповідачеві на загальну суму 2732663,01 грн, а відповідачем поставлений товар було оплачено частково, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 351164,51 грн, яка відповідно до ст. 625 ЦК України підлягає сплаті з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
При цьому, суд першої інстанції зауважив, що відповідно до двохстороннього акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2013 року по 30.06.2015 року залишок непогашеної заборгованості перед позивачем значиться в сумі 860562,98 грн, відповідно до одностороннього акту звірки сума сплачених відповідачем коштів за період з 30.06.2015 року до 31.12.2016 року становить 502648,65 грн, а дійсна основна суму заборгованості (351164,51 грн) визначається шляхом віднімання цих сум (860562,98 грн - 502648,65 грн).
Заперечення відповідача суд першої інстанції відхилив, зазначивши, що відповідно до відомостей двохсторонього акту звірки за період з 31.05.2013 року (з моменту укладання договору № 59-31.05) по 22.09.2016 рік, який підписаний сторонами, сума 1064414,33 грн за період з 11.06.2013 року по 21.08.2013 року та сума 924 843,64 грн за період з 16.09.2013 року по 08.11.2013 року відображені в повному обсязі. Окрім того, суд першої інстанції вказав, що "здійснюючи перевірку документів відзиву, було виявлено факти, що деякі банківські виписки відсутні в додатку відзиву а деякі, декілька раз долучено до нього".
Суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновкам судів, оскільки вважає їх передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи та без належної оцінки доказів, поданих відповідачем в обґрунтування своїх заперечень.
Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.
Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, сторона у справі може надати будь - які письмові документи, що підтверджують обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у тому числі, і акт звірки взаєморозрахунків, який є бухгалтерським документом і в якому зафіксований стан розрахунків між сторонами.
Водночас, відповідно до 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
А згідно з ч. 2 цієї статті ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, якщо сторона заперечує акт звірки, як належний доказ підтвердження боргу, або оспорює правильність (достовірність) показників дебіторської чи кредиторської заборгованості визначеної цим актом, і при цьому, на підтвердження своїх заперечень надає інші первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, суд, керуючись ст. 43 ГПК України, оцінює такі докази у сукупності, і встановлює суму заборгованості на підставі поданих сторонами первинних документах (зокрема, згідно з видатковими накладними (актами виконаних робіт, наданих послуг), а також платіжними дорученнями, банківськими виписками, тощо).
З матеріалів справи вбачається, що суди обох інстанцій в основу прийнятих рішень поклали акти звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2013 року по 30.06.2015 року та за період з 31.05.2013 року по 22.09.2016 рік. Водночас, не надали наленої оцінт банківським випискам (а.с. 111-134 т. 2), що були надані відповідачем на підтвердження його доводів стосовно того, що загальна сума платежів становить 3422413,20 грн, і позивачем не враховані платежі 1064414,33 грн (в апеляційній скарзі відповідач вказує суму 1047694,52 грн), що здійснені за період з 11.06.2013 року по 21.08.2013 року.
Хоча оцінка відповідних доказів і формулювання висновків на підставі такої оцінки є завданням насамперед судів попередній інстанцій, Вищий господарський суд не може не звернути увагу на те, що висновки судів про те, що ці платежі відображені в актах в повному обсязі, не є достатньо обґрунтованими та переконливими, оскільки із змісту акту за період з 31.05.2013 року по 22.09.2016 рік (а.с. 172 т. 3) чітко вбачається, що платежі, які були зараховані в оплату поставленого товару, починаються з 21.08.2013 року.
Суд першої інстанції зазначив, що "здійснюючи перевірку документів відзиву, було виявлено факти, що деякі банківські виписки відсутні в додатку відзиву, а деякі, декілька раз долучено до нього". Такий висновок не є повним та достатньо обґрунтований, оскільки суд чітко не вказав, які саме банківські виписки відсутні або повторюються, не перевірив та не встановив, яка загальна сума оплат, підтверджується долученими відповідачем до матеріалів справи банківськими виписками.
Окрім того, суперечливими є висновки суду першої інстанції про те, що позивач поставив продукцію відповідачеві на загальну суму 2732663,01 грн. Суд безпідставно не брав до уваги, що відповідач заперечував проти включення до розрахунку поставленого товару на суму 6749,82 грн за накладною № ТК-000394 від 31.05.2013 року, а у заяві про зменшення позовних вимог позивач погодився з такими запереченнями.
Відповідно до ч. 2 ст. 82 ГПК України рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги (п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України).
Судове рішення цим вимогам не відповідає. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, без наведення аргументованих мотивів відхилення заперечень іншої сторони та її доказів свідчить про порушення судом першої інстанції вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Постанова апеляційного господарського суду згідно з п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України, повинна містити обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Всупереч цим вимогам, постанова апеляційного суду, як і рішення суду першої інстанції, не містить належної оцінки поданим відповідачем доказам.
Враховуючи викладене, судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, а справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 3 ст. 1119 ГПК України.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Жуляни" задовольнити частково.
Рішення Господарського суд міста Києва від 09.03.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2017 року скасувати, а справу № 910/788/17 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддяКондратова І.Д.
СуддяКарабань В.Я.
СуддяНєсвєтова Н.М.