ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
13 грудня 2017 року №2а-12487/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомпідприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна"
до державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень - рішень,
Підприємство з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.07.2012 № 0003702203 та від 24.07.2012 № 0003712203.
Постановою Окружного адміністративного суду місто Києва від 04.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0003712203 від 24.07.2012 в частині збільшення підприємству з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 673 528,00 грн. за основним платежем та 168 382,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.09.2015 року касаційну скаргу підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS-Україна" задоволено частково, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби залишено без задоволення. Скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 в частині відмови в задоволенні позову з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2012 залишено без змін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2015 (судді Гарника К.Ю.) адміністративну справу 2а-12487/12/2670 прийнято до свого провадження.
У зв'язку з неможливістю продовження розгляду адміністративної справи суддею Гарником К.Ю., справу №2а-12487/12/2670 в порядку, визначеному статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України, передано на розгляд судді Літвіновій А.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2016 адміністративну справу 2а-12487/12/2670 прийнято до свого провадження.
Розгляд справи здійснено із врахуванням частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Адміністративну справу розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.03.2012.
Превіркою встановлено порушення підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна":
- підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 198.4 статті 198, пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 768 503,00 грн.;
- вимог пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 138.1 статті 138, підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140, пункту 48.1 статті 48, пункту 46.5 статті 46 та пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, наказу ДПА України №166 від 30.05.1997 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання", внаслідок чого занижено податок на прибуток в розмірі 147 693 грн.
За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 10.07.2012 №4828/23-02/25274129 та прийнято податкові повідомлення-рішення:
- № 0003702203 від 24.07.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 152 650 грн., в т.ч. за основним платежем - 147 693 грн., та за штрафними санкціями - 4 957 грн.;
- № 0003712203 від 24.07.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 958 212 грн., в т.ч. за основним платежем - 768 503 грн., та за штрафними санкціями - 189 709 грн.
Підприємство з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна" не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Щодо протиправного віднесення до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість, у перевіряємому періоді по взаємовідносинах із контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю "Руш" та приватним підприємством ОСОБА_1 відносно придбання послуг з просування товару, що належав товариству з обмеженою відповідальністю "Руш" (маркетингові, рекламні послуги) в мережі магазинів "Єва", які також належать товариству з обмеженою відповідальністю "Руш", суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що між підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна" (замовник) та приватним підприємством ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір про надання послуг від 08.02.2011 № 08/02/11, відповідно до якого виконавець надає комплекс консультаційно-маркетингових і інших не заборонених законодавством послуг, направлених на просування продукції.
На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копій договору від 08.02.2011 № 08/02/11, додатку до договору.
Також, між підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Руш" (виконавець) укладено договір про надання послуг від 19.08.2010 №761-м, відповідно до якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги по організації просування через роздрібні торгові мережі торгових марок товарів.
На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копій договору від 19.08.2010 №761-м, додатків до договору.
Згідно доводів контролюючого органу право власності на товар, щодо якого позивачу надавались послуги, вже перейшло до його контрагента - товариства з обмеженою відповідальністю "Руш" (товар реалізувався через належну контрагенту мережу магазинів "Єва"), а позивачем отримано дохід від реалізації вказаного товару, тобто корисний ефект від наданих послуг отримало в даному випадку саме товариство з обмеженою відповідальністю "Руш".
Так, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.09.2015 №К/9991/82038/12, К/800/1746/13, колегія суддів зазначила, що факт того, що відповідні операції з просування (рекламування) здійснювались стосовно товару, право власності на який вже перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю "Руш", не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже, хоча діяльність з просування товару в торгівельній мережі контрагента передбачає і його економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника). За встановлених обставин спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товару, що реалізується позивачем, шляхом його популяризації серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для підприємства.
