Справа № 815/4766/17
12 грудня 2017 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу № 1577 від 24.07.2017р. в частині, зобов'язання виплатити премію, стягнення моральної шкоди у розмірі 8000,00 грн., -
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
скасувати пункт 3 наказу командира військової частини № НОМЕР_2 від 24.07.2017 року «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_2 зі зброєю» про оголошення «попередження про неповну службову відповідність» капітану ОСОБА_1 ;
зобов'язати відповідача виплатити позивачу премію за рахунок військової частини НОМЕР_1 в розмірі 100%, яка була знята з капітана ОСОБА_1 за наслідками винесення оскаржуваного наказу;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 8000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Військової частини НОМЕР_1 №1577 від 24.07.2017 р. на позивача накладено дисциплінарне стягнення за порушення ст.ст. 1, 3 Дисциплінарного статуту, ст.ст. 101, 102 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України у вигляді попередження про повну службову невідповідність. Позивач зазначає, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення є протиправним та здійснено з порушенням вимог чинного законодавства. Позивач вважає, що під час службового розслідування його вину не доведено. Крім того, позивач наголосив, що ст.ст. 101, 102 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено відповідальність командира батальйону у мирний та воєнний час, тоді як він є командиром роти, а не батальйону. Позивач зазначає, що накладення на нього дисциплінарного стягнення зумовило невиплату йому премії за липень місяць та потягло наслідки у вигляді обмежень, що передбачені ст. 102 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Зазначене, на думку позивача, спричинило моральні страждання, в зв'язку з чим просить стягнути моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 8000,00 грн.
Сторони до судового засідання 11.12.2017р. не з'явились, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином та завчасно. В прохальній частині адміністративного позову міститься клопотання про розгляд справи за відсутності позивача у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України, у зв'язку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених ст.128 КАС України, відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
24.07.2017р. командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 1577 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини зі зброєю солдатом ОСОБА_2 », відповідно до п.3 якого за недостатнє виконання своїх службових обов'язків щодо допущення пияцтва, самовільного залишення частини або місця служби серед підлеглого особового складу, порушення вимог статей 101, 102 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командиру 2 механізованої бригади капітану ОСОБА_1 оголошено попередження про повну службову невідповідність (а.с. 7-14).
Позивач вважає, що на нього дисциплінарне стягнення накладено протиправно та останнє підлягає скасуванню, в зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" № 551-XIV від 24.03.1999р. затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до ст. 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 68 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на молодших та старших офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження в посаді; е) пониження військового звання на один ступінь; є) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю; ж) позбавлення військового звання.
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту Збройних Сил.
Згідно ст.69 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на вищих офіцерів можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) попередження про неповну службову відповідність; д) пониження у посаді.
Згідно ст. 83 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ст. 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Статтею 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що, службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Згідно ст. 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) визначено Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України, яка затверджена Наказом Міністра оборони України №82 від 15.03.2004 р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.03.2004 року за № 385/8984 (далі - Інструкція №82).
Судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 1485 від 17.07.2017р. призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення частини зі зброєю солдатом ОСОБА_2 (а.с. 6).
24.07.2017р. командиром Військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини зі зброєю солдатом ОСОБА_2 » (а.с. 7- 14), яким в тому числі на позивача накладено дисциплінарне стягнення.
Як вбачається зі змісту вищевказаного наказу, відповідач вважав, що ОСОБА_1 допустив порушення вимог ст.ст. 1, 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 101, 102 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України та його вину доведено.
При цьому зазначено, що робота в 4 механізованій роті щодо вивчення індивідуальних якостей підлеглого особового складу та профілактики недопущення пияцтва, збереження життя та здоров'я підлеглого особового складу, недопущення самовільного залишення частини або місця служби не проводиться: вина командира 4 механізованої роти ОСОБА_1 полягає у порушенні ним вимог ст.ст.1, 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.ст. 111, 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.
Суд зазначає, що оскаржуваний наказ містить розбіжності, оскільки за змістом вказаного документа йдеться про порушення, вчинені ОСОБА_1 як командиром 4 механізованої роти, проте в п.3 наказу зазначено про притягнення до відповідальності позивача як командира 2 механізованої роти.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду безпосередньо до позивача не враховано: характеру та обставин вчинення правопорушення саме ним, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Відповідно до п.п.2.2, 2.3 Інструкції №82 посадові особи Збройних Сил України зобов'язані надавати правдиві письмові пояснення по суті предмета розслідування та поставлених їм питань, пред'являти відповідні документи чи матеріали. Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право давати усні та письмові пояснення, робити заяви, подавати документи і порушувати клопотання про витребування та залучення нових документів, опитування відповідних осіб, проведення додаткових ревізій. У разі відмови надати пояснення військовослужбовцем, стосовно якого проводиться службове розслідування, посадовою особою, що його проводить, складається відповідна довідка. Зміст такої довідки засвідчується підписами двох свідків цього факту.
