11 грудня 2017 року Справа № 910/6805/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),
суддів Грека Б.М.,
Кондратової І.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва"
на рішеннягосподарського суду міста Києва від 11.07.2017 р. (суддя Спичак О.М.)
та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 р. (судді: Куксов В.В., Гончаров С.А., Станік С.Р.)
у справі№910/6805/17 господарського суду міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
доПриватного підприємства "ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ"
простягнення 5 816 490 грн. 30 коп.
за участю представників:
від позивача Митченко Н.М., довіреність №1641 від 24.11.2017 р., свідоцтво серія НОМЕР_1 від 16.0617 р.
від відповідача Брацкова О.С., довіреність №16-05/17 від 16.02.2017 р., свідоцтво НОМЕР_2 від 22.02.2011 р.
У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ОККО-БІЗНЕС КОНТРАКТ" (далі - відповідач) про стягнення штрафу у розмірі 5 816 490 грн. 30 коп. за договором поставки №ЦЗВ-14-02516-01 від 22.06.2016 р.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, у порушення умов вказаного договору, не було своєчасно здійснено поставку товару.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2017 р. у справі №910/6805/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 р., в задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про безпідставність заявлених позовних вимог через те, що сторони анулювали специфікацією №3 до договору, а, отже, у відповідача не виникло обов'язку поставити товар на підставі виставленої позивачем рознарядки про здійснення поставки згідно із цією специфікацією.
Не погодившись з судовими рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 р., рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2017 р. та передати справу №910/6805/17 на новий розгляд до місцевого господарського суду.
В своїй касаційній скарзі позивач посилається на невідповідність висновків господарських судів попередніх інстанцій обставинам справи та невірне застосування судами норм чинного законодавства.
Скаржник, зокрема, стверджує, що додаткова угода про анулювання специфікації №3 сторонами не укладалась.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.11.2017 р. касаційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 11.12.2017 р.
До початку судового розгляду представник відповідача подав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечив проти її задоволення.
В судове засідання 11.12.2017 р. з'явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані рішення та постанову залишити без змін.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір поставки №ЦЗВ-14-02516-01 від 22.06.2016 р., за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити паливо рідинне та газ; оливи мастильні (дизельне паливо), найменування, марка та кількість якого вказується в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені в цьому договорі.
В п. 3.2 договору №ЦЗВ-14-02516-01 від 22.06.2016 р. визначено, що постачальник здійснює поставку товару партіями протягом терміну дії договору, тільки при наявності рознарядки замовника, яка є підтвердженням готовності замовника до прийому товару. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується в рознарядці, несе замовник. Замовник не несе відповідальності за ненадання рознарядок (надання не в повному обсязі), якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування замовника.
Згідно з п. 3.4 договору №ЦЗВ-14-02516-01 від 22.06.2016 р. постачальник здійснює відвантаження товару протягом п'яти календарних днів з дня надання рознарядки.
Сторонами справи також було укладено додаткову угоду №2 від 30.12.2016 р., якою погоджено включення до договору поставки №ЦЗВ-14-02516-01 від 22.06.2016 р. специфікації №3.
Відповідно до специфікації №3 вартість товару складає 32 313 835 грн. 00 коп., крім того, податок на додану вартість 20% - 6 462 767 грн. 00 коп., загальна вартість - 38 776 602 грн. 00 коп. Умови поставки: FCA (Франко-Перевізник) - станція відправлення в межах України із подальшим направленням за реквізитами вантажоодержувача - кінцевого одержувача - структурного підрозділу залізниці, які вказуються в рознарядках замовника (відповідно до вимог "Інкотермс" в редакції 2010 р.).
Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2017 р. позивачем направлено відповідачу рознарядку №ЦЗВ-20/1135 від 21.03.2017 р., якою повідомлено постачальника про необхідність здійснення поставки згідно із специфікацією №3 дизельного палива у кількості 1999 тонн за ціною 19398 грн./тн з урахуванням податку на додану вартість, з терміном поставки протягом п'яти календарних днів з моменту надання рознарядки.
Позивач стверджує, що відповідач не виконав свої обов'язки за договором №ЦЗВ-14-02516-01 від 22.06.2016 р. в частині поставки товару на підставі рознарядки №ЦЗВ-20/1135 від 21.03.2017 р.
Відповідно до п. 9.4 договору поставки за порушення термінів постачання постачальник оплачує замовнику штраф у розмірі 15% від суми непоставленого в строк товару, а за прострочення понад 15 днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від суми непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.
Зважаючи на викладене, позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 5 816 490 грн. 30 коп. штрафу.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.
В свою чергу, у відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України вбачається, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного, або неналежно виконаного зобов'язання. (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Одночасно, в ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
Тобто, обов'язковою умовою застосування до відповідача штрафних санкцій є доведення позивачем факту порушення відповідачем своїх зобов'язань.
Так, проаналізувавши заперечення відповідача, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 28.02.2017 р. сторони уклали додаткову угоду №3, в якій досягли згоди анулювати специфікацію №3, у зв'язку з відсутністю відвантаження за даною специфікацією.
Враховуючи, що сторони анулювали специфікацію №3 до моменту направлення замовником постачальнику рознарядки №ЦЗВ-20/1135 від 21.03.2017 р., місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що у постачальника не виникло обов'язку поставити товар відповідно до вказаної рознарядки, а, отже, відповідачем в цій частині не було порушено (прострочено) виконання своїх зобов'язань за договором поставки №ЦЗВ-14-02516-01 від 22.06.2016 р.
При цьому, на підставі наявних в матеріалах справи доказів господарськими судами попередніх інстанцій було вмотивовано відхилено твердження позивача про неукладеність додаткової угоди №3 від 28.02.2017 р. та про направлення ним в межах строку дії договору рознарядки на підставі специфікації №4.
Судова колегія Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого та апеляційного господарських судів такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Доводи викладені в касаційній скарзі відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як такі, що стосуються переоцінки доказів та не спростовують правомірних висновків господарських судів попередніх інстанцій.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 р. та рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2017 р. у справі №910/6805/17 залишити без змін.
Головуючий суддя А.С. Ємельянов
Судді Б.М. Грек
І.Д. Кондратова