Також, колегією суддів в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.09.2015 №К/9991/82038/12, К/800/1746/13 зазначено, що умовою достовірності доказів щодо маркетингових та рекламних послуг, а також послуг з просування продукції, зв'язку цих послуг з власною господарською діяльністю платника є, перш за все, конкретизація змісту, обсягу, результату цих послуг. А відтак, враховуючи те, що подані підприємством акти виконаних робіт, не деталізовані, містять узагальнену інформацію щодо змісту спірних послуг, суду необхідно запропонувати позивачу надати інші докази, які б достеменно підтверджували фактичне виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Руш" та приватним підприємцем ОСОБА_1 обумовлених договорами послуг, зокрема, у вигляді звітів, висновків, конкретних рекомендацій, інших документів, які б свідчили про спрямованість придбаних підприємством маркетингових та рекламних послуг, а також послуг з просування продукції на досягнення конкретних цілей у його діяльності.
Однак, позивачем на вимогу суду не надано жодних додаткових документів на підтвердження фактичного виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Руш" та приватним підприємцем ОСОБА_1 обумовлених договорами послуг, зокрема, у вигляді звітів, висновків, конкретних рекомендацій, інших документів, які б свідчили про спрямованість придбаних підприємством маркетингових та рекламних послуг, а також послуг з просування продукції на досягнення конкретних цілей у його діяльності.
Що стосується законності віднесення позивачем до складу витрат нарахованих на користь нерезидента ASBISС Enterprises PLC роялті, то необхідно зазначити наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.225 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України роялті - це будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом.
В свою чергу, за правилами підпункту "б" підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються нарахування роялті у звітному періоді на користь особи, яка не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам.
Згідно з пунктом 103.3 статті 103 Податкового кодексу України бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.
При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.
Документом, який підтверджує, що нерезидент, якому виплачуються роялті, є їх бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником), є договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Відповідно до частини першої статті 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Згідно з частинами першої та третьої статті 1108 Цивільного кодексу України особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).
Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Статтею 1109 Цивільного кодексу України передбачено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Системний аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що для з'ясування об'єму прав, наданих ліцензіаром ліцензіату, та встановлення у нерезидента-контрагента позивача статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу, обов'язковому дослідженню підлягає ліцензійний договір, укладений між власником майнових та авторських прав на продукт (об'єкт інтелектуальної власності) та нерезидентом ASBISС Enterprises PLC.
Матеріали справи свідчать, що між підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна" (дистриб'ютор) та нерезидентом ASBISС Enterprises PLC (субліцензіар) укладено по субліцензійну угоду від 27.12.2011 №б/н, відповідно до якої субліцензіар ASBIS Enterprises PLC, володіє не виключними майновими авторськими правами на продукт з правом видачі третім особам субліцензій на використання Продуктів в складі єдиного рішення та Дистриб'ютором, що має намір надавати субліцензії Клієнтам.
Також, вказаною угодою визначено, що компанія Microsoft є єдиним та виключним власником майнових та авторських прав на Продукти.
Пунктом 8 субліцензійної угоди від 27.12.2011 №б/н визначено, що субліцензіар є фактичним власником ліцензії, отриманої від Microsoft на виконання продуктів з правом видачі субліцензій, а тому є беніфіціарним (фактичним) отримувачем (власником) Роялті та не є агентом, номінальним отримувачем (номінальним власником) та посередником щодо платежів роялті дистриб'ютера.
Враховуючи зазначене, висновок контролюючого органу, що нерезидент ASBISС Enterprises PLC не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу за субліцензійним договором, укладеним з позивачем є безпідставним.
Отже, підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ASBIS - Україна" не порушено приписів абзацу "б" підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140 Податкового Кодексу України, та правомірно віднесло до складу інших витрат суму 140 468 грн., в т.ч. по періодах: II-ІV квартал 2011 р. - 140 468 грн. (IV квартал 2011 року -140 468 грн.).
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме визнанню протиправним та скасуванню податкового повідомлення рішення від 24.07.2012 №0003702203, в частині основного зобов'язання у розмірі 70 641,00 грн. та в частині штрафних санкцій повністю, оскільки матеріали справи не містять розрахунку податкового повідомлення-рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, а самостійно відокремити складову штрафних (фінансових) санкцій - неможливо.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби від 24.07.2012 № 0003702203 в частині основного зобов'язання у розмірі 70 641,00 грн., та в частині штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4957,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною. Постанова суду, прийнята в порядку скороченого провадження виконується негайно.
Суддя Літвінова А.В.