З матеріалів справи, в тому числі зі змісту наказу командира військової частини № НОМЕР_2 від 24.07.2017 р. про результати службового розслідування не вбачається, що під час службового розслідування враховано пояснення ОСОБА_1 по суті предмета розслідування або належні докази того, що останній від надання таких пояснень відмовився.
Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Згідно ст.3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна досягається шляхом:
виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі;
особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів;
формування правової культури військовослужбовців;
умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу;
зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих;
підтримання у військових з'єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку;
своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення;
чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
За приписами ст. 111 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Законом України № 548-XIV від 24 березня 1999 року, командир батальйону (корабля 3 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність батальйону (корабля), успішне виконання батальйоном (кораблем) бойових завдань, за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу, за внутрішній порядок, за стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів батальйону (корабля) і законність їх витрачання, за організацію і стан пожежної безпеки батальйону.
Командир батальйону (корабля 3 рангу) підпорядковується командирові полку (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу батальйону (корабля).
Статтею 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено обов'язки командира батальйону (корабля 3 рангу).
За приписами ст.8 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командири, посади яких у цьому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою щодо підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою:
д) капітан (капітан-лейтенант) - владою командира роти (корабля 4 рангу);
е) майор, підполковник (капітан 3 рангу, капітан 2 рангу) - владою командира батальйону (корабля 3 рангу);
Командири, що мають посади, за якими в штатах передбачено два військових звання, користуються дисциплінарною владою згідно з вищим військовим званням.
Позивач має військове звання капітана та є командиром 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , а відтак не наділений владою командира батальйону, протилежного відповідачем не доведено та належними доказами не підтверджено. Відтак відповідачем накладено на позивача дисциплінарне стягнення за порушення норм законодавства, яке на нього не поширюється.
Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено, належними та допустимими доказами не підтверджено правомірності накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення попередження про неповну службову відповідність капітану ОСОБА_1 згідно наказу №1577 від 24.07.2017 р. та порушення ним ст.ст. 1, 3 Дисциплінарного статуту, ст.ст. 101, 102 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України.
Вирішуючи спір, суд враховує, що точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є надзвичайно бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності.
Вислів “згідно із законом” вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі “Копп проти Швейцарії”, п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
Отже, ця фраза передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі “C.G. та інші проти Болгарії”, заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (рішення у справі “P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства”, заява № 44787/98, п. 46, ECHR 2001-IX).
Оцінюючи обґрунтованість оскаржуваного наказу, суд виходить із того, що відповідний висновок має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.
При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.
Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем не вжито заходів щодо об'єктивного та оперативного встановлення обставин, які б доводили вину позивача, оскільки саме проведення розслідування в частині, що стосується позивача, було поверховим та неповним, а висновки побудовані на помилковому тлумаченні законодавства.
Як зазначено в рішенні по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (“Лелас проти Хорватії” і “Тошкуце та інші проти Румунії”) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (“Онер'їлдіз проти Туреччини”).
Крім того, суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для віх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.
Висновок (а по суті констатація, якій не передували фактичне встановлення обставин, їх оцінка та аналіз) дисциплінарного провадження про порушення позивачем вимог ст.ст. 1, 3 Дисциплінарного статуту, ст.ст. 101, 102 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, здійснений без вирішення питання про винуватість чи невинуватість позивача, без аналізу питання юридичної кваліфікації рішення позивача і без оцінки свідчень, наданих ним безпосередньо.
Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового розгляду, вказує на те, що відповідач при прийнятті оскаржуваного наказу № 1577 від 24.07.2017р. в частині, що стосується позивача (п.3 наказу), діяв із суттєвим порушенням законодавства, а також без врахування фактичних обставин, які підлягали встановленню в ході проведення дисциплінарного провадження, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_2 зі зброєю» № 1577 від 24.07.2017р. (п.3 наказу) про попередження про повну службову невідповідність капітану ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача виплатити позивачу премію за рахунок військової частини НОМЕР_1 в розмірі 100%, яка була знята з капітана ОСОБА_1 за наслідками винесення оскаржуваного наказу, суд відмовляє в їх задоволенні з огляду на наступне.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби врегульовано Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою Наказ Міністра оборони України від 11.06.2008р. № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 р. за № 638/15329 (далі - Інструкція № 260).
Відповідно до п.31.1 Інструкції № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право преміювати осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за їх особистий внесок у загальні результати служби. Командир військової частини має право позбавляти військовослужбовців премії повністю або частково.
Виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказу вищих командирів (начальників)), який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання (п. 31.4 Інструкції № 260).
За приписами п.31.6 Інструкції № 260 командир військової частини позбавляє військовослужбовців премії повністю: у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження військового звання на один ступінь, позбавлення військового звання (за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому у військову частину надійшло повідомлення про накладання дисциплінарного стягнення вищим командиром (начальником)).
Відповідно до п.31.7 Інструкції № 260 військовослужбовці не преміюються за той розрахунковий місяць, у якому вони допустили порушення чи проступок (за винятком випадків, передбачених абзацами четвертим - шостим пункту 31.6 розділу XXXI цієї Інструкції).
Рішення про виплату премії, зменшення її розміру або позбавлення в повному розмірі оформлюється наказом командира військової частини на підставі поданих за командою в кінці місяця клопотань безпосередніх командирів (начальників) про виплату (позбавлення повністю або частково) премії підлеглим військовослужбовцям. У рапортах з клопотанням про позбавлення премії (повністю або частково) зазначаються конкретні причини, які стали підставою для цього.
Суд зазначає, що позовна вимога про зобов'язання вчинити певні дії є похідною від вимог про визнання протиправними дій чи бездіяльності, рішення владного суб'єкта та, як спосіб захисту порушеного права, застосовується судом у разі невиконання суб'єктом владних повноважень, покладених на нього обов'язків.
Зазначеними вище нормами чинного законодавства чітко визначено, що рішення про виплату премії, зменшення її розміру або позбавлення в повному розмірі оформлюється наказом командира військової частини.
Суд звертає увагу на те, що наказ відповідача, згідно якого позивачу не виплачена премія за липень 2017 року, як акт індивідуальної дії, в частині, що стосується ОСОБА_1 , не оскаржується та питання правомірності прийняття останнього не є предметом розгляду у цій справі. Доказів скасування такого наказу та його нечинності до суду не надано.
Крім того, стягнення заробітної плати в конкретній сумі можливо лише тоді, коли право особи на отримання такої виплати не оспорюється й спірна виплата була їй нарахована, проте з якихось підстав не виплачена. Дана правова позиція також відображена у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.1999р.
Згідно ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Щодо позовних вимог про стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 8000 гривень, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 8 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття “власності”, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права” і, таким чином, як власність.
Відповідно до пункту “d” Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: “Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин”.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі “Совтрансавто-Холдинг” проти України” 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.
Стаття 41 Конвенції проголошує: “Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову сатисфакцію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію”.
При цьому за практикою Європейського суду з прав людини щодо моральної шкоди, Суд вважає, що саме визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції становить достатню сатисфакцію (Справа “Бушемі проти Італії”, рішення від 16.09.1999 р.).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003).
З урахуванням суб'єктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173 ЦК України.
Згідно з ст.ст. 22, 23 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
За правилами ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як вбачається зі змісту п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995р. обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. При цьому з'ясовується, чим підтверджено факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди позивач пов'язує з протиправністю накладення на позивача дисциплінарного стягнення відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 1577 від 24.07.2017р.
Стосовно розміру моральної шкоди, яку, на думку позивача, заподіяно неправомірними діями посадових осіб відповідача, то суд зазначає, що розмір моральної шкоди має визначатись залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру майнових втрат (їхньої тривалості та можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин, як то стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та ділових стосунках, ступінь зниження репутації, час та зусилля, докладені для відновлення попереднього стану, виходячи з принципів розумності, пропорційності (співрозмірності), виваженості та справедливості.
Позивачем жодними доказами не підтверджено факт заподіяння йому відповідачем моральних чи фізичних страждань, не обґрунтовано визначення заподіяної моральної шкоди у розмірі 8000,00 грн. та не зазначено з чого позивач при цьому виходив.
Підсумовуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи та з'ясовуючи питання щодо визначення наявності шкоди взагалі та обов'язку її відшкодування, суд, вважає необґрунтованими, непідтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 8000 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відтак, приймаючи до уваги вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 94, 128, 159-164, 167 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу № 1577 від 24.07.2017р. в частині, зобов'язання виплатити премію, стягнення моральної шкоди у розмірі 8000,00 грн.,- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини солдатом ОСОБА_2 зі зброєю» № 1577 від 24.07.2017р. (п.3 наказу) про попередження про повну службову невідповідність капітану ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя: Г.П. Самойлюк